logo search
Методичка практ

1. Етнонаціональні релігії. Загальна характеристика.

Це найбільш широка й складна тема курсу, де розглядаються історія і сучасне становище більшості релігій світу, суть їхніх священних книг, таїнств та обрядів, а тому її доцільно розкрити в такому логіко-історичному порядкові: іудаїзм; індуїзм; конфуціанство і даосизм; синтоїзм; зороастризм; джайнізм і сикхізм.

Стародавні релігії практично не збереглися до наших часів, але багато ідей та їхніх обрядів увійшли до сучасних релігій. Пізніші етнонаціональні релігії стають такими релігійними віруваннями, які охоплюють своїм впливом всі соціальні верстви населення спочатку у межах одного етносу, а згодом — усієї національності. До цієї релігійної форми належать багато специфічних релігій нашого часу — індуїзм, сикхізм, джайнізм (Індія), конфуціанство, даосизм (Китай), синтоїзм (Японія), іудаїзм (релігія євреїв у багатьох країнах світу), зороастризм (Іран) та ін.

Соціальним ґрунтом виникнення національних релігій була криза суспільних порядків, за якої виникла потреба використати релігію як засіб втіхи і втихомирення найбільш пригніченої частини суспільства. Здебільшого суть цієї кризи виявилася у розкладі рабовласництва і переході до феодальних суспільних відносин. Проте мали місце й специфічні прояви даної кризи. Так, у житті єврейської народності криза виразилась у тому, що євреї рано втратили свою державність і надовго потрапили до ярма чужозем-ців-завойовників. За цих умов етнічна релігія євреїв перестала бути релігією тільки верхів суспільства, втратила характерну для стародавніх релігій функцію ідеологічного протистояння верхів низам.

Які ж риси етнонаціональних релігій є основними?

Перша риса — великі масштаби впливу. У даному разі релігія відіграє роль культового захисту всіх пригнічених соціальних верств тієї чи іншої етнічної або національної держави. Тепер можливість взяти участь у відправленні культу дістали й найнижчі прошарки суспільства. Так, індуїзм, який прийшов на зміну брахманізмові, ліквідував поділ індусів на “однонароджених” і “двічінароджених”.

Друга риса — довга живучість. Багато етно-національних релігій, як зазначалося, існують і досі.

Третя риса — єдність політеїзму і монотеїзму. Більшість релігій цього типу є політеїстичними. Але серед них є і монотеїстичні. До останніх належать іудаїзм і сикхізм.

Четверта риса — спрощення жертвоприношень. Жертви худоби, птиці значно скорочені або зовсім ліквідовані. Повністю відмовилися національні релігії від людських жертвоприношень.

П’ята риса — розвиненість учення про загробні відплати. На цьому етапі розвитку релігії вчення про потойбічне життя набуло першорядного значення.

1. Індуїзм

Як давньоіндійська релігія індуїзм (900 млн віруючих) склався на базі давнього брахманізму протягом І-V ст. н. е. у процесі суперництва буддизму з брахманізмом, точніше, як підсумок суперництва. Ця доктрина подібна до буддизму, але кінцевий успіх її забезпечила орієнтація на конкретні умови кастової Індії з її численними культурними традиціями, що склались на рубежі нашої ери. В цьому розумінні найповнішим визначенням поняття «індуїзм» можна вважати індійський спосіб життя, включаючи усю суму життєвих принципів і норм, соціальних та етичних цінностей, вірувань і уявлень, обрядів та культів, міфів і легенд, буднів та свят тощо.

Основи індуїзму походять від вед і пов’язаних з ними легенд та текстів. Чому саме індуїзм, а не інша з існуючих в Індії релігій сприймається народом? Головним напрямом еволюції в процесі становлення індуїзму була зрозуміла масам релігійна доктрина, яка виникла в ході переробки, примітивізації та вульгаризації давніх філософських теорій. Тому давні ведичні принципи у спрощеному вигляді стали доступними всім. Народний індуїзм сприйняв і зберіг давнє уявлення про карму з її етичною основою, про святість вед, але у надто спрощеному вигляді.

Більшість ведичних богів відійшли у минуле і тільки незначна частина їх, головним чином завдяки згадуванню в міфах та легендах, збереглася у людській пам’яті. Тому не дивно, що у спрощеному й переробленому індуїзмі на перший план вийшли нові божества, точніше, нові іпостасі тих самих, давно відомих державних богів, які набули нового життя в цій релігійній системі. Такі боги були ближчими і зрозумілішими людям, їх інакше й шанували. Кривава ведична жертва була витіснена богослужінням без жертв (хоч теза “убивство заради бога — це не вбивство” остаточно не знята й досі). Разом з буддизмом Махаяни на початку нашої ери в Індії набула поширення практика виготовлення ідолів-зображень у храмах на їх честь. Головні індуїстські боги мали вже прибічників з тих, хто вважав за потрібне шанувати свого обранця і спілкуватися переважно з ним. Більше того, особиста відданість богові стала важливою характерною рисою прихильників індуїзму.

Найважливішими з численних богів індуїзму вважають трьох (Тримурті) — Брахму, Шиву і Вішну. Як правило, зазначають, що ці троє в системі індуїзму поділили між собою основні, властиві верховному богові функції: творчу, руйнівну й охоронну, хоча нерідко вони збігаються. Кожен з цієї трійці має власні обличчя, характер, сферу дій.

Першим вважають Брахму, основна функція якого — творити. Він створив світ у багатоманітті живого і минущого, тобто протилежне тому, чого прагнули індійські релігії (досягнення мокші, нірвани, розчинення у Вічному і Єдиному). Брахма як обов’язковий і перший член Тримурті був необхідний — без нього нічого б не було, але заслуги його перед світом живого, перед людиною, перед індійцем вважалися не дуже значними, а інших функцій у цього бога не було. Брахмі присвячувалися поодинокі храми, а у повсякденних обрядах і ритуалах про нього, як правило, не згадують.

Більшість індуїстів розподілилися на шиваїтів і вішнуїтів, які віддавали перевагу відповідно Шиві або Вішну. Шива — дуже суперечливий бог. Головною його функцією вважають руйнівну (бог смерті, розорення, зміни), що частково пов’язане з тим, що Шива — покровитель аскетів, які прагнуть такого розорення й змін, що веде начебто до злиття з Вічністю й Абсолютом.

Проте практично в культі Шиви на перший план вийшов творчий момент: культ життєвої сили і чоловічого начала став основним. Культ лінгама — чоловічого животворного начала — найпо-пулярніший. Бичок Нанді — атрибут Шиви — символізує силу й животворні потенції Бога. До Шиви звертаються спраглі нащадки,

у його храм сходяться бездітні жінки, які чекають від нього сили реального втілення своїх мрій.

Шиву вважають також грозою демонів, у битвах з якими він не раз виявляв чудеса героїзму. Шакті — духовна енергія Шиви; саме в ній — могутність гігантських потенцій бога. Вона виявляється лише за певних обставин. По-перше, ця енергія нагромаджується у ньому в періоди його аскетичних пильнувань і споглядань. По-друге, енергія Шакті в Шиві тісно переплетена з його чоловічою животворною силою. Культ жінок Шиви — переміщення Шакті на жіноче начало. У цьому культі започатковується і значно поширюється ідея, згідно з якою енергетична сила Шакті реалізується у момент злиття чоловічого й жіночого начал, що відіграло свою роль у розквіті в індуїзмі культу Ками. Культ Ками, мистецтва лю¬бові, тісно пов’язаний з культом Шиви і Шакті.

Вішну — м’який, несуперечливий бог, його основна функція — збереження. Він простий, максимально близький людям, особливо схильним до емоційного сприйняття божества — саме такі переважають серед вішнуїтів. На численних зображеннях чотирирукий Вішну звичайно сидить на тисячоголовому драконі, що пливе, або на троні у вигляді білого лотоса.

Богиня Лакшмі — жінка Вішну — завжди поруч з чоловіком, вона ніжно любить його. У Вішну багато перетворень — аватар, хоча основних десять: у перших чотирьох він виступає у вигляді тварин (риби, черепахи, вепра, людини-лева); п’яте — карлика-велетня; решта п’ять відомих аватар Вішну — Пара-шурама, Рама, Крішна, Будда і Мессія-Калка, на прихід якого ще чекають найулюбленіші в Індії аватари Вішну — Рама і Крішна.

Рама — герой давньоіндійського епосу Рамаяна, найулюб¬ленішої поеми індійців. У селах брахмани речитативом переказують її.

Рама — герой, благородна людина, воїн, мудрий монарх і люблячий чоловік. Його дружина Сіта є уособленням жіночої вірності, любові й шляхетства, еталон індійської жінки. Загибель її символічна: чистота жінки є настільки святою, що тільки смерть змиває підозри. І хоч загибель Сіти руйнує щастя Рами, сама поема в цілому ніким в Індії не сприймається як трагедія. Рамаяна найкраще відображає національний дух індійців, їхній спосіб життя, думи, етичні й культурні цінності. Тому й не дивно, що Рама обожнений в уяві народу.

Другою відомою і шанованою аватарою Вішну вважають Крїшну. Будучи колісничим і радником головного героя — воїна Арджуни, він розкриває йому вище значення небесного й етичного закону. Саме це тлумачення Крішни увійшло у вигляді розділу до складу Махабхарати. Пізніше Крішна трансформувався з мудреця-філософа у веселого й задоволеного легковажного бога-пастушка і саме в цій іпостасі став відомим та шанованим в усій Індії.

Жерцями індуїзму, носіями основного релігійного культу, ритуального обряду, етики, естетики, форм соціального укладу і побуту були члени брахманських каст. З їх числа обиралися радники і чиновники, вони диктували народові норми життя, які зводилися головним чином до суворого збереження ієрархії каст і дотримання норм поведінки в середині касти. Брахмани були домашніми жерцями в багатих, передусім у брахманських сім’ях. З їх числа виходили найавторитетніші релігійні вчителі — гуру, які навчали молоде покоління мудрості індуїзму. Однак найголовнішою соціальною функцією брахманів як найвищого в Індії прошарку суспільства було задоволення релігійних потреб населення.

У межах домашніх святилищ індійці були самі собі господарями і самі виконували щоденно, щомісячно або щорічно нескладні ритуальні обряди. Участь брахмана в сімейних ритуальних відправленнях завжди бажана, а в найважливіших сімейних обрядах — весілля, народження дитини, похорони — просто необхідна.

Авторитет брахмана, чий особистий престиж завжди зумовлений належністю до найвищих брахманських каст, в Індії безумовний. Цей авторитет виявлявся насамперед у винятковому праві брахманів приносити жертви богам у храмах. Мета відвідування храму — можливість благоговійного споглядання статуї бога, відчуття належності до божественної величі. За це право індуїсти залишають у храмі свої підношення.

Переконання в необхідності посередництва жерця для досягнення цілей, які можуть бути реалізовані лише за умови сприяння надприродних сил, випливає з давньої магії. В Індії та індуїзмі це знайшло вияв у вигляді магічних способів — тантр, на основі яких виникли формули — мантри, тобто освячені заклинання. Мантри використовують багато індійців. Власні мантри мають рибалки, пастухи, пожежники та ін.

Роль, аналогічну мантрам, відіграють і численні талісмани й амулети (шнурки, значки тощо). Всі ці предмети, як і мантри, є необхідним реквізитом професійних чаклунів, по допомогу до яких звертаються у важких випадках індійці, особливо у селах.

Чаклун — це той самий жрець, але рангом нижчий, простіший, найчастіше — неписьменний. Основою його мудрості є діаграми й чаклунські кола (янтри) з літерою “О”. Він має великий авторитет серед населення.

І жерці-брахмани з їх високоурочистими храмовими й респектабельними домашніми ритуалами, і напівписьменні сільські чак-луни-знахарі, з їхніми заклинаннями-мантрами та діаграмами однаково вписуються в ту гігантську вільну синкретичну систему, яку становить індуїзм. Важливий елемент цієї всеохоплюючої системи — численні, часто дуже яскраві й вражаючі обряди і свята. На думку деяких дослідників, саме сукупність ритуалів та обрядів і робить індійців індуїстами.

Багато ритуальних обрядів припадає на урочисті й пам’ятні дати, коли святкові збори, походи на честь того чи іншого божества, масові паломництва до “святих” місць пов’язані з популярними давньоіндійськими героями, приваблюють мільйони людей і стають всенародними подіями першорядного значення.

Саме у ці врочисті дні всенародних свят наочно спостерігається та сила індуїзму, яка цементує в єдину релігійно-культурну спільність людей, що належать до різних рас і каст і розмовляють різними мовами.

Крім свят на честь Рами чи Крішни, заслуговують на увагу такі свята, як Дурга-пуджа, — свято світильників, які засвічуються на честь богині щастя Лакшмі; свята на честь богині мудрості Сарасваті і покровителя багатства й торгівлі Ганеша. Свята на честь Шиви відзначаються щомісячно в ніч нового місяця. Помітне місце серед загальноіндійських свят посідає велике паломництво Кумб-хамела — святкування на честь давніх богів і амріти — напою безсмертя. На ці святкові обряди з усієї Індії до Гангу з’їжджаються мільйони паломників, які перебувають тут майже місяць. Головний момент обряду — обмивання у священних водах Гангу. Тут можна зустріти виснажених аскетів, ченців, йогів, факірів. Спеціальна каста брахманів — панда — обслуговує паломників, які для ритуального обмивання повинні бути старанно поголені (ні волосинки аж до брів і повік). Спеціальні служителі стежать за порядком і пильно охороняють права брахманів, які збирають плату з паломників.

Крім загальноіндійських, існує чимало свят, які стосуються того чи іншого регіону або порівняно невеликої місцевості. Всі нони, як правило, тісно пов’язані з міфологією, з індуїстськими легендами й божествами. Багато свят і обрядів пов’язані з патронами — покровителями різних професій, занять. На цих святах та обрядах, які збирають у якому-небудь центрі все навколишнє населення, ритуал звичайно супроводжується ярмарковою торгівлею і веселощами.

Так само відправляються й численні домашні та сімейні обряди, пов’язані з весіллям, народженням сина, врученням шнура юнакові на знак його “нового народження” тощо. Під час обрядів домашній жрець-брахман виконує усі необхідні ритуальні дії.

Весільний обряд — найурочистіший. Молоді обходять навколо жертовного вогню, куди кидають різні продукти, і тільки після цього обряд шлюбу вважають завершеним. Обряд похорону в Індії також особливий. В Індії немає кладовищ — тільки священні місця, на яких спалюють померлих. На таке місце виносять загорнутого у сувій померлого, його старший родич розпалює вогнище. Коли вогонь згасне, обгорілі останки кладуть у посуд і втеплюють у річці. Після цього сім’я померлого десять або й більше днів носить траур — шмат білого полотна. Подальша доля вдови жалюгідна. Вдруге заміж виходить вона рідко, а в колишні часи, особливо серед вищих каст, вважалося нормальним, коли жінка, хоч би вона була й дівчиною 13-14 років, щойно виданою заміж, живцем спалювалась на вогнищі разом з тілом чоловіка. Це страшний звичай індійців — саті.

Саті, як жахлива спадщина минулого, стоїть в одному ряду з іншим його пережитком — кастовим ладом. Кастова система, що грунтувалася на міцній внутрішньокастовій ендогамії і суворих кастових заборонах, а також на ще суворіших релігійно-культових традиціях сімейного і внутрішньообщинного, внутрішньокастово-го життя, залишається й досі істотним інститутом соціальної організації в Індії. Каста визначає місце людини в індійському суспільстві, її стан, права, поведінку, навіть її внутрішнє обличчя, включаючи одяг і знаки на чолі або коштовності, які вона носить.

Каста визначає й коло ритуальних обов'язків індивіда, його релігійну активність. Чим вища каста, тим більше уваги, хоча б теоретично, згідно з прийнятими нормами, людина зобов'язана приділяти щоденним обрядам удома, необхідним поклонам, підношенням, мантрам тощо. Кастові заборони в Індії мають характер табу і знімаються лише у рідкісних випадках. Приміром, прийнято вважати, що “рука ремісника завжди чиста”, тобто, що користуватися продуктами ремесла можна й не належачи до касти ремісника. Порушення кастових норм спричиняється до суворих покарань і обрядів “очищення” винуватого.

В Україні модернізований індуїзм репрезентують громади Міжнародного товариства Свідомості Крішни, Ошо (Раджніша), Саї Баби, Шрі Чинмоя та ін.