1.4.1. Початок буддизму.

Буддизм виник на території Індостану в VI ст. до н.е., з'явившись, таким чином, першою за часом свого виникнення світовою релігією. Надалі він завоював мільйони послідовників в різних країнах Азії, але на території Індостану втратив свої позиції і фактично зник. Проте, ранні стадії його історії пов'язані з цим субконтинентом і висвітлювати їх слід на етнічному і соціально-історичному фоні Індостану VI ст. до н.е.

VII—V ст. до н.е. були періодом сильного релігійного бродіння в Індії. На цей час приходиться виникнення і оформлення джайнізму і буддизму, а також численних сект і релігійних рухів як усередині вказаних двох нових для того часу релігій, так і поза ними. Налічується до 17 толків, що виникли в буддизмі, протягом другого, сторіччя після смерті Будди, і, крім того, ще шість ворожих сект, заснованих «вчителями» — сучасниками Будди. Одне це свідчить про інтенсивність релігійного життя у вказаний період і тих пошуків, які в цій області відбувалися.

Виникнення буддизму пов'язується з життям і проповідуванням Сіддхартхи Гаутами Будди. Деякі буддологи минулого століття заперечували історичність Будди. «Треба визнати, - писав французький учений Е. Сенар, - що в цілому легенда про Будду зображає не дійсне життя, хоча б навіть прикрашену деякими вигадками уяви. Воно в самій суті своїй є епічним прославлянням божества, відомого міфологічного типу...».

Більшість дослідників вважають, що немає підстав ставити під сумнів дійсне існування засновника буддизму; деякі з них навіть визнають Будду першим з числа історичних діячів Індії, існування яких піддається майже точному датуванню.

Життя Будди настільки обросло легендами, що сьогодні відрізнити Будду реального від Будди легендарного дуже складно. Згідно цим легендам, він народився близько 560 р. до н.е. Місцем його народження вважається північний схід Індії (у сучасних орієнтирах — біля кордону Непалу) і був сином глави племені шакьєв. У 29 років, уражений фактом великої кількості страждань, що переживаються людьми, Гаутама розлучився зі всіма благами і спокусами розкішного життя, залишив дружину з малолітнім сином і відправився мандрувати. Шість років він вів життя бродячого аскета і шукав істину в бесідах з брахманами-аскетами, вдаючись до подвигів самокатування і убивання плоті. Надалі він, проте, переконався в безплідності вибраного шляху і зайнявся роздумами про причини страждання і про способи його подолання. Нарешті, в якийсь момент, що визнається буддистами за своїм значенням всесвітньо-історичним, Гаутама, сидячи під деревом, яке відтепер стало таким же прославленим, раптово побачив істину; і саме з цієї миті він став Буддою, тобто просвітленим, осяяним, навченим.

Просвітлений Будда

Тут же він почав свою проповідницьку діяльність, для чого відправився до Бенаресу і, знайшовши там п'ять своїх учнів, що відійшли від нього раніше із-за його відмови від аскетичного способу життя, звернувся до них з проповіддю нового учення. 40 років проповідував потім Будда це учення в Північній і Центральній Індії і помер близько 480 р. до н. е., поклавши підставу багатолюдної і могутньої церковної організації — сангхи.

Традиційно-канонічна версія подальшої історії нової релігії представляє її у вигляді тріумфального ходу по всій країні, причому справа виглядає так, що нове учення приймалося без яких-небудь труднощів всім населенням. Багаті і бідні, люди різних варн (каст) і родів занять однаково вітали Будду і з готовністю приймали його учення. За право прийняти і пригостити просвітленого велися гострі суперечки між людьми общинами. Послідовниками Будди відразу стали царі Бімбісара, Прасенаджіт, Аджаташатру. Незабаром після смерті Будди найбільш видатні його послідовники зібралися і в Раджагріхі, де обговорили і затвердили ряд основоположень нової релігії. Проте, протягом першого сторіччя, що послідувало за цим, серед прихильників буддизму виникли розбіжності , так що знадобилося скликання нового собору, який і відбувся через сторіччя у Вайшалі. Ще через сто з гаком років, при царі Ашоці (III ст. до н. е.), в місті Паталіпутра (сучасна Патна) відбувся третій собор, на якому був затверджений текст священних книг буддизму, які склали Тіпітаку (на санскриті — Тріпітака), і ухвалено рішення про розсилку місіонерів у всі кінці країни, зокрема на південь, аж до Цейлону.

Зі всього толку і відгалужень раннього буддизму виділився один напрям, що завоював міцні позиції на півночі Індії і що згодом розповсюдилося у ряді країн Азії. Його прихильники назвали своє учення махаяной — «широкою колісницею», «широким шляхом» до істини; «вузькою колісницею», або хинаяной вони іменували колишнє учення, що панувало на півдні. Буддизм в його махаяністській формі був прийнятий царем Кушанської імперії Канішкою, з ім'ям якого пов'язано переказ про собор, що відбувався біля сотого року н.е. в Кашмірі. Собор сформулював і затвердив основні положення махаяни.

Яким був зміст буддійського віровчення в період його виникнення і в перші сторіччя його існування судити важко. Суперечність безлічі текстів настільки велика, що у багатьох випадках ними можна обґрунтувати і спростувати будь-який погляд на зміст буддійського віровчення. Цьому сприяє ще абстрактний і схоластично заплутаний стиль викладу, характерний для буддійської літератури. Крім того, слід зазначити, що виникненню буддійської літератури передував тривалий період існування усної традиції, так що в священних книгах відбитий не самий первинний період історії буддизму.

Не тільки на первинній стадії свого розвитку, але і надалі, аж до нашого часу, буддизм був і залишається багатообразним явищем.

Серед дослідників існують розбіжності з питання про те, яким був первинний буддизм: чи був він релігією або тільки філософсько-етичним ученням, а ознак релігії набув лише в подальшому ході свого розвитку? І якщо це релігія, то чи не відрізняється вона корінним чином від решти релігій миру і з огляду на ряд обставин, визнати особливого роду атеїстичною, нігілістичною релігією?