1.1.1. Сутність релігії.

Термін релігія (благочестя, святиня) походить від латинського слова «релігіо»: стародавні римляни позначали цим словом все те, що було пов'язане з шануванням (культом) богів. Християнський теолог Августин (IVв.), розглядав це слово, як похідне від «знов зв'язувати, возз'єднувати», тобто зв'язувати небо і землю, Бога і людину. На початок ХIX в. сенс терміну «релігія» сформувався таким чином:

Релігия-це сукупність поглядів на світ, які найчастіше грунтуються на вірі в Бога (або інші трансцендентні сутності), що створив цей світ і саму людину, дав йому знання, яке повинне прийматися на віру, не вимагаючи доказів (тому релігію часто називають просто вірою).

Релігійні вірування складають світоглядний, інтелектуальний компонент релігії. Це і

• сукупність дій, що сладають культ, в яких релігійна людина виражає своє відношення до Бога і вступає з ним в зв'язок в молитві, жертвопринесенні і т.п.;

• це також сукупність норм, правил поведінки, яким повинна слідувати людина;

• це об'єднання релігійних людей в ті або інші організації, такі як церква, секта, чернечий орден, особливі групи служителів культу і ін.

Поняття «релігія» безпосередньо пов'язане з поняттям «Бог».

БОГ – верховна надприродна сутність, яка згідно різним релігійним ученням, наділена вищим розумом, абсолютною досконалістю і всемогутністю, є творцем світу.

Людство століттями шукає доказів «за і проти» існування Бога. Але ніякі аргументи нічого не дадуть людині, яка не вірить, і не потрібні людині, яка вірує. Відносно цього, Кант стверджував, що існування Бога не можна логічно ні довести, ні спростувати.