1. Виникнення буддизму.

Буддизм є найдавнішою із світових релігій. Якщо звернутися до буддиста із запитанням про те, як виникла релігія, котру він сповідує, то відповідь буде короткою: її проголосив людям Шак’ямуш (пустельник з племені шак’їв) понад 2,5 тис. років тому в Індії. За легендою, після численних перероджень Будда (що означає на санскриті “світлений вищими знаннями” прийшов на землю, щоб виконати свою місію порятунку, вказати людству шлях до виходу із страждань. Для свого останнього переродження, а він пройшов їх 550, під час яких побував 85 разів царем, 83 рази пустельником, 5 разів рабом, тричі парієм, а також великою кількістю різноманітних тварин, Будда обрав царевича Сіддхартху (563-483 до н. e.), який належав до знатного роду (родове ім’я - Гаутама).

Рід належав до племені шак’їв, що жило 600-00 рр. до н. e. в долині р. Ганг, в середній її течії. Мати Сіддхартхи -дружина правителя Майя (або Махамайя) — одного разу побачила уві сні, що їй у бік увійшов білий слон, і через деякий час вона народила дитину, яка з’явилася на світ незвичайним способом (вийшла з боку матері). Малюк зробив кілька кроків і вигукнув заклик, котрий почули усі боги Всесвіту. Пологи застали Майю в містечку Лумбіни, що знаходиться тепер на території Непалу, у 10 км на північ від індійського кордону. Цариця переселилася зі своєї столиці до батьків. Через сім днів після пологів вона померла. Боги подарували новонародженому подарунки.

Дізнавшись про народження царського сина, палац повелителя шак’їв відвідав старий мудрець Асита. Побачивши та тілі новонародженого “риси величі”, Асита засміявся і заплакав. “Я сміюсь, — сказав він, — від радості, що рятівник явився на землю, і плачу тому, що мені не випадає щастя жити довго, щоб побачити звершення ним свого подвигу”. Новонародженого назвали Сіддхартхою, що означає “той, хто виконує своє призначення”.

Однак повелитель землі зовсім не хотів втратити сина, що обов’язково сталося б, якби син вирішив присвятити себе релігії. Тому він оточив дитину піклуванням і багатством, старанно маскуючи від нього похмурі сторони життя. Ще хлопчиком Сіддхартха вражав усіх своїми непересічними здібностями, силою, спритністю та розумом. Досягнувши повноліття, він одружився. Дружина подарувала йому сина. Життя сім’ї сповнилося радості і щастя.

Одного разу, проїжджаючи під час прогулянки містом в оточеній танцюючими та співаючими дівчатами колісниці, Сіддхартха побачив вкритого гнійними виразками хворого, згорбленого роками слабого старця, поховальну процесію та аскета, що поринув у думи.

Ці “чотири зустрічі” все в ньому перевернули. Він дізнався про страждання, які випадають на долю людини. Тієї ночі він крадькома залишив свій дім, щоб на самоті знайти шлях, який звільнив би людей від страждань. Шлях до порятунку відкрився на березі річки Напранджани в містечку Урувіл’я (нині Бух Бодхгая), коли під час відпочинку під деревом Сіддхартху осяяла істина, і він став Буддою.

Вважають, що суть відкриття, зробленого Гаутамою у день великого прозріння (що й є суттю власне буддизму), викладено Буддою у першій же його проповіді. В ній коротко розкривається вчення про чотири “святі істини”: “жити — значить страждати”; “причина страждань — бажання”; “для звільнення від страждань необхідно позбавитися бажань”; “шлях позбавлення від бажань — дотримуватися вчення Буди”, яке може привести віруючого до головної мети його буття — нірвани (заспокоєння, згасання), тобто стану повного подолання людських почуттів, бажань, досягнення вічного блаженства у житті з божеством і абсолютного спокою.

Хоча страждання викликаються насамперед факторами біологічними (смерть, хвороба, народження) і психологічними (смуток, відчай), однак буддизм не залишає без уваги фактори другого порядку.

Будді, наприклад, приписують такі слова: “Володарі царств, котрим належать багатства й скарби, пожадливо поглядають один на одного, підкоряючись своїм ненаситним бажанням, і якщо вони діють саме так, не знаючи втоми, пливучи течією ненадійності, ведені хтивістю і звірячим бажанням, то хто ж тоді може спокійно ходити по землі?”

Підкреслимо, що буддизм зводить у абсолют твердження, за яким головна риса чуттєвого буття в усіх його формах робить страждання суттю буття. Власне життя, існування у будь-якій формі завжди є обов’язково стражданням та злом. Цим буддизм відрізняється від інших релігій, які були до і існують після нього.

Справді, в усіх релігіях, як правило, “світ земний”, “світ чуттєвий” принижується, а протиставлений йому “світ небесний” звеличується, утверджується як “істинне бутя”. Звідси — логічний висновок, що перебування у земному світі повинно бути використане для підготовки до “життя” у “світі небесному”. Зрозуміло, що “вічне життя” дається як винагорода за страждання, які людина перенесла під час перебування на землі.

Зробивши відправним пунктом свого вчення тотожність будь-якого існування зі стражданням, буддизм вже не зміг припустити можливість якогось іншого буття, крім повного страждання. Смерть, що є водночас стражданням, також не позбавляє від мук. Після неї розпочинається нове, знову наповнене стражданнями існування: вчення брахманізму щодо переродження залишилося у буддизмі незмінним.