1.1.4. Структура релігії

Релігія є складним соціально-історичним явищем, всі елементи її структури - релігійні погляди, уявлення, відчуття, інтуїція, обряди, свята, ритуальні церемонії, моральні і канонічні розпорядження, культові споруди, релігійні організації, учбові заклади, служителі культу, знаходяться в тісній єдності і взаємозалежності.

Проблема структури релігії має декілька аспектів. Перший з них пов'язаний з релігійною свідомістю - особливістю поглядів, уявлень, відчуттів і переживань віруючих;другий - з культовою діяльністю; третій - з релігійними організаціями.

Релігійна свідомість. Охоплюючи міфи, концепції, ідеї, теорії, уявлення про надприроднє, догмати, зміст священних книг, легенд, молитов і тому подібне представляє концептуальний аспект релігії.

Релігійна свідомість - відношення віруючих до світу, виражене в системі поглядів, відчуттів, сенс яких - віра в надприродне. Істотними ознаками релігійної свідомості є образність, символічність, інтимність, таємничість, об'єднання ілюзорного і реалістичного.

Найважливішими аспектами релігійної свідомості є:

• релігійні погляди, які існують у формі уявлень, понять, думок. Головною особливістю їх є віра в надприродне;

• релігійні відчуття, які виражають емоційне відношення до світу і його явищ. Особливих релігійних відчуттів не існує, це звичайні людські відчуття, зосереджені в релігійній сфері. Вони бувають позитивними (любов, благоговіння, радість) і негативними (страх, розгубленість, відчай);

• релігійний сенс, стосується сенсу буття, життя і смерті, добра і зла, охоплює взаємозв'язок людини і миру.

Віра - стан релігійної свідомості, яка виявляється в бездоказовому визнанні істинності релігійного учення, існування надприродних сил, абсолюту.

Вера в надприродне є істотною ознакою будь-якої релігії: це віра в єдиного Бога. А поширена в ранніх формах религии - віра в духів, богів, дияволів і інші потойбічні сили.

Релігія не існує в незмінній формі. У ній відбуваються процеси зародження, розвитку, зміни, в деяких випадках, припинення існування. Сучасні релігії вбирають в себе моменти стародавніх вірувань. У релігієзнавстві, як і в деяких ін. науках існує таке поняття, як преформізм.

Преформізм (лат. ргеfогmо- «створюю заздалегідь») учення, яке стверджує, що всі вищі форми, яких досягають вищі явища в процесі свого розвитку, зароджуються і черпають енергію в нижчих формах.

Богослів'я (теологія) - система обгрунтування і захисту релігійних вчень про Бога, сукупність доказів істинності догматизму конкретної релігії, релігійній моралі, правил і норм життя духівництва і віруючих. До його складу відносяться теоретичні і практичні дисципліни - апологетика, догматизм, пастирське богослів'я і ін.

Апологетика (греч. що захищає) - розділ богослів'я, який виправдовує і захищає певну релігійну систему, її догмати за допомогою апелювання до розуму.

Догматизм (греч.- думка, учення) - віровчення релігійної конфесії, які признаються як встановлені Богом, вічні, незмінні Істини. Релігійні догмати признаються як абсолютні істини, недосяжні для критики. Будь-які спроби узяти їх під сумнів засуджуються як єресь, вдаються до анафеми (греч. - прокляття) від імені Бога.

Існування релігійного культу (від лат. Поклоніння). відрізняє релігію від інших форм суспільної свідомості.

Релігійний культ - це реалізація віри в предметах, символах, діях індивідів або груп віруючих.

Предметом культової діяльності. можуть бути різні об'єкти: матеріальні предмети, тварини, ліси, гори, сонце, місяць; сили: духи, боги, Бог Всевишній; засобами культу є культові споруди (храми, молитовні будинки, капища), релігійне мистецтво (архітектура, живопис, музика); релігійні предмети (хрест, свічки, церковне устаткування).

Важливим аспектом релігійного культу є релігійний обряд.

Релігійний обряд – це обумовлені звичаями, традиціями символічні індивідуальні або колективні дії, що утілюють певні ідеї, норми, ідеали і уявлення і направлені на встановлення взаємин людини з надприродними об'єктами.

Складові обряду: знаки – рухи, які мають певне смислове навантаження, і символи – умовні позначення сенсу предмету, явища.

Молитва- вербальне звернення людини до об'єкту своєї віри. Буває індивідуальна і колективна. Може супроводжуватися хоровим співом, читанням священних книг, проповідями.

Значну роль в культовій системі грає емоційно-естетичний чинник, під впливом якого нейтральні або негативні емоції трансформуються в позитивні.

Релігійні організації. Культові дії не можуть відбуватися спонтанно, а вимагають організованості, що є основною передумовою формування релігії як соціального інституту, тобто формування релігійних організацій.

Релігійна група - нечисленна релігійна організація, створена для задоволення релігійних потреб; сукупність віруючих усередині релігійної спільності, об'єднаних певним інтересом; моно-, поліконфесійні об'єднання, створені для проведення релігійних заходів.

У первісних суспільствах до релігійної організації відносилися всі члени роду, племені. У культових діях брали участь всі члени первісної общини. То був стан так званої «примітивної релігії», якой була властива міфологічна свідомість, ще не здатна відокремити природне від сакрального (священного).

Релігійна організація є складним соціальним інститутом. Релігійні організації поділяються на такі типи: церква, секта, харизматичний культ і деномінація.

Церква - релігійна організація з складною, строго централізованою і ієрархізованою системою взаємодій священнослужителів і віруючих.

Вона відіграє важливу роль в регламентації відносин усередині релігійних співтовариств, їх взаємозв'язків зі світськими соціальними системами, властями. До атрибутів церкви відносяться віровчення, догматизм, релігійна культова діяльність, заснована на ієрархічному принципі системи управління. Відносини у неї будуються на основі канонічного права - сукупності правових норм, які грунтуються на церковних правилах (канонах). Людина з народження завдяки спеціальним обрядам (наприклад, хрещення) стає членом церкви.

До основних функцій церкви відносяться винахід, збереження і передача релігійної інформації, організація, координація релігійної діяльності, контроль за поведінкою людей.

Секта - течія, об'єднання віруючих, опозиційне певним релігіям.

Виникає секта унаслідок відособлення від церкви частини віруючих і священнослужителів. Їй властиве специфічне тлумачення традиційних догматів пануючого або найпоширеного віровчення, відмова від традиційних обрядів, проповідь винятковості своєї релігійної доктрини (дійсної дороги до порятунку).Сектантство супроводжує всі релігії, протестуючи проти консерватизму внутрішньоконфесійного життя, разом з тим стимулюючи його оновлення.

Одним з різновидів секти є харизматичний культ, який виникає навколо особи, проголошеної носієм благодаті Божої (харизми).

Харизматичний (греч.-дар) культ - різновид секти, учасники якої вважають, що завдяки дотриманню певного морально-етичного кодексу і ритуальних розпоряджень вони отримають харизму (особливу силу, дар Божий).

Часто харизматичні культи виникають в лоні православ'я, католицизму. Засновники і керівники їх оповістилися Богом або посланцем Бога або іншою надприродною силою. Такі організації в більшості своїй нечисленні, їх прихильники схильні до надмірної екзальтованості, містицизму, фанатичній відданості лідерові. Безплідність їх старань змінити мир часто породжує явище ескапізму (англ. - рятуватися, тікати) - старання втекти від суспільства, знецінює для них вартість земного життя, породжує надію на отримання благ в потойбічному житті.

Сектою, яка примирилася зі своїми супротивниками, вважають деномінацію.

Деноменація (лат. - заміна імені) - перехідний тип релігійної організації, залежно від характеру виникнення і спрямованості еволюції має риси церкви і секти.

Вона ще зберігає в собі риси секти (суворий контроль за поведінкою своїх членів, віддаленість від світського життя), але дух бунтарства і ізоляції їй менш властиві. З церквою її зближує централізація, ієрархічний принцип управління, визнання можливості духовного відродження і порятунку всіх віруючих.