logo search
Логика и религиознавство

Головні свята в православному християнстві

Маслосвяття або соборування, — помазання хворого освяченою олією — єлеєм. Згідно з вченням православної церкви, маслосвяття зцілює немощі духовні й тілесні — ті, які є наслідком гріхів. В православ'ї маслосвяття здійснюється над особами старше 7 років, які хворіють тілесними або душевними хворобами (відчай, скорбота тощо).

Таїнство маслосвяття в православній церкві спочатку здійснювалося сімома священиками. Вони запалювали свічки, читали сім молитов про одужання хворого, сім послань апостолів, сім віршів з Євангелія, потім сім раз змазували єлеєм хворого. Тепер цей обряд здійснює один священик, але, як і раніше, збереглися сім прохань за хворого, сім молитов і т. п.

Церковні свята своїми назвами зобов'язані дванадцяти місяцям року і належать до так званих великих свят, які православна церква відзначає урочистими богослужіннями.

Свято Різдво Христове православна церква відносить до числа своїх «двонадесятих свят». Це одне з основних свят християнства. Своїм походженням воно зобов'язане євангельським міфам про дивне народження Іісуса Христа — сина божого і водночас людини.

Міф про народження Христа своїми джерелами сягає у первісні культові дії. У Стародавньому Єгипті, наприклад, 6 січня святкували день народження бога води, рослинності, володаря потойбічного світу — Осіріса, а 25 грудня — день народження стародавнього іранського бога — Мітри. Утверджуючись в різних країнах, свято Різдво Христове вбирало в себе інші обряди і звичаї інших релігій, а також народних свят, набуваючи особливих рис, що відповідали християнським догмам.

До Київської Русі свято прийшло разом з християнством у X ст. і злилося з зимовим старослов'янським святом — святками.

Головне значення в догматичному змісті цього свята церква відводить вченню про народження Іісуса Христа, який з'явився для того щоб взяти на себе людські гріхи і вказати шлях до порятунку.

Хрещення Господнє. Це свято — одне з головних у християнстві. В писаннях, присвячених святу Хрещення, теологи зазначають, що воно було проголошене в пам'ять історичної події — хрещення Іісуса Христа в річці Іордан. Ця подія описується в Євангеліях. На ранній стадії розвитку християнство взагалі не знало обряду хрещення. Про це свідчить те, що в ранній християнській літературі немає жодних згадок про цей обряд. Він запозичений християнством з стародавніх культів. Окропления водою існувало в багатьох дохристиянських релігіях. Одухотворяючи явища природи, наші далекі пращури одухотворяли й воду — важливе джерело життя людини. Вода вгамовувала спрагу, забезпечувала родючість полів.

У дохристиянських культах важливого значення надавалося обряду «очищення» людини від будь-якої «скверни», «нечисті» за допомогою води. Згідно з стародавніми віруваннями, вода мала очищувальну силу, вона очищала людей від нечистої сили, злих духів, що могли зашкодити людині. Звідси й звичай окроплювати водою новонароджених.

Про здійснення хрещення вперше згадується в християнській літературі кінця І — початку II ст. Однак остаточно хрещення закріпилося лише у другій половині II ст. Тоді ж виникло і свято Хрещення, пов'язане з хрещенням Іісуса Христа в Іордані.

Свято Хрещення завжди було дуже урочистим. Головний його обряд — освячення води, її святили в церкві та ополонках. До ополонки рушав хресний хід, в якому брали участь духовенство, місцева знать, віруючі, відправляли урочисті молебни. Освячення води в храмах та ополонках відбувається і в наші дні.

Свято Хрещення має і другу назву — «богоявления». Воно проголошене, за словами церковників, як вшанування дивних подій. Нібито під час хрещення Іісуса Христа в Іордані «Бог-отець» засвідчував з неба, і «Бог-дух святий» зійшов у вигляді «голуба».

Стрітення. Це слово присвячене міфічному представленню батьками Іісуса Христа свого немовляти богові. Зустріч відбулася у єрусалимському храмі на сороковий день після народження Христа.

Впроваджуючи свято Стрітення, християнська церква намагалася відволікти народ від стародавніх культів. Римляни в лютому святкували «очищення», покаяння, дотримувалися посту, вважаючи, що перед початком весняних польових робіт необхідно «очиститися від гріхів» і нечистої сили відповідними жертвоприношеннями духам і богам. Головний очисний обряд цього свята припадає на 2 лютого, коли люди на чолі з жрецями, озброївшись факелами, виганяли з домівок злих духів зимових холодів і хвороб. Саме 2 (15) лютого християнська церква і заснувала свято Стрітення Господнє, відрахувавши від різдва Христова (25 грудня) 40 днів, необхідних для «очищення» Марії.

Прихильниками православ'я це свято тривалий час не визнавалося. Тільки поступово, шляхом утвердження релігійних уявлень, православна церква спромоглася надати Стрітенню значення свята очищення. Його почали урочисто святкувати, супроводжуючи обов'язковим в цей день хресним ходом. На Русі це свято утвердилося головним чином як церковне, у побуті воно посідало незначне місце. В народній свідомості стрітення знаменувало кінець зими і початок весни. В народі говорили: «На стрітення сонце — на літо, а зима — на мороз»; «Зима з літом зустрічаються».

Вхід Господній в Єрусалим. Це свято має дві назви: 1) офіційно-церковну — вхід Господній в Єрусалим; 2) побутову — вербна неділя.

Вербна неділя — це переддень так званої страсної неділі, яка присвячується «згадкам про страждання Христа». Свято безпосередньо примикає до пасхи і не має постійної календарної дати. В православ'ї воно належить до «двонадесятих свят». В основу свята покладено оповідку про вхід Іісуса Христа зі своїми учнями до Єрусалиму, куди він ішов на страждання і смерть. Похід супроводжувався творінням чудес. За день до входу в Єрусалим, у суботу, Іісус здійснив одне з найбільших див — оживив Лазаря, а в неділю в'їхав до Єрусалиму. Народ радісно зустрічав його кидаючи перед сином божим пальмові гілки. Про появу Христа в єрусалимському храмі розповідає Євангеліє. На Русі ритуальне значення пальмових гілок перенесене на гілки верби, що розпускаються до цього часу і згідно з народним повір'ям захищають від злих духів.

Вознесіння Господнє. Створена євангелістами земна біографія Іісуса Христа завершується описом сцени вознесіння воскреслого після страти Сина Божого на небо. На честь цієї події християнська церква й встановила одне з своїх свят.

Відзначається воно на сороковий день після пасхи і тому постійної дати не має.

Ґрунтуючись на біблійних оповідках, християнські теологи запевняють, що воскресіння Христа відкриває праведникам шлях на небо, до воскресіння після смерті. У «Настольной книге священослужителя» православної церкви записано: «Христос вознісся на небо, як первісток з мертвих, явивши у своїй особі початок спокутуваної і відроджуваної ним людської природи».

Але ще задовго до виникнення християнства міфи про вознесіння на небеса людей, героїв і богів були поширені серед багатьох народів. У дохристиянській міфології серед «вознесених на небеса» — грецький герой Геракл, засновник Рима Ромул, римський імператор Цезар і його наступник Август, індуїстський бог Крішна, фінікійський бог Адоніс, бог Митра, якого вшановували в Ірані, Передній Азії, Індії та ін. Християнство запозичило ідею вознесіння з вірувань фінікійців, іудеїв та інших народів.

Впроваджене разом з християнством у Київській Русі, це свято не мало значного поширення в побуті віруючих і залишилося суто релігійним, церковним святом.

Трійця, або п'ятидесятниця. Це свято, яке відноситься у православ'ї до «двонадесятих», встановлене в пам'ять чудесного явища: на п'ятдесятий день після воскресіння Христа на його учнів (апостолів) зійшов «святий дух» і вони заговорили різними мовами, хоча до того їх не знали.

Міфи про божественну трійцю ще задовго до виникнення християнства існували у стародавніх вавилонян, єгиптян та інших народів, з вірувань яких християнство, яке формувалося, запозичило багато уявлень. Новозавітні оповіді про трійцю з'явилися як наслідок необхідності пов'язати нову релігію з легендами Старого завіту. Тому в новозавітних книгах Христос є сином староєврейського бога Яхве, виявом якого є дух святий, що уособлює єдиного бога. В цьому знайшов своє фантастичне осмислення перехід від політеїзму до монотеїзму.

Пояснюючи походження Христа від іудейського бога Яхве, християнське духовенство запозичило й інші іудейські свята, серед них і п'ятидесятницю. Останнє виникло у стародавніх євреїв у зв'язку з переходом до землеробства і було присвячене завершенню жнив, які тривали «сім седмиць», тобто сім тижнів.

Спочатку, в період багатобожжя, це свято кінця жнив мало своїм обрядовим призначенням жертвопринесення хліба нового врожаю місцевим польовим духам і божествам як подавцям врожаю та хазяям землі. Християнство надало «святу седмиць», або п'ятидесятниці, власного специфічного обґрунтування і змісту.

В Україні свято трійці ще раз зазнало змін. Тут воно злилося з місцевим святом первісних слов'ян — семиком (інша назва «зелені свята») — і запозичило у нього побутовий зміст. Стародавні слов'яни пов'язували семик з завершенням весняних робіт. Його мета — улещання духів рослинності у відповідальний період цвітіння і косіння хлібів. У православ'ї свято трійці пов'язане з помином душ померлих родичів (так звана поминальна субота).

Спас. В основу свята покладено євангельську легенду про чудесне перетворення Христа: наприкінці свого земного буття засновник християнства привів своїх учнів на гору і під час молитви «перетворився», «вигляд обличчя його змінився», «одяг його став білим, блискучим, а голос з неба підтвердив його божественне походження».

Здвиження. Свято Здвиження хреста господнього — одне з найважливіших свят, присвячених культу хреста — символу християнської віри. З хрестом церква пов'язує кілька міфічних подій. Про одну з них священики завжди згадують у святкових проповідях. За переказами, римський імператор Костянтин, який дозволив вільне сповідання християнства, ще бувши «язичником», перед однією з найбільших своїх битв мав чудесне видіння: на небі немов би з'явився осяяний хрест з написом: «Ним перемагай!» Тієї ночі, за церковною легендою, імператорові з'явився уві сні сам «син божий» Іісус Христос і порадив взяти у битву прапор із зображенням хреста. Костянтин зробив все, як велів Христос. Крім того, він наказав своїм легіонерам намалювати знак хреста на щитах. У битві Костянтин одержав перемогу і, як запевняють церковні історики, з того часу увірував у чудодійну силу хреста.

Богородичні свята. Окрім свят на честь Христа і божественної трійці християнська церква встановила ряд свят на честь його матері — Богородиці. Це: різдво Богородиці, введення у храм, благовіщення, першої пречистої, покрова (перші чотири відносять до «двонадесятих» свят) і багато свят на честь її «чудотворних» ікон.

У вшануванні діви Марії-Богородиці наявні сліди вшанування стародавніми народами богині землі.

На створення образу християнської Богородиці значний вплив справили уявлення стародавніх єгиптян про богиню Ізіду. У християнських творах Богородиця зображується у вигляді «цариці небесної», крилатої небожительки, «оповитої в сонце». На голові в неї — вінок з дванадцяти зірок. Давньоєгипетська богиня Ізіда також зображувалася небесною царицею, вона також народила, за вченням стародавньої релігії, божественного сина — «спасителя» Гора. Подібна християнська Богородиця і до богині сирійців та фінікіян — Астарти. Стародавні народи вклонялися цим богиням, вважаючи їх божествами родючості землі, худоби, заступницями землеробства. Цими «властивостями» наділена й Богоматір християнства.

Міф про «непорочне зачаття» церква запозичила також з стародавніх, дохристиянських релігій. Згідно з релігійними міфами стародавнього Сходу, непорочно народжуються від непорочних матерів персидський Мітра, індуїстський Будда, стародавньо-іранський Заратуштра. Саме ці міфи й лягли в основу створення християнської легенди про «непорочне зачаття» як самої діви Марії, так і Христа (православна церква догмат про непорочне зачаття Марії її матір'ю Анною не визнає).

Свято Різдва Богородиці (мала пречиста) церква пов'язує з давніми землеробськими осінніми святами на завершення збирання врожаю. В день свята служителі культу з особливим натхненням розповідають віруючим, що Божа матір є «великою праведницею», помічницею і заступницею людей, покровителькою сільського господарства, що «народивши Христа» вона зробила перший крок до «вічного спасіння» людей.

Свято Уведення в храм Богородиці, згідно з ученням християнської церкви, пов'язане з передачею трирічної Марії на виховання до єрусалимського храму.

Благовіщення — свято, що має своїм змістом міф про одержання Марією повідомлення від архангела Гавриїла, що вона народить від «святого духа». На Україні це свято пов'язувалося церквою з початком весняних польових робіт ("свячення" насіння тощо) і прикметами про майбутній врожай.

Свято першої пречистої церква відзначає як день пам'яті Богоматері. Багато в церковному тлумаченні цього свята нагадує стародавньосирійське сказання про смерть Кібели — богині родючості. На Україні свято першої пречистої злилося з стародавньослов'янським язичницьким святом збирання врожаю і принесення хліба та плодів у жертву духам за «сприяння» новому врожаю.

Великим святом православної церкви, присвяченим культу Богоматері, є свято Покрови Богородиці. Воно не пов'язане з «земним життям» діви Марії; встановлене в пам'ять чудесного явлення Богородиці, яке нібито відбулося 910 р. у Влахернському храмі Богородиці в Константинополі. Під час нічного богослужіння юродивий Андрій, зарахований пізніше до святих, і його учень Єпіфаній бачили, як Богоматір, котру обступили ангели і святі, з'явилася у повітрі, помолилася про спасіння світу від бід і страждань і розпростерла над усіма свій покров у вигляді широкого тонкого серпанку.

Пасха (великдень). Серед багатьох християнських релігійних свят особливе місце належить святу Пасхи. Святкування Пасхи встановлене першими християнами в пам’ять «страждань, смерті І до чудесного воскресіння» Іісуса Христа.