Буддизм як найдавніша зі світових релігій

реферат

Коли і де зародився буддизм

Самі буддисти ведуть відлік часу існування своєї релігії від кончини Будди, однак серед них немає єдиної думки про роки його життя. Відповідно до традиції найбільш старої буддійської школи -- тхеравади, Будда жив з 624 по 544 р. до н.е. Відповідно до цієї дати в 1956 р. відзначалося 2500-річчя буддизму. За науковою версією, що приймає в увагу грецькі свідчення про дату коронації знаменитого індійського царя Ашоки, час життя основоположника буддизму -- з 566 по 486 р. до н.е. У деяких напрямках буддизму дотримують більш пізніх дат: 488--368 р. до н. е. У даний час дослідники переглядають дати правління Ашоки й у звязку з цим дати життя Будди.

Батьківщина буддизму -- Індія (точніше, долина Ганги -- одна з найбільше економічно розвитих частин країни). Самою впливовою релігією Древньої Індії був брахманізм. Його культова практика складалася в основному з жертвоприносин численним богам і складним ритуалам, що супроводжували практично будь-яку подію. Суспільство поділялося на варни (стану): брахманів (вищий стан духовних наставників і жреців), кшатрів (воїнів), войшів (торговців) і шудр (які прислуговували всім іншим станам). Буддизм із моменту свого виникнення заперечував дієвість жертвоприносини і не приймав розподілу на варни, розглядаючи суспільство як складається з двох категорій: вищої, куди входили брахмани, кшатри і гахапати (домохазяїни -- люди, що володіли земельною й іншою власністю), і нижчої -- вона включала людей, що обслуговували пануючі шари.

На території Індії в VI-III ст. до н.е. існувала безліч невеликих держав. У Північно-Східній Індії, де проходила діяльність Будди, їх було 16. По своєму суспільно-політичному пристрої це минулого або племінні республіки, або монархії. Вони ворогували між собою, захоплювали території один одного, і вже до кінця життя Будди багато хто з них були поглинені державами, що набирали міць, Магадха і Кошала.

У ті часи зявилася безліч аскетів -- людей, що не мають власності і живучих милостинею. Саме серед аскетів-пустельників і зароджувалися нові релігії -- буддизм, джайнізм і інші навчання, що не визнавали ритуалів брахманів, що бачили зміст не в прихильності до речей, місцеві, людям, а в зосередженні цілком на внутрішнім житті людини. Не випадково представників цих нових навчань називали шраманами (“шра-мана” означає “здійснюючий духовне зусилля”).

Буддизм уперше звернувся до людини не як до представника якого-небудь стану, клану, чи племені визначеної підлоги, а як до особистості (на відміну від послідовників брахманізму Будда вважав, що жінки нарівні з чоловіками здатні досягти вищої духовної досконалості). Для буддизму в людині важливі були тільки особисті заслуги. Так, словом “брахман” Будда називає будь-якої шляхетної і мудрої людини незалежно від його походження. От що говориться з цього приводу в одному з класичних творів раннього буддизму -- “Дхаммападе”:

“Я не називаю людину брахманом тільки за його чи народження за його матір. Я називаю брахманом того, хто вільний від прихильності і позбавлений благ.

Я називаю брахманом того, хто відмовився від світу і скинув ношу, хто навіть у цьому світі знає знищення свого страждання.

Я називаю брахманом того, хто серед схвильованих залишається несхвильованим, серед піднімаючих ціпок -- спокійним, серед привязаних до світу -- вільним від прихильностей.

Я називаю брахманом того, хто говорить правдиву мову, повчальну, без різкостей, нікого не ображаючу.

Я називаю брахманом того, хто знає своє колишнє існування і бачить небо і пекло; хто, будучи мудрецем, виконаним зробленого знання, досяг знищення народження; хто зробив усе, що можливо зробити”.

Делись добром ;)