Розвитку особистості

Література: 11, с. 94 - 96; 16, с. 216 - 232; 17, с. 113 -129.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

У контексті сучасної епохи виявляються ускладнення умов людського буття в тому відношенні, що життя людини стає більш інтенсивним, напруженим і динамічним. Особливе місце у ньому займають процеси спілкування, з якими тісно пов'язані численні проблеми життя сучасного суспільства та окремої людини.

Мова здавна привертала увагу філософів. Ряд цікавих мір­кувань про мову належать ще Сократу, Платону, Арістотелю. Італійські гуманісти епохи Відродження, пильно вивчаючи дав­ньогрецьку й латинську мови, заклали основи класичної філології, що стала згодом родоначальницею широкого кола на­ук про мову. Інтерес до філософського осмислення мови різко зростає з кінця XVIII - поч. XIX ст. Німецький дослідник і фі­лософ В. Гумбольдт (1767 - 1835) сформулював положення про те, що мова являє собою особливого роду реальність, характер­ною рисою якої є саморозвиток, вироблення самої себе. Г. Ге-гель підкреслював роль мови в процесі формування людини, її свідомості та мислення. Загалом у XIX ст. склалося філософське уявлення про мову, що стало класичним. Воно було відправною точкою й основою для осмислення мови філософами XX сто­ліття.

З позицій класичних уявлень, мові відводиться над­звичайно важлива роль у житті людини й суспільства. Мова є винятковим надбанням людини як істоти розумної, тому гово­рити про мову тварин можна лише метафорично. Вона тісно пов'язана з мисленням людини, зі здатністю до абстрагування, тобто уявного вичленовування окремих якостей і розгляду їх незалежно від предмета і його властивостей. Тільки завдяки мові людина здатна формулювати абстрактні поняття, а саме вони є найважливішим інструментом пізнання та мислення. Крім того, мова - це необхідна умова й засіб соціалізації індивіда, а без со­ціалізації, тобто без спільної житгєдіяльності з іншими людьми, без засвоєння соціальних норм, правил, культури, без освоєння досягнень багатьох поколінь, людина немислима як людина.

Нарешті, мова виконує цілий ряд суспільних функцій. Одна з найважливіших - комунікативна, тобто функція спілкування. Таким чином, "людина", "мова", "суспільство" - поняття одного ряду: одне немислиме без іншого, одне розкривається через інше.

Філософія XX ст. вбачає в мові як незаперечне благо, так і небезпеку. Справа не тільки в тому, що люди часом виявляють невміння користуватися мовою і від цього страждають, а в тому, що за самою своєю природою мова "розставляє пастки", створює небезпеки. У зв'язку з цим роль мови сучасною філософією оцінюється інакше.

Чимало філософів XX ст. дійшли висновку, що влада мови настільки велика, що певною мірою творить реальність. Влада слова така, що, використовуючи ті чи інші слова, ми створюємо або виключаємо з життя ті чи інші предмети.

Таким чином, треба визнати, що відносини між мовою та реальністю відзначаються особливою складністю. Звернемо увагу на деякі особливості цих відносин.

Першу з особливостей можна проілюструвати таким при­кладом. Відомий лінгвіст, академік Л.В. Щерба (1880 - 1944) запропонував одного разу на лекції студентам-філологам розі­брати за частинами мови та членами речення фразу: "Глокая куздра штеко будланула бокра й кудрячит бокренка". Очевидно, що жодне слово у фразі не має значення, однак вона побудована відповідно до правил граматики російської мови. Можна виді­лити в ній головні та другорядні члени речення, визначити іменники, дієслова тощо. І разом з тим ця фраза є безглуздою. Говорити про її істинність або помилковість неможливо. Цей приклад наводить на роздуми про природу мови, підводить до певних висновків.

Фраза, вигадана академіком Щербою, яскраво свідчить про те, що правильність мовних конструкцій не є гарантією пра­вильності думки. Більше того, виникає питання про існування об'єктів, які відповідають словам мови, тому у філософії при­йнято говорити про проблему існування.

Суперечливість чинників, які впливають на духовну си­туацію сьогодні, сприяє тому, що засвоєння мови та збільшення різноманітності словникового запасу можуть і не супроводжу­ватися підвищенням рівня мислення. Часом мова засвоюється, але не впливає або майже не впливає на розвиток мислення. Сьогодні легко зустріти людей, які розмовляють цілком "інтелі­гентною" мовою, активно використовують безліч "розумних" слів, за якими криється лише убогість думки або порожнеча.

Одна з особливостей відносин між мовою та реальністю тісно пов'язана з досягненнями лінгвістики, передусім з виник­ненням напряму, що отримав назву "структурна лінгвістика", її фундатором став Фердінанд де Соссюр (1857 - 1913), який вперше виклав основні теоретичні положення нового напряму в книзі "Курс загальної лінгвістики" (1916). Виникнення струк­турної лінгвістики, що ознаменувало революційний крок у роз­витку мовознавства, істотно вплинуло на різні сфери наукового пізнання, на особливості всієї культури.

У суспільстві процес соціалізації індивіда пов'язаний з "диктатурою мови". Суспільство "входить у людину" за допо­могою стандартизації та схематизації мови засобів масової інформації. Разом із засвоєнням такої мови людина мимовільно стає бранцем ходячих думок, уявлень, забобонів, вбирає готові варіанти оцінок тих або інших суспільних явищ. Особливий трагізм ситуації полягає в тому, що вплив масової мови -тотальний, тобто охоплює всі сфери життєдіяльності людини. Тому навіть свій протест проти різних аспектів існуючого порядку людина вимушена висловлювати тією самою масовою мовою. Тиранію мови неможливо перемогти.

Важливо, проте, підкреслити, що осмислення тиранічної ролі мови в суспільстві не привело сучасну філософію до обґрунтування закликів "повстати" проти мови. Мова за будь-яких обставин залишається найважливішим "місцем зустрічі" людини та суспільства. За допомогою мови людина знаходить справжню можливість стати людиною.

є соціальність (суспільний характер життєдіяльності), здат­ність до мовного спілкування, поява свідомості (усвідомленого і доцільного характеру діяльності).

Соціальна обумовленість людини - факт, який не потре­бує доведення, але його не можна тлумачити спрощено. З одного боку, людина є продуктом певної епохи, наявної форми суспіль­ства. В даному розумінні кожна людина є соціальне обмеженою істотою, вона обумовлена "ззовні", виступає своєрідною "іграш­кою" соціальних сил і суспільного середовища, її поведінка, свідомість та інші прояви власного існування обумовлені всіма можливими помилками, ідеологічними стереотипами, інтере­сами та цінностями конкретного суспільства. Проте, з другого боку, людина є результатом, своєрідним відбитком і втіленням всієї попередньої історії людства та його культури. Саме як культурно-історична (надсоціальна) істота людина поєднує в собі якості універсальності і унікальності, стає здатною до само-детермінації, до вільної і творчої діяльності, іншими словами -отримує вимір духовності.

Таким чином, суспільно-історична обумовленість людини полягає не лише у впливі на неї суспільного середовища, соці­альних відносин даної епохи, але й у тому, що вона отримує можливість самовизначатися, робити вільний вибір своєї долі, спілкуватися з історичним минулим і майбутнім через світ куль­тури людства.

Духовне в людині (безкорисливий пошук істини, здатність до морального вибору, до переживання прекрасного, до творчості, наявність свободи волі та глибинної самосвідомості) не є лише "суспільно-корисними" здібностями та засобами пристосування до природного і суспільного середовища. Вони є самоцінними, і саме вони лежать в основі людського "Я". Саме як духовна істота особистість виявляє себе вільним і творчо-активним діячем.

Теми рефератів

1. Поняття соціального у філософії.

2. Міжособистісне та суспільне спілкування.

3. Основоположні принципи філософської антропології.

Запитання для самоперевірки

1. Які проблеми розглядає соціальна філософія?

2. Які передумови виділення людиноподібної істоти із природно-тваринного світу?

3. У чому полягає єдність біологічного і соціального в людині?

4. Яку роль в житті людини відіграє мова?

5. Чому спілкування є всезагальною передумовою фор­мування і розвитку особистості?

6. Які основоположні принципи філософської антропо­логії?