logo
RELIGIYeZNAVSTVOdistants-1

2.3.3. Схоластика і містика.

Жвавіше політичне і культурне життя в Західній Європі порівняно з Східною викликало і появу на Заході великої богословської і релігійно-філософської літератури. Робилися спроби якось погоджувати церковні догмати з обривками античної філософії і науки, що збереглися. Так народилася особлива церковна «наука» — схоластика (XII—XIII ст.). Богослови-схоласти науку і філософію ставили на службу релігії; тоді і народилася крилата фраза: «Філософія є служниця богослов’я» («Philosophia est ancilla theologiae»). Першими і найвідомішими схоластами були Ансельм — архієпископ кентерберійський, Петро Абеляр, Альберт «Великий», Хома Аквінський (останній і донині вважається в католицьких кругах неперевершеним ученим і філософом). Оплотом схоластичної науки були університети — Паризький, Болонський, Оксфордський.

На відміну від цих богословів, що прагнули «раціоналізувати» християнське віровчення, інші церковні діячі, усвідомлюючи несумісність релігії з наукою, схилялися до містицизму. Вони прагнули до таємного богопізнання, до спілкування з богом, вдавалися до аскетизму, доводили себе до екстазу. До людського розуму і здорового глузду вони відносилися із зневагою. На всякі сумніви в правдоподібності церковного учення вони схильні були відповідати словами Тертулліана: «Я вірю, бо це безглуздо» («Credo quia absurdum»). Ця містична течія сходить до стародавнього візионізму. Найбільш відомий представник середньовічного містицизму— Бернард, абат монастиря Клерво (XII ст.).