RELIGIYeZNAVSTVOdistants-1

2.3.4. Церковна реформація, протестантизм.

На початку XVI ст. в країнах Центральної і Північної Європи спалахує буржуазний по суті рух, направлений проти феодалізму і його церковного виразу — католицизму, проти самовладдя і безсоромного здирства папської курії - Реформація. Реформація створила цілий ряд протестантських церков, що відокремилися від римського католицизму. Головними з них є: лютеранство, що одержало панування в Німеччині і Скандинавії, кальвінізм — в Швейцарії і Нідерландах, пресвітеріанство — в Шотландії, англіканство (єпископальна церква) — в Англії.

Головні особливості учення всіх протестантських церков зводяться: до визнання «священного писання» єдиним авторитетом в справах релігії (на відміну від католицизму і православ'я, що надає велике значення «Священному переказу», тобто авторитету церкви); до визнання «виправдання вірою» (на відміну від католицизму з його вченням про «добрі справи», тобто про пожертвування на користь церкви); до визнання всього двох (а не семи) таїнств — хрещення і причащання, які розглядаються як акти, що діють тільки силою віри, а не автоматично, як у католиків.

Всі ці принципи були направлені прямо проти могутнього апарату феодальної і централізованої католицької церкви. Протестантизм переносив центр тяжіння релігійного життя з церкви на окрему особу.

Зруйнувавши церковну організацію, звільнивши країни Північної Європи від влади папства, Реформація передала цю владу до рук інших сил: у Німеччині і Скандинавії (лютеранство) — в руки світських князів і королів, в Швейцарії і Нідерландах (кальвінізм) — в руки республіканської буржуазії, в Англії (єпископальна церква) — в руки централізованої монархії. Найбільш послідовним різновидом буржуазного протестантизму був кальвінізм з його суворо-аскетичним духом і жорстким фанатизмом, з його вченням про абсолютне боже визначення, про яке Енгельс писав, що це було «релігійним виразом того факту, що в світі торгівлі і конкуренції успіх або банкрутство залежать не від діяльності окремих осіб, а від обставин, від них не залежних».

Секти, що відокремилися від пануючих церков в епоху Реформації і пізніше - анабаптисти, моравські брати і ін.— були плебейсько-демократичними течіями. Але це не перешкодило їм згодом, особливо таким протестантським сектам, як квакери, методисти, баптисти, меноніти і ін., перетворитися на форму експлуатації маси віруючих.

Якщо протестантизм із самого початку розбився на цілий ряд течій, церков, толків і дотепер на його ґрунті продовжується відділення сект, то католицизм, навпаки, був і залишився строго централізованою релігією. Лише в 1870 р. від нього відокремилася невелика група старокатоликів — духівництва і мирян, головним чином в Швейцарії і Південній Німеччині, що не визнали нового догмата «непогрішності» папи римського. Старокатолики провели деяку демократизацію церковного управління, спрощення культу. У 1920 р. відкололася від Риму частина католицького духівництва і віруючих Чехословакії, але на чисто політичному ґрунті: зважаючи на вороже відношення Ватикану до новоствореної держави; утворилася самостійна чеська церква. Але ці розколи торкнулися лише нікчемно малої частини віруючих католиків, яких всього на землі зараз налічується понад 580 мільйонів.

Католицизм поширений в більшості країн Південної і Західної Європи. Також католицтво домінує в країнах Латинської Америки, багато католиків в США, в Канаді (франкоканадці), чимало обернених місіонерами в католицтво в різних країнах Африки, Азії, Океанії.

Таблиця віровчительних, організаційних і обрядових відмінностей православ'я, католицтва і протестантства.

		ПРАВОСЛАВ'Я					КАТОЛИЦТВО				ПРОТЕСТАНТСТВО
I. ОРГАНІЗАЦІЯ ЦЕРКВИ
Відношення до інших християнських конфесій		Вважає себе єдиною дійсною Церквою.					Вважає себе єдиною дійсною Церквою. Проте після II Ватиканського собору (1962—1965 рр.) прийнято говорити про православні церкви як про «сестри-церкви», а про протестантів — як про «церковні об'єднання».				Різноманітність поглядів аж до відмови вважати обов'язковою для християнина приналежність до якої-небудь конкретної конфесії.
Внутрішня організація Церкви		Зберігається розділення на помісні церкви. Існують численні відмінності з обрядових і канонічних питань (наприклад, з приводу визнання або невизнанні григоріанського календаря). В Росії налічується декілька різних православних церков; під егідою Московської Патріархії знаходяться 95% віруючих, а найбільш стародавньою з альтернативних конфесій є старообрядовість.					Організаційна єдність, що скріпляється авторитетом папи (глави Церкви), при значній автономії чернечих орденів. Існують нечисленні групи старокатоликів і католиків-лефевристів (традиціоналістів), що не визнають догмат про безпомилковість папи.				У Західній Європі поширені лютеранство і англіканство, в яких переважає централізація. У США і низці інших країн найбільш активний баптизм, організований за федеральним принципом: баптистська община автономна і суверенна, підкоряється тільки Ісусу Христу. Союзи общин вирішують тільки адміністративні проблеми.
Відносини з світськими властями		У різні епохи і в різних країнах православні церкви то знаходилися в союзі («симфонії») з властями, то підкорялися їм в цивільному відношенні.					Аж до початку нового часу по своєму впливу церковні власті конкурували з світськими, а папа мав в своєму розпорядженні світську владу на великих територіях				Різноманітні моделі відносин з державою: у одних європейських країнах (наприклад, у Великобританії) — державна релігія, в інших — повне відділення від держави.
відношення до браку духовенства	Біле духовенство (всё духовенство, крім монахів) має право вступати в брак один раз.					Духовенство дає обід безшлюб‘я (целібат), за винятком священиків церкви східного обряду, заснованих на союзі з Католицькою Церквою, які признають верховенство папи Римського і католицькі догмати, але зберігаючи при цьому традиційний культ і використання місцевої мови для богослужіння.				Шлюб можливий для всіх віруючих. Крім того, в ряді напрямів жінки можуть рукополагити в священики і єпископи.
Чернецтво	Існує чернецтво, духовним батьком якого вважається св. Василь Великий. Монастирі підрозділяються на „гуртожиткові” (кіновіальні) із загальним майном і загальним духовним наставництвом і „особножитлові”, в яких немає правил киновії.					Існує чернецтво, яке остаточно набуло орденського характеру в XI—XII ст. Найбільший вплив мав орден св. Бенедикта. Пізніше виникли інші ордени: чернечі (цис-терцианський, домініканський, францисканський і ін.) і духовно-рицарські (тамплієри, іоанніти, госпітальєри св. Антонія, Тевтонський орден і ін.).				Відкидає чернецтво.
вищий авторитет в справах віри	Вищими авторитетами є Священне Писання і Священний Переказ, що включає праці батьків і вчителів Церкви; символи віри якнайдавніших помісних церков; віровизначальний і правила Уселенських і тих помісних соборів, авторитет яких визнаний VI Уселенським собором; стародавня практика Церкви. У XIX — XX ст. висловлювалася думка про те, що допустимо розвиток догматів церковними соборами за наявності благодаті Божієй.					Вищим авторитетом є папа, коли він висловлює свою позицію з питань віри (догмат про безпомилковість папи). Також признається авторитет Священного Писання і Священного Переказу. Католики вважають собори своєї Церкви Уселенськими (останній відбувся в 1962— 1965 рр.).				Вищим авторитетом є Біблія. Існують різноманітні погляди на те, хто володіє авторитетом в тлумаченні Біблії. У одних напрямах зберігається близький до католицького погляд на церковну ієрархію як на авторитет - в тлумаченні Біблії чи ж сукупність віруючих визнається джерелом авторитетного тлумачення Священного Писання. В інших напрямах можливий крайній індивідуалізм («кожен читає власну Біблію»)
		II.						ДОГМАТИ
Догмат про вихід Духу Святого		Вважається, що Дух Святий виходить тільки від Батька через Сина.						Вважається, що Дух Святий виходить і від Батька, і від Сина (лат— «і від сина»). Католикам східного обряду дозволяється мати іншу думку з цього питання.			Конфесії, що входять в Всесвітня Рада Церкви, приймають короткий загально християнський (апостольський) Символ віри. що не зачіпає цього питання.
Вчення про Діву Марію		Богоматір немала особистого гріха, але несла наслідок первородного гріха, як всі люди. Православні вірять у Вознесіння Богоматері після успіння (кончини), хоча догмата про це нема.						Існує догмат про непорочне зачаття Діви Марії, що має на думці відсутність не тільки особистого, але і первородного гріха.			Марія сприймається як образ досконалої жінки, одно католицькі догмати про неї відкидаються.
Відношення до чистилища і вчення про «поневіряння»		Існує вчення про «поневіряння» («приватний суд») — про випробування душі померлого після смерті.						Існує віра в «приватний суд» над померлим (що передує останній, Страшний Суд) і в чистилищі —переддень раю, де померлих звільняються від гріхів і їх наслідків.			Відкидається вчення про чистилище і «поневіряння».
		III						БІБЛІЯ
Співвідношення авторитетів Священного Писання і Священного Перекази		Священне Писання розглядається як частина Священного Переказу.						Священне Писання зрівняне з Священним Переказом.			Священне Писання вище Священного Переказу.
IV. ЦЕРКОВНА ПРАКТИКА
Таїнства		Прийняті сім таїнств: хрещення, миропомазання, покаяння, євхаристія, брак, священство, „єлєосвячення”.						Прийняті сім таїнств: хрещення, миропомазання, покаяння, євхаристія, брак, священство, „єлеосвячення”.			Різноманітне відношення до таїнств. У більшості напрямів визнають два з них — причащання і хрещення; декілька напрямів (головним чином анабаптисти і квакери) не визнають таїнств.
Ухвалення нових членів в лоно Церкви		Відбувається хрещення дітей; бажано хрещення в три занурення. Миропомазання і перше причащання відбувається відразу після хрещення.						Відбувається хрещення дітей (через окроплювання і обливання). Конфірмація (миропомазання) і перше причащання , як правило, в свідомому віці (от 7 до 12 років); при цьому дитини повинна знати основи віри.			Як правило, через хрещення в свідомому віці з обов’язковим вивченням основам віри.

Особливості причащання			Євхаристія здійснюється на квасному хлібі (хліб, приготований на дріжджах); причащання для духівництва і мирян «під двома видами»: Тілом Христовим під виглядом хліба і Його Кров'ю — під виглядом вина.				Євхаристія здійснюється на опрісноках (прісний хліб, приготований без дріжджів); звичайно причащання «під двома видами» для духівництва, для мирян — «під одним виглядом» (тільки хліби).				У різних напрямах уживаються різні види хліба для причащання.
Відношення до сповіді			Сповідь в присутності священика вважається обов‘язковою; прийнято сповідуватися перед кожним причащанням. У виняткових випадках можливо і пряме покаяння перед Богом.				Сповідь в присутності священика вважається бажаною хоча б один раз на рік. У виняткових випадках можливо і пряме покаяння перед Богом.				Не признається роль посередників між людиною і Богом. Ніхто не має права сповідати і відпускати гріхи.
Богослужіння			Головним богослужінням є літургія по східному обряду.				Головним богослужінням є літургія (меса) по латинському і східному обрядах.				Різноманітні форми богослужіння.
Мова богослужіння			У більшості країн богослужіння на національній мові; в Росії, як правило, на церковно слов’янській мові.				Богослужіння на національній мові, а також на латині.				Богослужіння на національній мові.
V. БЛАГОЧЕСТЯ
Шанування ікон і хреста			Дуже розвинене шанування хреста, ікон. Іконопис православні відділяють від живопису як вид мистецтва, не обов‘язкового для спасіння.				Почитаються зображення Ісуса Христа, хреста и святих. Вважається необхідним строго відрізняти молитву перед іконою від молитви іконі.				Ікони не почитаються. В храмах и молитвенних домах присутні зображення хреста, а в областях, де поширене православ‘я, — православні ікони.
Відношення до культу Діви Марії			Прийняті молитви Діві Марії як Богородиці, Матері Божієй, заступниці.				Прийняті молитви Діві Марії як Пресвятій Діви, Матері Божієй, заступниці.				Культ Діви Марії відсутній.
Шанування святих				Почиталися святі, їм моляться як заступникам перед Богом.	Почиталися святі, їм моляться як заступникам перед Богом.				Не почиталися святі.
Молитви про померлих				Прийняті молитви про померлих.	Прийняті молитви про померлих.				Не прийняті молитви про померлих.

Основним християнським догматом є догмат Трійці, згідно з яким єдиний бог одночасно існує у трьох особах (або іпостасях) Бога-Отця, Бога-Сина, Бога-Духа святого. Церква оголошує його “великою таємницею”, “незбагненною вічною істиною”, що має засвідчити його неземне походження. Не всі християнські конфесії визнають положення традиційного християнства про нероздільну, єдиносущу Трійцю. З приводу цього існують постійні дискусії в богословській літературі. Так, в єговістському віровченні, Ісус Христос не визнається Богом і Богом-людиною, а духовним сином Єгови. В теології Церкви Ісуса Христа Святих останніх днів обстоюється думка, що божество складають три окремі особи — Бог-Батько, його син Ісус Христос і Святий дух, які діють в довершеній єдності і гармонії мети й учення. Якщо для Бога-Батька всі люди є дітьми, то для Бога-Сина — його братами і сестрами. Саме Ісус Христос є, згідно цієї теології, Творцем Всесвіту, Викупителем і Спасителем Людства.

Одним із провідних понять християнської догматики є Боговлюднення, згідно з яким Син Божий (друга іпостась Св. Трійці) заради спасіння людства від прабатьківського гріха і вічної смерті зійшов з небес і з натхнення Св.Духа вселився у пренепорочну Марію Діву. Від неї він втілився (або влюднився), тобто народився, сприйнявши людське тіло і душу, але був безгрішний як Боголюдина. Св. Письмо виразно говорить про людську природу Христа Спасителя: воно називає його мужем і чоловіком (Ін 8,40; Дії 17,31), другим Адамом (1 Кор 15,45; Рим 5, 14), оповідає, що за тілесною своєю природою він підлягав тим самим законам, що й сини Адама: набував віку, відчував голод, спрагу і втому, спав, страждав і помер. Визнаючи Спасителя істинною і цілісною людиною, вчення, засноване на одкровенні, вказує на його людські переваги, що відрізняють його від інших, а саме: безмужнє народження від Св. Духа, непідлеглість спадковій гріховній зіпсутості, будь-якому особистому гріху.

Содержание