98.Суфізм, його суть і тарікати.
Суфизм черпал свои познания в аятах Корана и Сунне Пророка. Вот лишь два источника для бесконечного размышления об Истине и путях ее осознания:
(1) «Аллах — Свет небес и земли. Его Свет — словно стоящий в нише светильник, заключенный в стекло (кристалл), подобное жемчужной звезде. Он зажигается от благословенного оливкового дерева ни на востоке, ни на западе, чье масло готово вспыхнуть без огня. Свет на Свете. Аллах направляет к Своему Свету того, кого пожелает, и Аллах приводит людям притчи — Аллах ведает о всем сущем».
(2) Ангел Джибраиль, явившийся однажды к Пророку (с.а.в.) в человеческом облике в тот момент, когда тот сидел в окружении своих сподвижников, спрашивал Пророка об Имане (Вере), Исламе и Ихсане. «“Что такое Ихсан?” “Ихсан — это когда ты поклоняешься Аллаху так, как будто бы видишь Его, а если ты не сможешь достичь лицезрения Его, то как будто бы Он видит тебя”».
Суфизм вырос из исламского аскетизма
К середине IX в. движение аскетов дало начало собственно мистицизму, в котором появились идеи бескорыстной любви к Богу и стремление сблизиться с Ним (в Коране сказано, что Аллах «более близок к человеку, чем его яремная вена» — сура «Каф», 16). Так как достигнуть подобных высот самостоятельно было крайне сложно, появились такие организации, как тарикаты (от араб. тарик, то есть «путь») — религиозно-мистические суфийские ордена. В них вступали те, кто считал, что одним лишь выполнением религиозных обрядов невозможно достичь полного довольства Аллаха. Поэтому под руководством наставника (муршида) ученики (мюриды, муриды) старались добиться полного внутреннего самоочищения и освобождения от своих страстей, то есть фактически происходил джихад со своим нафсом (эго), названный еще Пророком Мухаммадом «большим джихадом». Со временем такие занятия стали систематизироваться, в результате чего сложились разные традиции следования тому пути, что был обозначен первыми суфиями, — пути достижения Бога.
Ибн Араби, который признается в суфизме в качестве «величайшего шейха» (наставника), описал четыре уровня, или ступени, суфийской практики: шариат (религиозный закон), тарикат (мистический путь), хакикат (истина) и ма‘рифат (познание). Шариат — это учение и практика ислама, по которому может следовать любой мусульманин. Суфии считают, что нельзя пытаться практиковать суфизм, не соблюдая шариат. Иногда можно встретить утверждения, что суфизм противостоит исламу как таковому, однако это ни в коей мере не соответствует истине. Настоящий суфизм является сердцевиной, внутренней сутью ислама. Суфий — прежде всего мусульманин (муслим), то есть в переводе с арабского «человек, предавшийся Аллаху», и если он отказывается от ислама, то перестает называться суфием как таковым.
Второй уровень — тарикат, на котором суфии практикуются в соответствии с особой дисциплиной, намереваясь внутренне преобразоваться. В арабском языке тарика значит «путь, тропа»; так часто называли караванные тропы в пустыне от одного оазиса к другому. Такая тропа отличается от явственно видимой дороги; но людям нужен проводник, который хорошо знает окружающую местность, в противном случае они могут заблудиться в пустыне. Таким наставником и является суфийский шейх. Итак, если шариат очищает и делает людей привлекательными снаружи, то тарикат делает их чистыми и ясными изнутри. «Преуспел тот, кто очистился, поминал имя Господа своего и совершал молитвы» — говорится в суре «Всевышний», 87: 14.
Третий уровень — хакикат. Истина в исламе и суфизме — это и есть внутренняя сущность практики и принципов шариата и тариката. Она основывается на непосредственном чувстве присутствия Бога внутри человека. Пока суфии не достигнут этой ступени понимания, их практика, как они полагают, просто слепая имитация. Раскрытие хакиката несет за собой появление целого нового пласта знания и софистики на религиозном и духовном пути. Четвертая ступень — ма‘рифат (от араб. ‘арафа, то есть «знать») — глубокое мудрое и истинное знание духовности. Эта мудрость приходит от света души, когда она полностью раскрывается внутри человека. Этого уровня достигают пророки и святые.
Ибн Араби объясняет, что на уровне шариата «существует твое и мое». Это значит, что шариат учит соблюдать личные права и обучает моральным и этическим отношениям среди людей. На уровне тариката «мое будет твоим, а твое станет моим». Суфии — братья друг другу во всем, и они пытаются открыть свои сердца, свои дома, свои ладони друг для друга. Это мощное лечение от чувства собственничества человеческого эго. Что касается уровня хакикат, «здесь уже не существует моего и твоего». Это отображает целый новый уровень понимания, осознания того, что все произошло от Бога, и все к Нему же и вернется, и люди — только хранители, не владеющие в реальности ничем. Это осознание дает истинную независимость от этого мира; суфии теряют свою привязанность к деньгам, славе и материальному имуществу. На высшей же ступени, уровне ма‘рифат, уже «нет “меня” и нет “тебя”». Пророки и святые сознают то, что Бог — это все и никто и ничего не может быть отделено от Бога.
В суфизме не существует одного-единственного пути Некоторые из наиболее общих практик в суфизме — это набожность, служение, поминание, созерцание, уединение, самоанализ, мудрость, самодисциплина и община. Все эти дисциплины взаимосвязаны и подкрепляют друг друга. Так, служение — сестра набожности: как только сердца раскрываются от любви к Богу, люди осознают, что все сердца тоскуют по Богу и что Бог скрыт в каждом сердце. Тогда в качестве неотъемлемого аспекта духовного путешествия суфиев они начинают служить другим.
Зикр — поминание Бога
Поминание Бога питает набожность и служение. Суфии стараются постоянно поминать Бога, никогда не забывать о том, что Бог присутствует с людьми и что Он находится внутри каждого, ибо, как сказал Всевышний в Коране, «Я ближе к вам, чем ваша яремная вена». Поминание Бога, или зикр Аллаха, является одной из самых главных форм суфийской духовной практики. Различные суфийские ордена по-разному совершают зикр; в основном это происходит путем многократного повторения одного или нескольких из Прекрасных имен Аллаха. Во многих случаях это сопровождается телодвижениями, варьирующимися от простого покачивания головы в разные стороны до превосходного «танца» (так он называется на Западе) вращающихся дервишей тариката Мевлевия. В некоторых тарикатах зикр совершается про себя, в других — вслух. В Коране говорится: «Поистине, молитва оберегает от мерзости и предосудительного. Но поминание Аллаха — гораздо важнее, и Аллах знает о том, что вы делаете».
Уединение — это универсальная практика, часть любой духовной традиции. Великие святые и пророки практиковали уединение; наиболее известна история Моисея, находившегося 40 дней на горе Синай. Уединение — время тишины и глубокого поминания Бога. Уединение может быть однодневным, когда человек посвящает этот день исключительно Богу, а может достигать 40 дней. Такие великие пророки, как Иисус и Мухаммад (мир им и милость Всевышнего), также использовали эту благочестивую практику, что подтверждается историей.
Таким образом, мистический путь (ат-тарик) включал в себя очищение от скверны, приближение к Богу, лицезрение Его, а затем и полное подчинение своей воли Аллаху так, что уже своей воли у человека не существовало — только Божественная. Эти крайне сложные психологические процессы некоторые мистики описывали терминами, совершенно неприемлемыми с точки зрения богословов-формалистов. Абу Йазид аль-Бистами (ум. в 875 г.), опираясь на личный опыт психических состояний, пришел к мысли о возможности полного исчезновения (фана) собственного «Я» при размышлениях о слиянии с Богом. Подозрительное отношение к суфизму со стороны традиционалистов заставляло их быть осторожными и отмежевываться от крайностей. Большинство мистиков — среди них знаменитые аль-Мухасиби (ум. в 857 г.), Зу-н-Нун аль-Мисри (ум. в 861 г.), аль-Харраз (ум. в 899 г.) и аль-Джунайд (ум. в 910 г.) — были более умеренными в своих высказываниях, делая упор на строгом исполнении религиозных предписаний, благочестии, самоотрешении и самоконтроле.
- Релігієзнавство як поняття і як автономна дисципліна гуманітарного знання.
- 2. Передумови появи релігієзнавства та особливості його функціонування.
- 3. Богословське і релігієзнавче дослідження релігійних явищ: порівняльна характеристика.
- 4.Структурний поділ релігієзнавства. Загальна характеристика дисциплінарних утворень релігієзнавства.
- 5. Особливості тлумачення поняття «релігія»
- 6.Два підходи в розумінні сутності релігії.
- 7.Релігія і релігійність. Філософський та соціологічний аспекти вивчення релігійності.
- 8.Специфіка релігійного світосприйняття.
- 10.Зміст віри та її структорованіцсть. Характеристика релігійної віри.
- 12. Особливсті конфесійного сприйняття іморталізму. Релігійне вирішення проблеми смерті.
- 13.Структурні компоненти релігії, їх зміст.
- 14.Функціональний аналіз релігії.
- 15. Дорелігійна епоха в історії людства: аргументи за і проти.
- 16. Соціокультурні та психологічні передумови появи релігійних вірувань.
- 17. Супранатуралістичні теорії походження релігії.
- 18. Раціоналістичні теорії походження релігії.
- 19. Уявлення про релігійну традицію, її визначальні характеристики та складові.
- 20.Класифікація релігій. Огляд різноманітних типологій релігії.
- 21.Вірування та уявлення архаїчної епохи.
- 22. Фетишизм та особливості його трансформації.
- 23. Особливості магічного сприйняття. Різновиди магії.
- 24. Феномен народної магії. Сучасні жіночі комунікативно-магічні практики.
- 25. Характеристика магічної релігії вуду.
- 26. Суть тотемізму. Особливості тотемістичних уявлень.
- 27. Анімізм. Еволюція анімістичних уявлень.
- 29.Міфи в структурі архаїчного суспільства. Особливості міфологічного світосприйняття.
- 30. Характеристика основних сюжетів архаїчних міфів, особливості їх реконструкції.
- 33.Характерні риси античного язичництва, його зв'язок з міфологією.
- 34.Основні етапи становлення давньогрецької релігії, їх загальна характеристика. Функціональність божеств гомерівського епосу.
- 35.Містеріальні культи, оракули і містеріософія давньої Греції.
- 36. Характеристика язичницької релігії римлян, особливості її еволюції.
- 37. Релігійні вірування та уявлення етрусків.
- 39.Уявлення про язичництво Русі. Характерні риси давньослов'янського язичництва.
- 40.Характеристика язичницьких першоджерел. Велес-книга - священне писання язичницької Русі.
- 41.Особливості еволюції давньослов'янського язичництва. Функціональна значимість язичницьких богів.
- 42.Неоязичницький рух в сучасній Україні.
- 43.Священні тексти Вед. Шруті та смріті. Бхагавадгіта.
- 44.Релігійні традиції давньої Індії: ведична, брахманізм, джайнізм.
- 45.Особливості віровчення і культу індуїзму. Сектантство в індуїзмі.
- 46.Особливості віровчення і культу кришнаїзму. Рух "Харе Кришна".
- Форми культу
- Найважливіші свята
- 47.Конфуціанські і даоські священні книги. Їх загальна характеристика.
- 48.Конфуціанство: особливості сприйняття і характерні риси.
- 49.Пізній (релігійний) даосизм. Його віроповчальні принципи та обрядовість
- 50.Синтоїзм як традиційна релігія Японії. Релігійна ситуація в сучасній Японії.
- 51.Особливості виникнення буддизму. Особистість Будди.
- 52.Вчення Будди про чотири благородні істини. Уявлення про нірвану.
- 53.Особливості ранньобуддійського вчення про божество, світ та людину.
- 54.Загальна характеристика священних буддійських книг. Палійський канон. Тлумачення Дхамападди.
- 55. Розкол сангхи Дві традиції буддійсьогкого світосприйняття. Ваджраяна.
- 58.Необуддійські рухи і секти. Необуддизм і псевдобуддизм.
- 59. Проблема появи та становлення зороастризма. Особливості віровчення і культу зороастризму.
- Створення світу
- Поява у світі супротивника
- Завдання людини у світі
- Доля людини після смерті
- Зороастризм у світовій культурі
- Сучасні прихильники зороастризму
- 59.Проблема появи та становлення зороастризма. Віроповчальні та культові
- Створення світу
- Поява у світі супротивника
- Завдання людини у світі
- Доля людини після смерті
- Зороастризм у світовій культурі
- Сучасні прихильники зороастризму
- 60.Зороастрійські віроповчальні джерела. Авеста.
- Перша редакція
- Друга редакція
- Сучасна Авеста
- 63.Іудейські священні книги: Танах, Талмуд.
- Особливості іудейського віровчення і культу.
- 65.Історичні форми іудаїзму. Напрямки сучасного іудаїзму. Історичні течії юдаїзму
- Сучасні течії юдаїзму
- Месіанський юдаїзм
- 66.Хасидизм, його сутність та особливості еволюції.
- 67.Сутність християнства. Його ідейний потенціал. Основні положення християнського віровчення: Нікейський символ віри.
- 10 Заповідей:
- 69.Християнські першоджерела: канонічні книги і апокрифи. Характеристика Нового Завіту.
- 70.Апостольський і єпископський періоди в розвитку християнства: їх порівняльна характеристика. Єресі і розколи в християнстві 4-11ст.
- 72.Утвердження християнства в Київській Русі (розгляд дилеми: Аскольдове хрещення чи Володимирова версія прийняття християнства).
- 73.Особливості православного віровчення та культу.
- 74.Вселенське православ'я. Автокефальні та автономні церкви.
- 75.Сутнісні риси українського православ'я. Його витоки та історичний розвиток.
- 77.Причини та наслідки релігійного розколу 17 ст. В Московській Русі. Сутність старообрядництва.
- 78.Причини та наслідки церковної реформи Петра і.
- 79.Православне сектантство.
- 80.Особливості віровчення і культу католицизма.
- 81.Організаційна структура римо-католицької церкви.
- 83. Значення II Ватиканського собору для осучаснення католицької традиції.
- 84Сутність уніатства. Доля греко-католицизму на Україні. Причини та наслідки Берестейської унії 1596 року.
- 87Лютеранство і калівінізм як напрямки реформаційного протестантизму.
- 88.Реформаційні рухи в Англії: англіканство, методизм, квакерство.
- 89Пуританський рух. Причини та наслідки міграції пуритан в Америку.
- 90.Баптизм: історія та сучасність. Євангельсько-баптистський рух в Україні.
- 91.Пізні протестантські секти: мормони, адвентисти, п'ятидесятники, Свідки Єгови, "Християнська наука", Армія Спасіння.
- 92.Неохристиянські рухи та секти.Неохристиянство і псевдо християнство.
- 94.Мусульманські першоджерела: Коран, Сунна, тафсір. Одкровення Мухаммада і його діяння.
- 95.Особливості мусульманського віровчення і культу.
- 96.Умма в житті мусульман. Шаріат як засіб функціонування умми. Уявлення про мазхаби.
- 97.Основні напрямки, течії та секти в ісламі.
- 98.Суфізм, його суть і тарікати.