1. Релігієзнавство як наука, її предмет та складові частини

Людині одвічно було притаманне прагнення до пізнання Всесвіту, суспільства, власного буття. Нині титанічними зусиллями багатьох поколінь нагромаджено величезний обсяг знань.

Релігія така ж давні, як і сама людина. Немає жодного народу на планеті, який би не знав релігії, як і немає жодної людини, яка б не мала в ній потреби.

Релігієзнавчі знання – надбання багатьох століть. Як самостійна галузь релігієзнавство почало формуватися у XIX ст., відокремлюючись від соціальної філософії, філософії історії, етики, естетики.

РЕЛІГІЄЗНАВСТВО галузь гуманітарних знань, спрямованих на осягнення сутності, закономірностей походження й функціонування релігії на різних етапах розвитку культури (суспільства, соціальної групи, особи).

ПРЕДМЕТОМ релігієзнавства є своєрідність вияву релігійного феномена; механізм його дії на індивідуальному та суспільному рівнях буття; особливості його функціонування в історії суспільства; точка дотику й шляхи взаємодії з іншими сферами культури – мораллю, мистецтвом, наукою.

Релігієзнавство вивчає релігію в двох вимірах:

1. В її власному вимірі, тобто на релігійному рівні;

2. На філософському рівні.

ЗАВДАННЯ КУРСУ. Викладання і засвоєння дисципліни „Релігієзнавство” є важливим внеском у гуманітаризацію освіти. Воно сприяє оволодінню досягненнями світової та вітчизняної культури, допомагає студентській молоді не лише самовизначитись у світоглядних питаннях на основі знань сутності релігії, її елементів, типології в історичній генезі, а й глибоко зрозуміти особливості філософії католицизму, протестантизму, православ’я, які найбільш поширені на теренах України.

ПРИНЦИПИ РЕЛІГІЄЗНАВСТВА – основоположні ідеї, що визначають смисл усіх інших понять і суджень у процесі пізнання релігії.

1. П-п об’єктивності – цей принцип, як основна методологічна засада будь-якого наукового знання, є відправним. Його сутність виражає вимога розглядати релігійний феномен таким, яким він є сам по собі, без будь-яких суб’єктивних інтерпретацій, емоційно-уперджених установок. Певний об'єкт має аналізуватися з урахуванням його внутрішньої необхідності, як незалежна цілісна система.

2. П-п – історизму – вимагає, щоб об’єкт релігієзнавчого пошуку сприймався не як щось усталене й незмінне, а як те, що повсякчас змінюється, розвивається. Цей принцип вимагає вивчати релігійні об’єкти у розвитку, з урахуванням конкретних просторово-часових координат.

3. П-п толерантності – передбачає діалог релігійного й нерелігійного світогляду. Обидва типи світогляду мають низку спільних ознак, елементів (початкові інтегральні уявлення, поняття), ідей, що утворюють структур, „будівлю” світоусвідомлення й світовідчуття; вони містять загальнолюдські елементи – об’єктивно-істинні знання, моральні уявлення, що виражають необхідні умови суспільного буття, загально значимі духовні цінності. Цей принцип пов’язаний із проблемою свободи совісті, ненасильство у справах віри.