Людина як суб'єкт і головна дійова особа соціально-культурного простору. Людське буття як цілісна єдність природного, соціального та духовного

Література: 2, с. 174 - 199; 11, с. 179 - 182; 17, с. 330 -

333.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Буття людини людиною не можна звести до життя її організму, зв'язку людини із процесами культуротворення та суспільної історії. Всі ці аспекти певним чином концентруються в такому феномені, як проблематичність людського буття.

Ця проблематичність проявляє себе у тому, що можна народитися людиною, мати людський організм, проте не бути людиною повною мірою, в її необхідних проявах; наприклад, при цьому можна не мати свідомості, навичок людської поведінки. Це значить, що людські якості не з 'являються в людині природ­ним шляхом, наприклад, так, як у неї росте волосся. Пробле-

матичність людського буття зумовлена ще й тим, що людина може змінюватися, причому інколи - досить суттєво: у певно­му сенсі людина завжди не дорівнює собі самій, а це значить, що її буття постає відкритим та незавершеним.

Через це досить складно віднайти та визначити якісь однозначні норми, які можна було б прикладати до людини з ме­тою встановлення "міри людяності" певної конкретної людини. В історії людства можна знайти колосальну кількість при­кладів, які свідчать про те, що певні якості, які деякий час вважаються необхідною та невід 'ємною людською характерис­тикою, раптом переходять, зникають, а те, що вважалося раніше неможливим для людини, раптом перетворюється на норму та навіть престижну якість. Але, попри все, ми чудово розуміємо, що сьогодні не існує іншого способу бути людиною, окрім того, щоби спочатку народитися людиною, мати люд­ський організм, позбавлений якихось фатальних патологій чи вад, А тому мати людський організм - це є для буття людини умова необхідна, проте недостатня. Це значить, що ми повинні до неї додати ще щось таке, що буде на ній не тільки грунтува­тися, але й перевищувати.

Ось чому буття людини постає перед нами складною си­стемою ієрархічно вибудованих сходинок, кожна з яких перед­бачає існування попередніх, проте такою сходинкою, що надає їм вищого значення.

Вимагає

Включення людини в соціально-культурні процеси

Опанування людськими способами діяльності

Вміння самостійно осмислювати та оцінювати життєві ситуації

Виведення людського мислення на рівень творення духовного універсуму

В процесі включення людини в суспільно-культурні про­цеси відбувається своєрідне врегулювання людських дій, вна­слідок якого деякі стихійні прояви людини будуть обмежені, а деяким буде надано принципово іншого спрямування.

Через включення у соціально-культурні процеси відбу­вається опановування людськими способами діяльності, почина­ючи з найпростіших, на зразок того, щоб пересуватися на ногах, їсти і пити з посуду, і закінчуючи найскладнішими, такими, як творче відношення до дійсності, використання мови та свідоме дотримання норм суспільного життя.

Задля того, щоби людський спосіб буття не був засвоєний механічно, до включення людини в соціально-культурні процеси потрібно додати свідомість та усвідомлення, тобто вміння само­стійно осмислювати та оцінювати життєві ситуації, вміння поєднувати такі оцінки з досвідом, співвідносити їх із певними соціально-культурними нормами та принципами.

Отже, свідомість, як вміння самостійного оцінювання та принципового регулювання власних дій, є також невід 'ємною складовою того, що ми називаємо "бути людиною ".

Бути людиною або перебувати у людському способі бут­тя - це значить боротися за це, відвойовувати у природних стихій територію такого способу буття. Щоправда, таке від­войовування не повинно перейти межу і постати ворожим при­родному, а це й робить названу боротьбу не тільки складною, сповненою внутрішнього драматизму, а й справжньою, такою, що здатна виправдати наші життєві страждання.

Розглянувши складну, ієрархічно вибудовану систему буття, ми можемо тепер пояснити, в якому сенсі використо­вуються по відношенню до людини поняття життя та існуван­ня, чому ми зустрічаємося із судженням про те, що треба (або краще) жити, ніж існувати.

Буття людини, як ми з'ясували, не можна звести до жит­тя, особливо якщо останнє розуміти суто в біологічному сенсі, тобто як певний спосіб існування білкових тіл, які здатні себе відтворювати, перебувати у стані обміну речовин із середови-

щем та зберігати свою ідентичність при зміні зовнішніх чин­ників. Звичайно, це не значить, що ми тепер повинні всіляко принижувати біологічну природу людського організму, зовсім ні, тому що, зрештою, від народження людина отримує унікаль­ний організм із такими можливостями, яких ми не знаходимо більше ніде.

Наші суто органічні можливості нам відомі ще далеко не повною мірою, проте ми знаємо, що людський організм - це своєрідне диво, певне зосередження космічних сил та власти­востей.

За судженням Г. Сковороди, людина по відношенню до космосу являє собою щось подібне до насіння, у якому в потенції знаходиться велика рослина.

Проте по відношенню до людини поняття "життя" можна розуміти і дещо інакше, не в суто біологічному плані. Досить часто під людським життям розуміється уся сукупність подій, що відбулися і могли відбутися у тому проміжку часу, який позначається на цвинтарі двома датами із рисочкою між ними: ось скільки випало на долю людини, а тоді виникає питання, чим був наповнений даний часовий інтервал. При цьому вважається, що чим більше подій відбулося за термін життя із людиною, чим більше ці події були різноманітними, важливими, тим багатшим можна вважати таке життя.

Як у народній мудрості, так і в аналітичному погляді на людину досить часто виділяються ті події, які повинні були б відбутися, і обов'язково задля того, щоб життя не постало порожнім. Наприклад, на Сході вважається, що людина прожила не даремно, якщо вона посадила дерево, виховала дитину та збудувала дім. Зрозумілим також є і прагнення тих молодих людей, які, входячи у життя, хочуть випробувати себе у певних справах, відчути та пережити те, поза чим життя себе не виправдовує.

Отже, по відношенню до людини поняття "життя" можна вживати принаймні у двох сенсах: як у вузькому - як здатність бути реальним організмом із усіма його необхідними функціями, так і в широкому - як змістовне наповнення певними

вчинками та діями того часу, який нам дарований за біологіч­ними властивостями нашого організму.

Щодо поняття існування, то воно позначає здатність чогось проявляти себе у характеристиках реального сущого, тобто через зв 'язки з іншими сущими явищами та процесами. У плані існування ми можемо вести розмови, наприклад, про те, чим зумовлені форми нашого тіла, чому нам для життя потріб­не повітря і т. ін. Тому для людини існувати - це значить про­сто бути в наявності та у певних зв 'язках із оточенням, яви­щами та процесами світу. Звичайно, що людину такий спосіб буття не влаштовує, і вона хоче жити, тобто пройти через низку важливих для себе вчинків та подій, або бути, тобто здо­бути й вищі людські якості.