Обмеження прав на свободу совісті.

Міжнародні правові норми визначають не тільки обсяг релігійної свободи, але й рамки її обмежень. Відповідно до ч. 2 ст. 9 Європейської конвенції з прав людини "свобода сповідувати релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, які встановлені законом…". Однак внутрішнє законодавство може містити такі норми, які значно звужують рамки релігійної свободи. Варто пригадати хоча б радянські часи. Тому допускаються такі обмеження свободи совісті, які "необхідні в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони громадського порядку, здоров’я і моралі або для захисту прав і свобод інших людей". Водночас обмеження прав на свободу совісті не повинно порушувати права, закріплені у Загальній декларації прав людини та інших міжнародних пактах.

Гарантуючи права на свободу совісті громадянам України та здійснення цього права, законодавство України установлює дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність за порушення цих прав.

Згідно із Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації" до правопорушень, за які діяльність релігійних організацій припиняється у судовому порядку, відносяться:

- вчинення дій, які спрямовані проти громадської безпеки та порядку, здоров’я і моралі, а також прав і свобод інших громадян;

- поєднання обрядової чи проповідницької діяльності релігійної організації з посяганнями на життя, здоров’я, свободу і гідність особи;

- порушення принципу відокремлення церкви від держави і школи від церкви;

- проповідування у будь-якій формі ворожнечі, нетерпимості до невіруючих і віруючих інших віросповідань;

- порушення правил користування майном, яке є власністю держави, громадських організацій або громадян;

- систематичного порушення релігійною організацією встановленого законодавством порядку проведення публічних релігійних заходів (богослужінь, обрядів, церемоній, походів тощо);

- спонукання громадян до невиконання своїх конституційних обов’язків або дій, які супроводжуються грубими порушеннями громадського порядку чи посяганням на права і майно державних, громадських або релігійних організацій.

Справа про припинення діяльності релігійної організації розглядається судом порядком позовного провадження, передбаченого ЦПК України, за заявою реєструючого органу або прокурора.

Так, згідно зі ст. 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення, порушення порядку організації та проведення зібрань, мітингів, вуличних процесій і демонстрацій, до яких можна віднести публічні релігійні заходи, тягне попередження або стягнення штрафу від десяти до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у виняткових випадках – адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб. Санкція посилюється за ті ж самі дії, що вчинені повторно протягом року після вжиття заходів адміністративного стягнення або організатором зібрання, мітингу, вуличної процесії, демонстрації.

Разом із заходами адміністративного впливу за найбільш злісні, умисні порушення до винних можуть бути застосовані більш суворіші заходи, передбачені в Кримінальному кодексі України. Стаття 67 КК України відносить вчинення злочину на ґрунті релігійної ворожнечі або розбрату до обставин, які обтяжують покарання. Згідно зі ст. 161 КК України умисні дії, спрямовані на розпалювання релігійної ворожнечі або образа почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками релігійних переконань караються штрафом, виправними роботами або позбавленням волі. Санкція посилюється за ті ж самі дії, поєднані з насильством, обманом чи погрозами, а також вчинені службовою особою (ч. 2 ст. 161), організованою групою осіб або спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки (ч. 3 ст. 161).

Під розпалюванням релігійної ворожнечі слід розуміти дії, які спрямовані на посилення почуття сильної ненависті до представників іншої конфесії, публічні заклики до вигнання їх за межі України чи переселення в інші регіони та до заборони відправлення релігійних культів, пропаганда релігійної винятковості або неприязні. Образа почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями означає зневажливе висловлювання, приниження гідності представників певних релігійних груп. Водночас дія ст. 161 не поширюється на образу релігійних почуттів громадян, які належать до релігійних груп заборонених в Україні через порушення ними прав і свобод інших людей. Пряме чи непряме обмеження прав громадян проявляється у дискримінаційних діях, прямо чи завуальовано спрямованих на позбавлення можливості користуватися конституційними та іншими правами. Встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками релігійних переконань передбачає надання пільг або переваг у громадсько-політичній сфері, у правовому захисті, у здобутті освіти, в отриманні роботи та винагороди за неї, у вирішенні житлових та інших питань.

Діяння, умисно вчинене з метою повного або часткового знищення будь-якої релігійної групи шляхом позбавлення життя членів такої групи чи заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень, створення для групи життєвих умов, роз­рахованих на повне чи часткове її фізичне знищення, ско­рочення дітонародження чи запобігання йому в такій гру­пі або шляхом насильницького передання дітей з однієї гру­пи в іншу кваліфікуються як геноцид і караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним ув’язненням (ст. 442 КК України).

Диспозицією ст. 181 КК України передбачена відповідальність (обмеженням волі на строк до трьох років) за організацією або керівництво групою, діяльність якої здійснюється під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів і поєднана із заподіянням шкоди здоров’ю людей або статевою розпустою. Кваліфікуючою ознакою злочину є вчинення, зазначених у ч. 1 ст. 181 дій, поєднаних із втягуванням у діяльність групи неповнолітніх.

Кримінально караним, відповідно до ст. 178 КК України, є пошкодження чи зруйнування релігійних споруд чи культових будинків. Ці дії караються штрафом до трьохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від одного до трьох років. Якщо релігійні споруди мають особливу історичну чи культурну цінність, їх пошкодження чи руйнування потребують додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 298.

Стаття 179 КК України обумовлює кримінальну відповідальність (штраф до двохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років) за незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь.

Релігійні святині – це предмети або місця релігійного поклоніння. Утримування – незаконне збереження під своїм контролем релігійних святинь, позбавляючи у такий спосіб представників інших релігійних організацій права задовольняти за їх допомогою свої релігійні потреби. Під оскверненням слід розуміти такі дії, як, наприклад, глумливі написи чи зображення, пошкодження тощо, які є образливими для релігійних почуттів громадян.

Якщо релігійна святиня була знищена шляхом підпалу, вибуху чи іншим загально-небезпечним способом, або якщо було заподіяно майнову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинено загибель людей чи інші тяжкі наслідки, то такі дії потрібно додатково кваліфікувати за ч. 2 ст. 194 або за ст. 196 КК України.

За незаконне перешкоджання здійсненню релігійному обряду, що зірвало або поставило під загрозу зриву релігійний обряд, відповідно до ст. 180 КК України, передбачено штраф до п’ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років. Частиною 2 ст. 180 КК України встановлено санкцію за примушування священнослужителів шляхом фізичного або психічного насильства до проведення релігійного обряду.

Перешкоджання здійсненню релігійному обряду проявляється у діях, які ускладнюють чи унеможливлюють його відправлення шляхом погроз, застосування фізичного насильства, обману тощо. Не може утворювати складу злочину перешкоджання відправленню релігійного обряду, який проводиться з грубим порушенням чинного законодавства або релігійними групами, діяльність яких припинена у судовому порядку.

Примушування священнослужителів до проведення релігійного обряду – це вимагання у служителя культу виконання обряду, який за канонами цього віровчення забороняється у даний час або місці, або обряду іншого віровчення.

У добу комуністичного режиму велика кількість людей зазнала переслідування за свої релігійні переконання на підставі антигуманних й антидемократичних законів та внаслідок прямого беззаконня. Відповідно до Закону України від 17 квітня 1991 р. "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні" громадяни, засуджені за порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров’ю громадян чи статевою розпустою, були визнані реабілітованими.

Постановою Верховної Ради України від 11 березня 1992 р. були звільненні від покарання особи, засудженні за ухилення від чергового призову на дійсну військову службу за релігійними переконаннями (частини 1 і 2 ст. 72 КК Української РСР у редакції 1960 р.) із зняттям з них судимості.

Висновки: гарантуючи права на свободу совісті громадянам України та здійснення цього права, законодавство України установлює дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність за порушення цих прав.

ІІІ. Висновки. Сьогодні в Україні необхідне установлення міжцерковного діалогу та діалогу між державою і церквою, які будувалися б на принципах толерантності, взаємоповаги, порозуміння, дотримання свободи совісті та права вибору. А для цього необхідне створення усталеної світоглядної позиції на засадах релігійного плюралізму, яка орієнтувала б не на феномен релігійної відмінності, а на формування нової цілісності як поліфонії баготоманітності релігії. Лише за таких умов релігія може претендувати на роль рушія суспільно-цівілізаційного розвитку і каталізатора у вирішенні глобальних проблем людства.