2.3.6. Християнський модернізм.

Протягом багатьох століть християнська церква у всіх європейських країнах була оплотом феодально-кріпосницького ладу. Із зародженням капіталістичного устрою почалися спроби пристосувати до нього і християнське віровчення і церковну організацію: виникли протестантські церкви і секти. Коли ж капіталізм остаточно переміг і зламав середньовічні феодальні порядки, то і католицька церква знайшла в собі досить гнучкості, щоб пристосуватися до нового суспільного устрою. Зараз і католицизм і протестантизм захисники капіталістичних порядків в Європі і Америці, в Африці і Австралії. У Східній Європі ту ж роль грала православна церква, що підтримувала перш за все монархічний лад.

У XIX ст., коли зародився робочий соціалістичний рух в країнах Європи і Америки, у всіх християнських церквах намітилися нові зрушення. Щоб не втратити впливу на народні маси, церква, і особливо католицька, підсилила пропаганду серед робочих. Вже в 40-х роках XIX ст. зародився перебіг «християнського соціалізму» — в першу чергу у Франції, а потім в Англії, Німеччині і інших країнах. З 80-х років XIX ст. почали створюватися християнські профспілки (Бельгія — 1886, Франція — 1887 і т. д.). З початку XX ст. вони стали об'єднуватися в міжнародні організації (Християнський інтернаціонал профспілок, 1911). Особливо сильні ці союзи в католицьких країнах — Бельгії, Італії, Західної Німеччини, де склалися і могутні католицькі політичні партії. Останні в деяких країнах (Італія, ФРН) в післявоєнні роки стали і правлячими партіями, утримуючи під своїм впливом дуже велику частину віруючих селян і робочих. Також католицькі молодіжні, жіночі, спортивні і тому подібні організації.

Величезні успіхи природних і точних наук в XIX і XX ст. ясно показали несумісність їх із старим, біблейським світобаченням. І хоча серед християнських богословів і церковників і зараз є перебіг фундаменталізму (особливо в США, де воно оформилося близько 1910 р.), який твердо стоїть за буквальне розуміння Біблії і не допускає ніяких поступок науці, далекоглядніші теологи вже давно почали робити спроби примирити християнський догматизм з наукою — це робиться головним чином за допомогою тлумачення, іносказання біблейсько-євангельських текстів. Так виник «модернізм», що широко розповсюдився і в католицьких і в протестантських богословських колах.

Висновки:

Політичне і культурне розділення Римської імперії на захід і схід (III— IV ст. н. е.) привело і до поступового відособлення західної і східної церков. На Заході у зв'язку із занепадом, а потім скасуванням влади імператора і розпадом імперії виріс авторитет глави церкви — Папи римського. На Сході, де імперія збереглася, патріархи церков (константинопольський, антиохійський, олександрійський і єрусалимський) не могли одержати такої влади. Папа римський все більш наполегливо домагався на першість у всьому християнському світі. Однак існуючі організаційні і догматичні розбіжності між східною і західною церквами поступово накопичувалися і привели нарешті до формального розриву між цими церквами (1054 р.).

На початку XVI ст. в країнах Центральної і Північної Європи спалахує буржуазний по суті рух, направлений проти феодалізму і його церковного виразу — католицизму, проти самовладдя і безсоромного здирства папської курії. Реформація створила цілий ряд протестантських церков, що відокремилися від римського католицизму, були направлені прямо проти могутнього апарату феодальної і централізованої католицької церкви. Протестантизм переносив центр тяжіння релігійного життя з церкви на окрему особу. Протестантизм із самого початку розбився на цілий ряд течій, церков, толків і дотепер на його ґрунті продовжується відділення сект.

Контрольні питання:

1. У чому причина розколу 1054 року?

2. Дайте визначення понять: інквізиція, схоластика. містика.

3. Умови виникнення реформації.

4. Що таке християнський модернізм.