logo
RELIGIYeZNAVSTVOdistants-1

2.1.1.Джерела християнства.

Християнство – одна з трьох світових релігій. Історія християнства найтіснішим чином сплетена з історією народів перш за все Європи, а згодом і багатьох позаєвропейських країн.

Зараз християнство — найпоширеніша релігія на земній кулі, її прихильників понад 1025 мільйонів чоловік (головним чином в Європі і Америці). Проте християнство не єдино, воно з давніх пір розпадається на цілий ряд віросповідань, церков, толків і сект, що часто ворогують між собою.

Найбільш важкою проблемою в історії християнства є питання про походження цієї релігії. Воно було предметом тривалого і вельми різноманітного обговорення. У літературі з питання про виникнення християнства можна прослідкувати два основні напрями. Одне веде своє походження від традиційної богословської точки зору, згідно якої християнство було засновано боголюдиною Ісусом Христом, що жила на землі в єврейській країні Палестині в роки царювань римських імператорів Августа і Тиберія (початок I ст. н. е.). Ісус Христос проповідував своє учення; передане людству його учнями-апостолами, воно зробилося згодом надбанням людей. Це чисто церковна точка зору.

Інший, протилежний напрям у вивченні раннього християнства — його можна назвати антиклерикальним — веде свій початок від просвітницької літератури XVIII ст., точніше від Шарля Дюпюї. Цей передвісник міфологічної школи, як відомо, тлумачив всі образи богів і героїв як астрально-міфологічні уособлення; з цих же позицій підходив він, хоч і мимохідь, до образу Ісуса Христа, вважаючи його теж сонячним богом. Коли у середині XIX в. стали краще вивчатися релігії стародавнього світу з їх культами великих богів природи, вмираючих і воскреслих богів рослинності, вільнодумні учені почали і в християнстві відкривати численні збіги із стародавніми східними культами. Стали приходити до висновку, що образ Христа склався з складених разом рис стародавніх східних богів — Осиріса, Митри, Діоніса і ін., а частиною із староєврейських пророцтв, в яких теж бачили астрально-міфологічні мотиви. Звідси робили і той висновок, що в християнстві взагалі немає нічого оригінального, що це просто уривки стародавніх астральних і інших міфів єврейського, єгипетського, сірійського і іншого походження. Історичну особу Ісуса Христа учені цього напряму начисто заперечували.

Джерела вивчення раннього християнства діляться на дві основні групи: християнські і нехристиянські. Християнські джерела в свою чергу діляться на три категорії: канонічні книги так званого Нового заповіту; неканонічні твори — апокрифи і др.; твори апологетів і інших ранньохристиянських письменників.

Канонічні новозавітні книги складаються, згідно церковної традиції, з наступних творів: чотири євангеліє (грецьке слово; буквально — благовістія): «від Матвія», «від Марка», «від Луки» і «від Іоанна»; це оповідання про земне життя засновника християнства Ісуса Христа, про його проповіді, чудеса, смерть (розп'ятті) і воскресіння. За змістом три перші євангеліє частково співпадають, частково розходяться один з одним; зважаючи на взаємну близькість ці три євангеліє називають звичайно синоптичними; євангеліє Іоанна значно від них відрізняється.

Діяння апостолів, що приписуються апостолу Луці (автору третього євангелія), це розповіді про діяльність перших проповідників християнства.

Послання апостолів, тобто листи до різних християнських общин, зокрема 14 послань, що приписуються апостолу Павлу, і 7 послань інших апостолів (Іакова, Петра, Іоанна, Іуди).

Апокаліпсис, або Одкровення святого Іоанна Богослова (автора четвертого євангелія).

Церква вважає ці твори богонатхненними, тобто написаними хоч і людьми, але по навіюванню святого духу, а тому кожне слово їх вважається абсолютною істиною.

За останні десятиліття зроблено декілька нових важливих знахідок. У Єгипті, поблизу с. Наг-Хаммаді (стародавній Хенобоськіон), в 50 кілометрах на північ від Луксора в 1946 р. знайдено багато папірусу III—IV ст. на коптській мові — головним чином твори гностиків, однієї з ранньохристиянських сект. У їх числі «Євангеліє Хоми», «Євангеліє Пилипа», близькі за своїм змістом до канонічних книг. Знахідки рукописів в Хирбет-Кумран (на березі Мертвого моря), що відносяться до ессейскої секти, теж проливають додаткове світло на раннє християнство. Зроблені також нові знахідки в Римі і поблизу Єрусалиму.

Такі власне християнські джерела. Що стосується свідоцтв язичницьких письменників, то вони дуже мізерні і сумнівні, особливо для найранішої епохи. Річ у тому, що після перемоги християнства на початку IV ст. церковні письменники стали робити заднім числом вставки (інтерполяції) в твори античних авторів, щоб підтвердити цими свідоцтвами достовірність євангельських розповідей.

З огляду стародавніх текстів видно, що свідоцтва язичницьких авторів про ранні роки християнства по суті нічого не говорять про особу передбачуваного засновника релігії — євангельського Ісуса. Безперечних свідоцтв про нього немає ні в християнських, ні в інших джерелах. Тому дотепер в науковій літературі ведеться суперечка: чи був Ісус історичною особою? Прихильники історичної школи визнають це, прихильники міфологічної школи заперечують.