1. Релігії у Стародавньому світі

Релігії Стародавнього світу - це такі релігійні вірування, що охоплювали своїм впливом верхні й середні шари населення у ме­жах однієї держави. До них зараховують усі релігії, які в літературі позначають за допомогою слова “стародавній”: стародавньоєгипетську, стародавньоіндійську, стародавньогрецьку, стародавньоперсидську, стародавньоримську та ін. Визначення історії старо­давніх релігій можна здійснити, вивчаючи виникнення, розквіт і падіння стародавніх держав та цивілізацій. Жодна з них взагалі і в релігійному аспекті зокрема не загинула безслідно, є внеском в ос­нови сучасної цивілізації. Зосередимося в межах цієї теми на ре­лігіях таких держав та цивілізацій:

1. Релігія Стародавнього Єгипту;

2. Релігії народів Дворіччя (Месопотамія);

3. Релігії у Стародавній Індії;

4. Стародавньогрецька релігія;

5. Релігії Стародавнього Риму.

Суспільним підґрунтям виникнення й існування стародавніх релігій був рабовласницький лад.

Ці релігії існували в умовах, коли була можливість тримати найбільш пригнічені прошарки суспільства (рабів) у покорі завдя­ки лише грубому насильству. Тому зазначимо такі спільні риси цих релігій.

1. Відсторонення від офіційного культу низів суспільства. У цих релігіях до культових відправлень не допускалися раби, а іноді - й частина сільської бідноти. Таке відсторонення низів від офіційного культу в стародавньоіндійській релігії наочно ілюст­рувалося, наприклад, термінами “різнонароджені” і “двічі народжені”. Раби й сільська біднота, які належали до нижчих шарів (каст), вважалися “різнонародженими”, їх породила мати. “Двічінародженими” вважалися ті люди, яких, по-перше, народила ма­ти, а по-друге, вони пройшли через обряд посвячення богам, тобто “друге народження”.

2. Порівняна маложивучість.

Мається на увазі та обставина, що стародавні релігії існували тільки в межах рабовласницького суспільства. Як тільки рабовлас­ницьке суспільство вичерпувало себе, на зміну їм приходили або етнонаціональні, або світові релігії.

3. Суворий політеїзм. Усі стародавні релігії були політеїстичними, тобто багатобожні.

Серед багатьох богів, як правило, виділялася невелика група головних, а серед них виокремлювався верховний бог. Останнього шанували як царя богів і людей, установника й охоронця законів, голову пантеону богів. Інші боги вважалися його помічниками, які відповідали за певні ділянки земного і “потойбічного” життя.

4. Зародження вчення про загробну (посмертну) віддяку, тобто про наявність причинного зв’язку між поведінкою людини в зем­ному житті та її долею у загробному житті. Це вчення визнає посмертну винагороду для одних людей (праведників) і посмертну кару для інших (грішників).

У ранніх релігіях вчення про потойбічну (загробну) віддяку іс­нує поки що в нерозвиненому вигляді: віддяка пропагується не всіма релігіями, не всіма течіями всередині цих релігій і не на всіх етапах їхнього розвитку. До того ж, давні релігії навіть у тих випад­ках, коли вони пропагували загробні віддяки і наполягали на вірі у них, не обіцяли небесної винагороди найбільш пригнобленому шарові населення - рабам.

5. Обов’язковість і складність жертвоприношень. У жертву бо­гам приносили: пшеницю, виноград, млинці, мед, молоко, вино, пахучу траву, дику птицю, півнів, кіз, овець, свиней, биків, собак,коней тощо.

Чимало цих релігій знали і людські жертвоприношення. За по­відомленням Плутарха (46-125), жителі Карфагена, які були при­хильниками стародавньофінікійської релігії, в жертву богові війни Молоху приносили, наприклад, не тільки військовополонених, а й власних дітей-первістків.

Є також відомості про людські жертвоприношення у стародавньовавилонській, стародавньоєгипетській, стародавньогрецькій, стародавньомексиканській та в інших стародавніх релігіях.