69.Християнські першоджерела: канонічні книги і апокрифи. Характеристика Нового Завіту.

Нови́й Запові́т — священна книга християнства, частина Біблії, написана християнськими святими давньогрецькою мовою. За деякими джерелами, Євангеліє від Матвія вперше було створено арамейською мовою. Для християн уся Біблія з Новим Заповітом є Божим Словом, яке, хоч і писалося людьми, є богонатхненним. Він складається з чотирьох Євангелій — від Матвія, Марка, Луки та Івана, в яких розповідається про прихід Спасителя (Месії) Ісуса Христа, про його життя, смерть і воскресіння. В інших книгах (Діяннях і Посланнях апостолів, в Одкровенні Івана Богослова (Апокаліпсис) описується життя Христа, поширення християнства, тлумачиться віровчення, даються пророцтва про страшний суд та кінець світу. Канонізація Нового Заповіту відбувалася у складній боротьбі.

В Новому Заповіті розповідається про союз Бога з людством через Ісуса Христа. Слово «заповіт» має двоє понять: умова між двома сторонами і заповіт умираючого. Заповіт Бога з людиною є в тому, щоб людина прийняла в своє серце Христа, як свого власного Рятівника, і дістала усиновлення від Бога; заповіт Христа, складений напередодні хресної його смерті і скріплений кров`ю, як кров`ю безневинних жертовних тварин, був скріплений заповіт Бога з Ізраїлем.

Апокри́фи — виниклі на рубежі нашої ери в елліністичному давньоєврейському і давньосирійському середовищі, а також на християнському Сході твори про персонажів і події Священної історії, що не ввійшли до офіційних іудейських і християнських церковних канонів.

Ця релігійно-легендарна література спочатку призначалася для посвячених, знаючих книжників. У залежності від змісту й імен біблійних і євангельських персонажів апокрифи традиційно поділяють на старозавітні і новозавітні (за аналогією з текстами канонічної Біблії). Старозавітні апокрифи поділяються, своєю чергою, на дві групи. До першої групи належать апокрифи, що з'явилися в дохристиянську епоху, але не включені до іудейського канону старозавітних текстів. Новозавітні апокрифи виникли вже в перші століття нашої ери, доповнюючи канонічний євангельський текст подробицями про земний і хресний шлях Ісуса Христа, апостолів, про Богоматір та інші євангельські персонажі. Саме в апокрифах розроблялася тема Cтрастей Господніх, Зішестя до Пекла, Страшного суду.

Апокрифи привертали увагу читачів насамперед тим, що конкретизували і доповнювали скупе на подробиці біблійне оповідання, причому доповнювали в живій, цікавій формі, часто зі значним елементом середньовічної фантастики. Вони піднімали найважливіші світоглядні питання.