Основні догматичні розходження між католицизмом і православ’ям
По-перше, в католицизмі і православ’ї по-різному тлумачиться догмат сходження Святого Духа: у католиків — від Бога-Отця і Бога-Сина (згідно з рішенням Толедського вселенського собору 589 р. про філіокве); у православних — від Бога-Отця.
По-друге, немає згоди між католиками та православними і з питання щодо буття людей після їхньої смерті. У православ’ї — це Рай і пекло, у католицизмі — ще й чистилище. Вчення про чистилище розробив італійський середньовічний філософ, знаменитий систематизатор схоластики Фома Лквінський (1225—1274), а догмат про нього прийняв у 1439 р. Флорентійський собор і підтвердив у 1562 р. Тридентський собор.
Згідно з католицьким віровченням, чистилище — проміжна ланка між Раєм і пеклом, де душі “грішників”, перш ніж попасти до Раю, горять у вогні, завдяки чому очищуються.
Соціальна функція догмата про чистилище очевидна: укорі-нити у свідомості віруючих додаткові надії на Рай після смерті і, таким чином, залучити до католицизму якомога більше людей; збільшити доходи церкви не тільки за допомоги парафіян, а й за рахунок родичів та близьких людей померлих.
По-третє, католики і православні по-різному виконують обряди своїх таїнств. Католика, у процесі хрещення, обов’язково окроплюють водою, а православного — занурюють у воду; підчас причастя католику дають попробувати прісного хліба, а православному — хліба, приготованого на дріжджах; православний сповідується перед кожним причастям, а католик — обов’язково один раз на рік; миропомазання у православ’ї відбувається після хрещення, а в католицизмі — у семи—дванадцятирічному віці.
У православ’ї існують три ступені священства: диякон, священик (ієрей), архієрей.
Диякон — нижчий ступінь священства, помічник священика у процесі здійснення ним таїнств і богослужіння.
Священик — служитель культу, що очолює церковне життя у парафіях (приходах), здійснює таїнства і богослужіння. Старший священик у парафії називається настоятелем.
Архієрей — вищий ступінь священства. Це єпископи, архієпископи, митрополити, патріархи.
Дияконів та священиків також називають “отцями” і, під час звернення до них, до слова “диякон”, “священик” чи “настоятель” додають слово “отець” (наприклад, “отець Олександр”, “отець настоятель”). Часто до них звертаються зі словом “батюшка”, а письмово — “Ваше преподобіє”. До архієреїв звертаються зі словом “владико”; письмово, до єпископів — “Ваше Преосвященство”, до архієпископів і митрополитів — “Ваше Високопреосвященство”, до патріарха — “Ваша Святість”.
Ченці (монахи), які прийняли вищий ступінь чернецтва схиму (від гр. — зовнішній вигляд, форма) і готові до виконання найсуворіших правил життя в монастирі, називаються ієросхимонахами, схиігуменами, схиархімандритами. Ченці-диякони називаються ієродияконами або архідияконами (старшими дияконами). Ченці-священики називаються ієромонахами, ігуменами (від гр. — той, хто йде попереду; ведучий — настоятель чоловічого монастиря або парафіяльної церкви ченців), архімандритами (від гр. — старший, головний і кошара — настоятель великого чоловічого монастиря, лаври, ректор духовного навчального закладу).
Патріарх (від гр. — родоначальник) — глава православної церкви. Він обирається собором вищого духовенства, організовує і контролює роботу церкви, міжцерковні зв’язки, присвоює релігійні титули і відзнаки. Руську православну церкву патріарх очолює з 1689 р. Під час царювання Петра І в 1721 р. посаду патріарха було замінено на Священний синод на чолі з обер-прокурором. Відновлено її у 1917—1919 рр., а Священний синод став дорадчим органом при патріархові. При Синоді працюють відділи: духовних навчальних закладів, зовнішніх церковних зв’язків, видавничий, господарський та ін.
У католицизмі священство теж троїсте: єпископ, священик (пресвітер) і диякон.
Єпископи вважаються наступниками апостола Петра — “учня” Ісуса Христа. Оскільки, згідно з твердженнями Євангелій, Петро був главою апостолів, Рим обраний місцем постійного перебування єпископів. їх головне призначення — зміцнювати і гарантувати єдність церкви та віри, нести повну відповідальність за діоцезу (єпархію), керувати якою їм доручено Папою (від гр. — папас — батько; звідси в усній мові з’явилося слово “під”).
Папа — глава католицької церкви і одночасно єпископ Рима. Його офіційний титул такий: “Єпископ Рима, Намісник Ісуса Христа, Наступник Глави Апостолів, Первосвященик (Верховний Понтифік) Вселенської Церкви, Патріарх Заходу, Примас Італії, Монарх держави-міста Ватикану”. Таким чином, Папа виконує три посади: єпископа Рима, пастиря вселенської церкви і глави держави Ватикан.
Будучи єпископом Рима, Папа цілком відповідає за Римську єпархію, бере участь у роботі єпископської колегії, є її головою. У турботах про єпархію йому допомагає кардинал — вікарій (від лат. — намісник, заступник) Рима, в якого, у свою чергу, є багато помічників. Вікаріат Рима розташований у Латеранському палаці біля базиліки (від гр. — царський дім, у Стародавньому Римі — один із головних типів християнського храму) святого Іоанна Латеранського.
Єпископат верховенствує над усією католицькою церквою. Водночас Папу як наступника апостола Петра, главу єпископської колегії і первосвященика, наділено особистою верховною владою над церквою. Таким чином у католицизмі поєднується колективна відповідальність ЇЇ вищого керівництва з одноособовою відповідальністю Пали.
Папа ініціює проведення соборів католицького духовенства і головує на них, проголошує релігійні догми, здійснює віроповчальну місію, виступає з буденними й урочистими проповідями, кожного тижня звертається до паломників, які прибувають до Рима, щосереди проводить приватні аудієнції. Він виступає з проповідями в недільних богослужіннях, робить зарубіжні візити, видає енцикліки (від гр. — загальний, круговий) — послання до католиків, розсилає листи єпископам і всім віруючим.
При Папі діє “Синод єпископів католицької церкви”. Цей дорадчий орган було створено Папою Павлом VI згідно з рекомендаціями Другого Ватиканського собору. За ініціативи Папи Синод збирається на свої засідання раз на три роки для обговорення назрілих для церкви питань. Рішення приймаються двома третинами голосів і виконуються після затвердження їх Папою. Частина членів Синоду обирається конференціями єпископів, а частина призначається Папою.
Як голові держави Папі належить вся повнота законодавчої, виконавчої і судової влади. Він керує Ватиканом за допомогою уряду. Його резиденція знаходиться у Ватіканському соборі. Це палац, до якого входить комплекс будівель. Там розташовані робочі приміщення Папи, бібліотека, музей релігійного і світського мистецтва, видавництво з великою типографією, Папська академія наук, урядові приміщення, різні служби, а також особисті покої Папи.
У Ватиканському реєстрі зафіксовані імена 266 пап. З 24 травня 2005 р. Ватикан очолює Папа Бенедикт XVI (Йозеф Ратцінгер).
Між католицькою і православною догматикою є й інші суттєві відмінності. Так, у католицизмі духовенство зобов’язане дотримуватися целібату (від лат. — неодружений) — безшлюбності, що була встановлена Папою Григорієм УП. Насправді целібат утвердився в XIII ст. Завдяки його введенню католицька церква намагалася зберегти свою земельну власність, не допустити її поділу між спадкоємцями. Останнім підтвердженням непохитності целібату є констатація його у 1967 р. в енцикліці Папи Павла VI. Целібат є основною причиною, з якої багато католицьких священиків відмовляються від сану або порушують одну з основних християнських заповідей “не перелюбствуй”, у тому числі через гомосексуалізм та педофілію. У православ’ї безшлюбність передбачена лише для представників чорного (чернечого) духовенства. Вони відмовляються від мирського життя, дають обітницю благочестивої поведінки, послуху й у богості, носять чорний одяг, що постійно нагадує їм про дану обітницю та глибоке смирення; отримують за свої “подвиги” благословення церкви.
Очевидною історичною ганьбою католицької церкви була здійснювана папською канцелярією торгівля індульгенціями (від лат. — милість) — папськими грамотами про відпущення скоєних і ще не скоєних гріхів. Індульгенцію можна було придбати за гроші або отримати за особливі заслуги перед церквою. Виправдовувалася ця безпрецедентна торгівля тим, що католицька церква нібито могла компенсувати гріхи людей за рахунок накопичених у Папи добрих справ, здійснених Ісусом Христом, Дівою Марією і святими.
У католіцизмі та православ’ї є також відмінності у відправленні культу.
По-перше, в католицьких храмах (костьолах) богослужіння відбувається латиною, хоч більшість віруючих нею не володіють. Воно супроводжується органною музикою, а парафіяни моляться сидячи. У православних церквах богослужіння здійснюється державною мовою, без музикального супроводу, а парафіяни моляться стоячи.
По-друге, православні храми облагоджуються іконами, лампадами, свічками, а католицькі — скульптурами Ісуса Христа, Діви Марії, святих.
По-третє, католики хрестяться долонею правої руки, зліва направо, а православні справа наліво, трьома пальцями: з’єднують у пучку великий, вказівний і середній пальці, що символізує Божу Триєдність, Пресвяту Трійцю: Бога-Отця, Бога-Сина і Святого Духа. Два інші пальці, безіменний і мізинець, зігнувши, притискують до долоні, що символізує два єства в Ісусі Христі -
Боже і людське (старообрядці виконують хресне знамення двоперстям). Хрещення у віруючих — показник того, що хрест є натхненням, силою і дійсним змістом усього їхнього життя; не лише засобом всесвітнього спасіння, що на ньому був розіп’ятий Христос, а й постійним нагадуванням людям, що вони не можуть стати християнами, не прийнявши хрест за основу свого життя, не визнавши, що їх розум і серце віддані любові до Бога і до людей.
- Предмет і визначення логіки
- Історичні етапи становлення логіки як науки
- Поняття формалізації в логіці
- Зв'язок мови і мислення. Природна і штучна мова
- Традиційна і сучасна логіка
- Сутність поняття, його зміст і обсяг
- Відношення між поняттями
- Закон мислення та основні формально-логічні закони
- Закон тотожності
- Закон несуперечності
- Закон виключеного третього
- Закон достатньої підставки
- Судження як форма правильного мислення. Види суджень
- Специфіка простих суджень
- Складні судження та їх специфіка
- Категоричні судження. «Логічний квадрат»
- Умовивід як складна форма логічного мислення
- Дедуктивні та індуктивні умовиводи
- Суперечка, її види і форми
- Софізми і паралогізми, парадокси і антиномії
- Особливості релігієзнавства як науки та навчальної дисципліни
- Основні релігієзнавчі концепції та їхня загальна характеристика
- Сутність і походження релігії. Поняття Бога
- Релігійна віра, її зміст і форми вияву
- Роль жінки в релігії
- Функції релігії та церкви
- Тотемізм і табу, їх характеристика
- Сідхартха Гаутама як засновник буддизму
- Страждання, карма, нірвана в буддійському світогляді
- Буддизм хінаяни і махаяни
- «Чотири благородні істини» в буддистській релігії
- Сутність віровчення і культу іудаїзму
- Загальна характеристика іудейської Тори
- Соціально-історичні, економічні та політичні причини виникнення християнства, його філософські та релігійні витоки
- Християнський Символ віри
- Християнські таїнства та обряди
- Вселенські собори та їх значення в історії християнства
- Заповіді блаженства (Нагорна проповідь)
- Католицизм. Особливості догматики, культу та організації
- Основні догматичні розходження між католицизмом і православ’ям
- Найважливіші свята у католиків (їх коротка характеристика)
- Реформація хvi ст.. Поняття «протестантизм» і «реформаторство»
- Особливості раннього протестантизму
- Пізній протестантизм та його специфіка
- М. Лютер та ж. Кальвін як ідеологи реформації
- Соціально-економічні і політичні причини хрещення на Русі
- Ступені священства в провославії. Духовенство і миряни.
- Головні свята в православному християнстві
- Іслам: історія його виникнення і становлення як світової релігії
- Місце і роль пророка Мухаммеда в ісламському віровченні
- Сутність віровчення і культу мусульманської віри
- Основні напрями в ісламі
- Мусульманські свята й обряди