2.1.3.Ідея гріховності і ідея порятунку

Християнське вчення про смерть і воскресіння бога є віддзеркаленням східних культів вмираючих і воскреслих богів. Християнська пасхальна обрядовість повторює відомі обряди смерті і воскресіння Аттіса. Навіть окремі подробиці пасхального богослужіння скопійовані із стародавніх нічних обрядів з нагоди смерті і воскресіння Аттіса.

Культ бога Митри теж послужив християнам зразком для запозичення: день Різдво Христово приурочений 25 грудня — моменту зимового сонцестояння, в який святкували і народження Митри.

Шанування християнської божої матері скопійоване з культу єгипетської Ісіди. Треба сказати, що культ Ісіди мав дуже сильні шанси на розповсюдження як світовий культ завдяки своїй еротичній забарвленості. Щоб успішніше боротися з подібного роду релігією, християнство повинне було встановити культ жіночого божества, без якого воно не могло помірятися силами з культом Ісіди. Звідси з'явився культ богоматері в християнстві, абсолютно небачений в староєврейській релігії і в самому християнстві до IV ст. З'явилися апокрифічні життєписи діви Марії (Книга Марії діви, Книга дитинства).

Цілий ряд інших елементів був запозичений з єгипетської або інших релігій. Культ хреста, наприклад, нічого не має загального з передбачуваним знаряддям страти Христа. На хрестах дійсно розпинали, але вони мали форму букви «Т». Християнський хрест — це надзвичайно стародавній релігійний символ, який зустрічається на староєгипетських, критських і інших зображеннях. Походження його встановити поки важко, але, в усякому разі, культ хреста жодним чином не пов'язаний з легендою про хресну смерть рятівника. На якнайдавніших християнських пам'ятниках (похованнях) як священні символи зустрічається не хрест, а інші зображення: агнця, пастуха з агнцем на плечах, риби і ін. Пізніше з'являються хрести різних форм, але без жодного розп'яття. Зображення розіпнутого на хресті Ісуса почали робитися тільки з VIII—IX ст.

Ідея непорочного зачаття Ісуса Христа дівою Марією від святого духу чужа іудаїзму, але це вірування про статевий зв'язок бога із смертною жінкою широко поширено в цілому ряду східних і античних культів. Коріння ж цієї ідеї лежить в якнайглибшому минулому — в стародавніх тотемних віруваннях.

Проникнення язичницьких, східних і греко-римських груп до складу ранньохристиянських общин викликало загострену боротьбу усередині цих общин між єврейськими і неєврейськими елементами. Це привело до поступового витіснення іудейської спадщини з християнства. Наявність дуже сильних антиєврейських тенденцій серед груп ранньохристиянських общин позначилася вже в ранньохристиянській літературі.

Перш за все, в євангельських розповідях дуже виразно проводиться думка про євреїв (іудеів) як про ворогів Ісуса Христа. Хоча він сам єврей, але євреї як народ — вороги Христа, повинні в його смерті. Цю провину євреїв ще більш підкреслює епізод з Пілатом. Всупереч історичній істині (бо насправді Понтій Пілат був жорстоким самодуром, зовсім не схильним до гуманності) в євангеліях Пілат зображений справедливим і обережним суддею, який нібито найбільше боїться, як би не засудити безневинного: він умовляє іудеїв не наполягати на страті Ісуса, умиває руки на знак непричетності до цієї справи. Весь цей епізод (повторений з варіаціями у всіх чотирьох євангеліях) явно складений, щоб обілити римлян і всю провину за страту Ісуса звалити на євреїв.

Отже, раннє християнство склалося з поєднання іудейських і язичницьких (елліністичних) вірувань. Але все таки християнство знаменувало собою абсолютно новий етап в розвитку релігії. Новою є перш за все центральна ідея всього християнства — ідея гріховності людини і інша сторона тієї ж ідеї — ідея порятунку.

З ідеї гріховності витікали два істотні висновки: по-перше, вчення про гріховність як причину всіх нещасть, які обрушилися на людство, відволікало увагу мас від реальної боротьби з соціальним злом. Воно переносило питання з площини боротьби за насущні інтереси в площину позбавлення від гріхів. По-друге, це учення давало масам свого роду релігійну утіху, бо його було невідривно пов'язано з ідеєю позбавлення, порятунку. Весь світ лежить в гріху, всі люди за своєю природою гріховні, ця гріховність зводиться міфологічно до гріхопадіння Адама. Але залишилася надія, що хтось врятує людство. Звідси уявлення про бога-рятівника.

У християнстві саме ідея порятунку і зробилася центральною, найбільш важливою ідеєю. Тому образ Ісуса Христа, бога-рятівника, повинен був перетворитися на центральну фігуру християнського культу.

Сам образ Ісуса Христа надзвичайно складний. Найменування «Ісус Христос» ми звикли розглядати як одне ім'я, яке складається з двох слів, і пов'язувати з ним одне поняття. Але в євангеліях це не так: там два різні імена, відповідні двом різним поняттям. Ісус — власне ім'я галилейського проповідника, якого одні вважали великим вчителем і чудотворцем, інші — обманщиком. А Христос — це прозивне ім'я, грецький переклад єврейського слова «месія» («машиах») — «помазаник», тобто цар (від дієслова мазати, помазувати). В євангеліях обидва ім′я майже жодного разу не стоять поряд (у оповідній частині зовсім жодного разу) і ім'я Христос взагалі зустрічається рідко. По євангельській розповіді, Ісус нікому не говорив, що він і є очікуваний Христос, тобто месія. Навіть його найближчі учні не були упевнені, що їх вчитель і є Христос. Лише один з них, Симон-Петро, на питання Ісуса: «А ви за кого почитали мене?» — відповів йому: «Ти Христос», і за таку проникливість Ісус тут же призначив його главою майбутньої церкви. Проте, додається в євангелії, Ісус строго заборонив своїм учням розголошувати, що він і є Христос (Мф., 16: 15—20; Мк., 8: 29—30). Маса народу не хотіла вірити, що Ісус є Христос; про Ісуса говорили: «Ми знаємо його, звідки він; Христос же коли прийде, ніхто не знатиме, звідки він» (Ін., 7: 27). Пізніше, коли на суді Ісус на пряме питання жерців: «Чи ти Христос?» — відповів ствердно, його відповідь була визнана достатнім доказом проти обвинуваченого — онде називає себе Христом, тобто месією, царем (Мк., 14: /6Г—64; Л до., 22: 67—71).

Природно, що саме навколо складного образу Ісуса Христа повинна була розгорітися найбільш загострена ідеологічна боротьба. У боротьбі подальших сект і єресі різних напрямів головним предметом розбіжностей завжди залишалося питання про природу Ісуса Христа.

Ідея гріховності, ідея порятунку і спокутування, ідея боголюдини-рятівника — ось основні ідеї християнства.

Як християни уявляли собі цей порятунок? Тут була використана стародавня, властива всім стародавнім релігіям ідея спокутної або милостивої жертви, яка пом'якшує гнів божества. Ця ідея спокутної жертви і стала однією з центральних в християнстві: вона полягала в тому, що за всі гріхи людей, які успадковані від прабатька Адама, була принесена раз назавжди спокутна жертва — добровільна смерть Ісуса Христа. Ця добровільна жертва позбавила людство від гріха. Досить увірувати в Ісуса Христа, слідувати його ученню, щоб залучитися до цього порятунку.

Висновки: Створення світової монархії підготувало ґрунт для культу, що знівелював Римське завоювання. Деспотичний, насильницький режим, поневолення провінцій, важкі побори, загальне безправ'я породжували настрій відчаю і розгубленості який охоплював всі шари суспільства, які однаково не бачили виходу з положення, що створилося. Не бачивши можливості одержати порятунок і позбавлення від гніту на землі, люди неминуче вимушені були шукати порятунок і позбавлення на небі. Багатонаціональній імперії знадобилася нова релігія: старі релігії були племінними і національними і самі по собі не могли вийти з своїх національних меж.

Отже, раннє християнство склалося з поєднання іудейських і язичницьких (елліністичних) вірувань. Але все таки християнство знаменувало собою абсолютно новий етап в розвитку релігії. Новою є перш за все центральна ідея всього християнства — ідея гріховності людини і інша сторона тієї ж ідеї — ідея порятунку. Весь світ лежить в гріху, всі люди за своєю природою гріховні, ця гріховність зводиться міфологічно до гріхопадіння Адама. Але залишилася надія, що хтось врятує людство. Звідси уявлення про бога-рятівника. У християнстві саме ідея порятунку і зробилася центральною, найбільш важливою ідеєю. Тому образ Ісуса Христа, бога-рятівника, повинен був перетворитися на центральну фігуру християнського культу.

Контрольні птитання:

1. Яка основна ідея християнства, із чим це це пов'язано?

2. Які основні витоки християнства вам відомі?

3. Які язичницькі культи включені в християнський культ?

Розділ 2.2. Тема: «Формування церковної організації.