2. Основні релігієзнавчі концепції

Біологічна (натуралістична) концепція. Серед сучасних концепцій релігії особливе місце посідає біологічна (натуралістична). Її прибічники шукають релігійну основу в біологічних або біопсихологічних процесах людини. З їхньої точки зору такою основою може бути „ген релігійності”, „релігійний інстинкт”, „релігійне почуття”. Сама ж релігія є психофізичною функцією організму, частиною природи людини, чимось на зразок сексуальності.

Так, один із засновників психології релігії американський філософ-прагматист

В. Джеймс розумів релігію як сукупність почуттів, дій і досвіду окремої особи, оскільки їх зміст і зумовлює ставлення індивіда до божества. Релігійний досвід властивий, за твердженням Джеймса, усім людям планети незалежно від їх расової та національної належності, хоча він залежить від самого індивіда.

Психологічна концепція. Основоположником психоаналізу австрійський психіатр Зігмунд Фрейд (1856-1939) також вважав релігію природним феноменом і одночасно людським продуктом. Він пов’язував походження релігії з безпорадністю перед внутрішніми інстинктивними силами, вбачав у ній арсенал уявлень, які коріняться в індивідуальному несвідомому і породжені потребою полегшити здолання людської безпомічності. Боги, зазначав дослідник, виконують триєдине завдання: нейтралізують жах перед природою примиряють із грізним фатумом, що передусім виступає в образі смерті; винагороджують за страждання і знегоди, які випадають на долю людини.

Соціологічна концепція. Серед популярних філософсько-соціологічних концепцій релігії виокремлюється теорія засновника соціології релігії, німецького філософа і соціолога Макса Вебера. Він характеризує релігія як спосіб надання сенсу соціальному діянню: як явище культури вона задає і підтримує відповідні сенси, вносячи „раціональність” у пояснення світу і повсякденну етику. Продукуючи певну картину світу. Релігія концентрує сенси, на її основі переживання світу переходить у світоусвідомлення, в якому предметам і явищам надається певний сенс. Світ стає полем діяння демонів, душ, богів, надприродних сил.

Релігія задає ієрархічно вибудовану систему норм і правил, відповідно до яких одні дії дозволено, інші заборонено. Це допомагає людині зайняти певні моральні позиції стосовно світу. Джерелом релігії, за Дюркгеймом, є спосіб людського існування. А оскільки він є суспільним, то й все суспільне є релігійним. У релігії суспільство обожнює саме себе. Сенс релігії – забезпечити вплив колективу на індивіда.

Культурологічна концепція. Карл-Густав Доусон (1889-1970) – англ. вчений, був переконаний, що людському розуму притаманне вроджене знання про сутність Бога, що є невід'ємною ознакою найвищого Божого творіння. Посилаючись на філософську традицію Індії, Доусон доводить, що істинне знання можливе на глибинних рівнях свідомості. Це знання доступне людині через трансцендентну інтуїцію.

Трансцендентний (лат. transcendere – переступати) – той, що перебуває за межами людського буття, свідомості, пізнання й перевищує їх. У богослов'ї – недоступна людині сфера потойбічного, зовнішнього щодо релігії.

Первісна людина, наприклад, у силі бика чи ведмедя, швидкості оленя інтуїтивно (без логічного обґрунтування осягнення істини, проникливість, здогад) вбачала вияви божественної сили і слави. Вірили, що все це божественна таїна, якій слід вклонятися із особливим пошануванням і трепетом.