§4 Походження релігії

Релігія як форма суспільної свідомості могла з’явитися лише за наявності суспільства і свідомості. Те й інше виникло на землі близько 40 тис. років тому з появою homo sapiens – людини розумної.

Але час появи людини розумної і релігії не збігається. Достовірні джерела свідчать, що зародження релігії відбувалося протягом 20–15 тис. років до н.е. Саме у цей проміжок часу відбулися становлення релігії та її еволюція. Майже стільки ж тисячоліть передувала цьому епоха безрелігійного розвитку суспільства і людини. Її існування викликане вкрай жорстокими умовами боротьби людини за виживання.

Справді, коли б після виходу з тваринного світу людина одразу стала релігійною, вона поставила б себе у нездоланні, згубні умови: адже ще вчора вона (будучи твариною) за допомогою органів чуття мала реалізувати уявлення про навколишню дійсність, могла адекватно орієнтуватися в ній, а сьогодні вона людина розумна враз дістала релігію. Разом з релігією вона дістала б не лише своєрідний орієнтир в навколишньому світі, а й потребу витрачати духовні й фізичні сили на служіння надприродному, догоджання духам.

Якби таке сталося, людина розумна потрапила б у значно гірші умови життєдіяльності, ніж її найближчий посередник – людина-“тварина”. Вона б була приречена і за законами еволюції просто б не вижила. Те, що становлення homo sapiens відбулося, засвідчує: він на самому початку історичного шляху не був занурений у стихію релігійності, не одразу став віруючим, тривалий час у його суспільстві не було релігії.

Походження релігії зумовлене складним комплексом гносеологічних і соціально-економічних причин.

Гносеологічні (від грец. “гнос” – знання, пізнання, свідомість) причини походження релігії вкорінені в особливостях людського пізнання. Як уже зазначалося, релігія – це, зокрема, сукупність вірувань, уявлень, ідей, отже, вона продукт свідомості. Якщо немає свідомості, нема й віри у надприродне. Свідомість була у homo sapiens, і лише в нього, і тому він міг повірити в Богів. Свідомість має деякі особливості, які є гносеологічною причиною релігії:

I. Свідомість “подвоює” дійсність, породжуючи дух, духовну дійсність. Реальна дійсність у свідомості людини набуває свого другого, подвоєного існування. У дійсності є тварини, ліс, люди, у свідомості вони набувають свого другого буття у вигляді понять і уявлень. Останні починають жити своїм особливим життям, продовжують існувати, коли самі об’єкти зникають з реальної дійсності (ліс згорів, тварина з’їдена, людина вмерла).

II. Свідомість, відображуючи дійсність, може “відлітати” від неї, фантазувати, спроможна помилитися. У свідомості людини можливі такі ідеї та уявлення, яким нічого не відповідає у реальному світі. Уявлення про надприродне і є одним із таких фантастичних уявлень.

III. У свідомості людини може бути порушене уявлення про дійсне співвідношення буття (первинного) / свідомості (вторинного). Вторинне може в уявленні людини посісти місце первинного, існуюче в голові може здаватися існуючим у дійсності. Бог, наприклад, і є таким уявленням, яке виступає в очах віруючого реальною, дійсною істотою. Тут уявлення про Бога (як результат діяльності свідомості) уособлюється, проголошується реальною істотою, творцем буття.

IV. Свідомість людини має здатність уособлювати, тобто надавати людських рис, оживляти, одушевляти предмети свого пізнання – ліс, воду, грім і блискавку, а також власні поняття, уявлення – добро і зло, справедливе і несправедливе. Прагнення до уособлення особливо характерне для відсталих народів, воно активно проявляє себе за відсутності реальних знань. Через етап уособлення проходить – у період дитинства – і духовний розвиток сучасної людини. Коли людина уособлювала невідоме, те, що викликало у неї страх, вона створювала уявлення про надприродне. Останнє, як відомо, не що інше, як уособлення предмета релігійного відображення.

Гносеологічні причини створили можливість виникнення релігії, яка може здійснитися випадково чи в міру необхідності, а може і взагалі не реалізуватися. Щодо релігії, то вона виникла у людському суспільстві не випадково, а в міру потреби. Перетворення релігії із можливості на дійсність зумовили не гносеологічні, а соціальні причини.

Соціально-економічні причини походження релігії полягали у специфіці соціального буття людини. Вони не суб’єктивні, не ідеологічного порядку, а об’єктивні. Головні з них:

І. Низький економічний розвиток первісного суспільства. Первісні люди не мали нагромадженого досвіду праці; знаряддям їхньої праці були палиця, камінь, власні руки; засобом праці була неолюднена природа. Це зумовило вкрай низький рівень продуктивності праці, життя. У боротьбі за виживання людина змушена була мобілізувати свої фізичні й ще незрілі духовні сили – фантазію, кмітливість, здогадки. Тому вона не завжди діяла правильно. У результаті людина могла бачити окремі успіхи застосування своїх духовних зусиль (одягання в шкіри тварин під час полювання, проколювання зображень тварин перед полюванням тощо), проте не знала причин цих успіхів. Ось на ці непізнані сили, що таємничо проявлялися, людина й намагалася вплинути в боротьбі за своє існування. Ці таємничі сили уособлювались, усвідомлювались у вигляді духів, на яких вироблялися прийоми впливу. В цьому тривалому процесі поступово складалась, створювалась релігія;

II. Безсилля людини перед стихіями природи. Епідемії, повені, посухи та інші несприятливі для людини природні явища пригнічували, примножували її безсилля. Вона не лише відчувала, а й реально залежала від грізних сил природи, могутність яких була безмежною. Безмежним був і предмет (об’єкт) релігійного відображення. Стихії природи, що грізно й нещадно тяжіли над людиною, не лише породили, а й у подальшому продовжували підтримувати, насичувати релігійну форму суспільної свідомості. Стихійні лиха, хвороби й донині служать для багатьох сильним імпульсом, поштовхом до релігії, молитов, знахарства. Загалом же з поглибленням процесу пізнання природи, оволодінням її законами посилюється влада людини над стихіями, що звужує об’єкт релігійного відображення, можливості самої релігії;

ІІІ. Безсилля перед стихіями суспільного життя. Первісна людина перебувала у такій самій фатальній залежності від умов суспільного буття, як і від чужих їй, згубних і небезпечних стихій природи. Ці умови, стихії суспільного функціонування і розвитку були важливим об’єктом релігійного відображення, об’єктивною причиною виникнення релігії, існування релігійної форми суспільної свідомості. З появою класового суспільства безправ’я і безсилля пригноблених мас стають домінуючою причиною існування і відтворення релігії. Нерідко й сучасна людина, яка зазнала несприятливого впливу обставин суспільного життя (не поталанило, вибилась із колії, залишилася самотньою, втратила громадську підтримку, не дістала визнання тощо), набуває певної схильності до релігії (починає вірити у примхливу долю, звертається до ворожки, чаклуна);

IV. Використання релігії панівними класами для зміцнення свого панування. Пануючий у суспільстві клас прагне до того, щоб вигідні йому ідеї утвердити в суспільстві, виставити їх загальними ідеями. Використання релігії з цією метою й понині є важливою соціальною причиною самого існування релігії;

V. Традиція як механізм передачі й закріплення релігійності. Релігія, як і життя, раз виникнувши, більше не мала потреби у

виникненні, вона продовжувала існувати внаслідок дії законів відтворення. Відтворюючись, релігія змінювалась під впливом соціальних

умов і потреб, які самі змінювалися, розгалужувалась, диференціювалась і, зрештою, стала такою, якою вона проявилася в історії, існує й донині. Механізмом такого відтворення релігії стала традиція.

Традиція – це форма спадкоємності в різних видах людської діяльності, зокрема духовної. Внаслідок мільярдного повторення і відтворення традиційною стає й сама релігія даного народу. Релігія перетворюється на невід’ємну ознаку національної культури того чи іншого народу. Звідси усталені уявлення про те, що росіянин – православний, поляк – католик, єврей – іудей, араб – мусульманин, бірманець – буддист, японець – синтоїст.

http://www.readbookz.com/book/164/4778.html