§2. Історичні форми вільнодумства.

Вільнодумство формувалося впродовж століть, розроблялося різноманітними філософськими школами, а також представниками політичної, художньої і наукової думки. Внаслідок цього склалися різні типи та форми вільнодумства. Існує вільнодумство, непримиренне до релігії та помірковане щодо неї; послідовне й непослідовне; відкрите і приховане; матеріалістичне та ідеалістичне; стихійне і наукове тощо.

Відкритим філософським вільнодумством було вчення давньогрецького філософа Епікура, римського філософа Лукреція Кара, китайського філософа Ван Чуна, російських й українських революційних демократів – В. Г. Бєлінського, О. І. Герцена, М. О. Добролюбова, М. Г. Чернишевського, Т. Г. Шевченка, І. Я. Франка, Лесі Українки, П. А. Грабовського та ін.

До не до кінця послідовних, а інколи до прихованих форм вільнодумства можна віднести такі системи світоглядних концепцій.

Скептицизм – недовіра до істинності релігійних тверджень, сумніві у них.

Агностицизм – визнання неможливості знати без сумніву, є Бог чи немає.

Деїзм – учення, яке визначає Бога за начало світу, визнає його законодавцем природи, але заперечує його втручання в існуючий світ і тому позбавляє сенсу молитви, богослужіння, релігійний культ взагалі, сподівання на Бога.

Пантеїзм – система уявлень, за якою Бог розчиняється у природі, ототожнюється з природою, що позбавляє його особистості, свідомості.

Природничо-науковий атеїзм сформувався наприкінці минулого століття. Його зміст зумовили фундаментальні відкриття у природознавстві, зокрема поява нових космологічних теорій, вчення про вищу нервову систему, відкриття атому, клітини, проникнення людини в космос. Світоглядна інтерпретація відкриттів у природознавстві не збігається з релігією, а іноді докорінно суперечить релігійним догмам.

За рівнем історичного розвитку в спеціальній літературі розрізняють стихійний (буденний) і науковий (теоретичний) етапи розвитку вільнодумства. Це два суттєво різних рівні одного й того самого вчення.

Стихійне вільнодумство. Характерною особливістю стихійного вільнодумства є непослідовний критичний аналіз релігії, вузька наукова і соціальна база. Вагомий його внесок у духовний процес цивілізації полягає у тому, що завдяки йому:

а) були закладені основи вільнодумства як світогляду, проголошені принципи, що характеризують і сучасне вільнодумство;

б) вперше було піддано критичному аналізові релігійний світогляд;

в) було піддано критиці елементи релігійного світогляду –ідеї Бога, потойбічного життя, догмати Біблії, що сприяло збагаченню ідейного підмурка вільнодумства в цілому.

Ці досягнення й досі залишаються складниками ідейного змісту вільнодумства як наукового світогляду.

Водночас стихійне вільнодумство позначено обмеженістю поглядів і розумінь.

I. У соціальному плані воно здебільшого мало замкнений, елітарний характер, не апелювало до мас. Непослідовність виражалась і в переконанні носіїв стихійного вільнодумства в тому, що трудящим масам життєво необхідна релігія. Показовим у цьому відношенні були численні

висловлювання Вольтера: “Я в Бога не вірую, тому що він не існує. Але я не скажу цього ні своїм селянам, ні своїй дружині.

Тому що коли і селяни не будуть вірувати в Бога, то вони будуть красти мою пшеницю, а дружина наставлятиме мені роги”; “Якщо

Бога і не було б, то все одно його слід було б вигадати”, – вважав мислитель.

II. У гносеологічному науково-теоретичному плані стихійне вільнодумство обмежене в можливостях. Воно не змогло вирішити ряд кардинальних проблем. Наприклад, якщо Бога немає, то чому люди повірили в його існування?

III. Стихійне вільнодумство, розвиваючись у межах різних філософських шкіл, зазнавало їхнього впливу. Відповідно недоліки філософських шкіл впливали на стихійне вільнодумство.

IV. Стихійне вільнодумство не мало змоги спертися на міцний фундамент природничо-наукових даних, оскільки наука перебувала лише на початковій стадії розвитку, ще не нагромадила достатньо емпіричних фактів,практичних доказів.

Наукове вільнодумство. Виникло і сформувалося на основі розвитку філософської думки і наукових відкриттів. Воно не відкинуло досягнень попереднього етапу, а творчо сприйняло їх, переосмислило, розвинуло далі. Зміст наукового вільнодумства становлять: ідеї різних філософських шкіл; результати наукових розробок, досліджень й узагальнень в поглядах на природу, суспільство і людину.

Загалом вільнодумство, як і наука в цілому, пов’язане з прогресивними ідеями епохи, відбиває інтереси прогресивних сил суспільства.

http://www.readbookz.com/book/164/4824.html

РОЗДІЛ XIII. УЯВЛЕННЯ ПРО РЕЛІГІЮ В ІСТОРИЧНИХ ФОРМАХ ВІЛЬНОДУМСТВА