2.4.1. Хрещення княгині Ольги.

Часто християнізацію східних слов'ян пов'язують з тим одноразовим актом, який був здійснений київським князем Володимиром близько 988 р. Християнізація Русі була тривалим і поступовим процесом, початок якого відноситься до раніших часів, чим княжіння Володимира, а кінець датується декількома сторіччями пізніше його княжіння. «Хрещення Русі» Володимиром було лише одним з епізодів цієї епопеї.

Наївному уявленню про одноактне хрещення Русі, протистоїть концепція, по якій християнство було відомо слов'янам з незапам'ятних часів. Тут позначається тенденція до зображення слов'ян в ореолі не тільки інтенсивного, але і давнішнього християнського благочестя — не гірше, мовляв, і не пізніше інших народів вони були освічені світлом християнської істини. На догоду даній тенденції свого часу в літопису 1116 р. була зроблена вставка про апостола Андрія, який зробив свого часу подорож на північ аж до Києва і Новгорода, проповідуючи християнство. Цар Іван Грозний з гордістю заявляв: «...ми одержали християнську віру при початку християнської церкви, коли Андрій, брат апостола Петра, прийшов в ці країни, щоб пройти до Риму...». Легенда про проповідь Андрієм християнства серед слов'ян і їх предків, як вважають вчені, абсолютно безпідставна. Досить сказати, що апостол вимушений «заходити» на тисячоверсті відстані до Києва і Новгорода по дорозі з Греції до Риму. Однако, цей процес почався за декілька сторіч до Володимира. Систематичні набіги слов'ян на Візантію, що відбувалися починаючи з VI ст., повинні були неминуче знайомити їх з пануючою в цій державі вірою і з традиціями мешканців. У тому ж напрямі і, звичайно, ще ефективніше повинні були діяти торгові зв'язки слов'ян з Візантією і з готськими племенами, які залишилися в Криму після великого переселення народів, а також зносин з хазарами, що були частково християнізовані.

Зі всіх київських князів до Святослава включно тільки Ольга була християнкою. Істотно при цьому, що вона прийняла християнство вже в літньому віці і що даній події передувала складна дипломатична гра між нею і візантійськими імператорами. Як би історики не прагнули зобразити княгиню Ольгу благочестивою і переконаною поборницею християнської віри, епопея її звернення виглядає все ж таки як відверта торгівля із-за цілком земних благ і інтересів.

Про характер переговорів з питання про хрещення свідчить скарга візантійського імператора, що приводиться в літописі, на те, що Ольга його «переклюкала», тобто перехитрила. У якийсь момент переговорів, як свідчить літописець, Ольга заявила імператору: «Якщо хочеш хрестити мене, то хрести мене сам, — інакше не хрещуся». Навряд чи цю вимогу було пов'язано з однією лише самолюбністю — діяли інтереси міжнародного престижу і державних розрахунків.