2.4.2. Об'єднання Русі князем Володимиром.

«Хрещення», проведене київським князем Володимиром близько 988р., з'явилося все ж таки серйозним якісним зрушенням в процесі християнізації Русі.

Після смерті князя Святослава один з його синів — Володимир отримав перемогу в міжусобній боротьбі з братами, убив останнього претендента на київський княжий престол — свого брата Ярополка і став одноосібним главою великої слов'янської держави з центром в Києві. Одним з перших актів його діяльності на новому посту було встановлення на горбі поблизу власного палацу святилища на честь групи слов'янсько-язичницьких божеств. Літопис так повідомляє про цю подію: «І став Володимир княжити в Києві один, і поставив кумири на горбі за двором: дерев'яного Перуна з срібною головою і золотими вусами, потім Хорса, Даждьбога, Стрибога, Симаргла і Мокоша. І приносили їм жертви, називаючи їх богами, і приводили до них своїх синів і дочок...».

Щоб зрозуміти сенс культового завзяття молодого князя, треба звернути увагу на те, що поряд з ідолом центрального київського бога Перуна були поставлені і периферійні боги: передбачалася установа синкретичного культу, покликаного завершити релігійним об'єднанням та політико-державна єдність Русі, якої Володимиру вдалося добитися. Для ілюстрації цього задуму можна привести ще одне повідомлення літописця: «Володимир посадив Добриню, свого дядька, в Новгороді. І прийшовши до Новгорода, Добриня поставив кумира над річкою Волховом, і приносили йому жертви новгородці як богу». До цього Перун явно не користувався шануванням, Володимир же вирішив, що він повинен зробити культ цього київського бога загальнодержавним, не виключаючи і культів місцевих богів, а підпорядковувавши їх центральному. Перед нами приклад планомірного переходу, що проводиться зверху, від стихійного енотеїзма до організованого державного супремотеїзму. Незабаром, проте, Володимир спокусився можливістю ефективнішої реалізації ідеї єдиного загальнодержавного культу. Врешті-решт, ця ідея була здійснена насадженням християнства.

Літопис повідомляє про те, що до Володимира були посли від народів, що сповідають різну віру, і переконували його кожен в перевазі саме своєї релігії. Володимир прийняв християнську віру в її візантійському різновиді від візантійського ж духовенства. Відомі мотиви, які спонукали обидві сторони діяти в даному напрямі. Візантія прагнула прив'язати до себе релігійними узами свого сильного і неспокійного північного сусіда, знайшовши в ньому якщо не васала, то в усякому разі союзника в боротьбі з іншими, не менш неспокійними сусідами. Києву ж було потрібно одержати релігійно-ідеологічну зброю для політичної централізації країни, крім того, він отримував економічні і політичні вигоди зблизившись з могутньою і культурною Візантією.

Для Володимира хрещення з'явилося лише вступом до рішення величезної задачі, яку він поставив перед собою, — християнізацію населення всього князівства. Поворот в релігійній свідомості людей, пов'язаний з переконанням в помилковості старої віри і в істинності нової, притому такий поворот, який був би заснований на знанні змісту християнського віровчення, міг бути для переважної більшості населення лише справою віддаленого майбутнього. Зміни в побуті, пов'язані з відмовою від старих культів, свят і обрядів, з розповсюдженням специфічно християнських форм культу і побуту відбувалися надзвичайно поволі, впродовж ряду сторіч. Але формально акт переходу в нову віру символізувався простим і єдиним обрядом, звершення якого давало право властям вважати даного підданого християнином.