logo
UniversLit-ra / Релiгiєзнавство_Дулуман,Закович,Рибачук

§ 4. Ідея Бога, віра в його існування.

Віра в Бога – основоположний принцип будь-якої релігії. Уявлення про Бога, про надприродну істоту є продуктом людської свідомості. Взяте із свідомості людини уявлення про надприродне силою людської фантазії уособлюється й зображується у вигляді особистісної істоти та об’єктивується. Уявленню про Бога надається об’єктивне (поза свідомістю) існування. І в релігії людина молиться вже не своєму уявленню про надприродне, а немовби самому об’єктивно існуючому Богові, який, у свою чергу, “відповідає” уявленню віруючого про Бога. А оскільки Бог існує лише у свідомості віруючого, то він і має лише уявне існування.

Уявлення про надприродне у свідомості віруючого, ідею Бога ні з чим порівнювати, оскільки їм нічого не відповідає в об’єктивній дійсності. Іншими словами, в об’єктивній дійсності неможливо виявити нічого такого, що відповідало б уявленням віруючого про Бога. Не випадково релігійні люди називають себе віруючими, оскільки вони не знають, чи є Бог, вони лише вірять у те, щоБог є.

Йдеться тут про Бога як надприродну особистісну істоту; про істоту, яка чує, бачить, мотивує свою діяльність, відгукується на звернення тих, що моляться, робить чудеса, втручається у події життя, яке оточує віруючого. Віруючі і невіруючі у цьому разі не мають на увазі Бога алегоричного. Коли говорять, що Бог – це любов, принцип Всесвіту, добро, закономірність, то просто припускають підміну понять.

Не треба уникати розмови по суті, затьмарювати предмет обговорення, слід Богом називати Бога, любов – любов’ю, добро – добром, закономірність – закономірністю. А. В. Луначарського якось запитали: “Скажіть одним словом – є Бог чи нема?” Він пояснив: “Спочатку скажіть, що ви розумієте під Богом, а я вам скажу, є він чи нема”. При слові “Бог”, якщо не припускати підміни понять, йдеться, історично і житейські, про Бога релігій, про Бога віруючих.

Доказом проблематичності існування Бога, якому вклоняються віруючі, якого проповідують служителі культу, є сама історія розвитку релігії; непереконливість богословських доказів буття Бога. Розглянемо грунтовніше цю аргументацію.

I. Історія релігії як свідчення хиткості уявлень віруючих про Бога. Ми вже знаємо: у первісній релігії, яка виникла 15–20 тис. років тому, богами вважали предмети і явища, які оточували людину. Люди відповідно молилися фетишам, тотемам, померлим предкам.

Тисячолітній досвід “спілкування” з фетишами, тотемами, померлими предками переконав віруючих, що об’єкти їх вшанування – це не боги. З’являється пандемонізм, на зміну якому прийшов політеїзм, а потім – монотеїзм як вищий етап розвитку релігії. Але й зараз лише 30 відсотків сучасних віруючих визнають існування одного Бога, а 70 відсотків моляться багатьом богам, духам, предметам і природним явищам. Віруючі-моно-теїсти глибоко переконані, що 70 відсотків сучасних віруючих сповідують таких богів, яких у дійсності немає.

Виходить, що впродовж 15 тисяч років люди вірили в тих богів, яких немає. Історія релігії насправді – це історія відмови самих віруючих від богів, які стали, скажімо, неістинними; мартиролог богів, які не справдилися; історія доведення з боку самих віруючих сумнівності віри в Бога. Щодо монотеїстичного Бога, то і він у християнстві, ісламі, іудаїзмі та синкхізмі зображується неоднаково.

Отже, жоден Бог, починаючи від анімістичного і завершуючи монотеїстичним, не витримав історичної перевірки у свідомості самих віруючих. Під впливом практики уявлення про Бога та віра в його існування проходять випробування на міцність, піддаються руйнуванню і доводять еволюційний характер ідейних конструкцій Бога.

II. Непереконливість богословських доказів існування Бога. Впродовж століть богослови створювали і створюють безліч

доказів того, що Бог існує. Тут і містифікація “чудес”, і оприлюднення пророцтв про події, що вже відбулися, всесвітні катастрофи –

Армагеддон, Страшний суд тощо. Поряд з цим неослабну увагу приділяють формуванню суто богословських, теоретичних, філософських доказів існування Бога. Всі різновиди їх можна звести до чотирьох класичних доведень буття Бога:

Наведені богословські докази буття Бога внутрішньо суперечливі і не можуть свідчити про достовірне його існування. Розглянемо кілька аспектів цього висновку.

І. У світі існує велика кількість релігій. Кожна релігія, у свою чергу, розпадається на безліч течій, розколів, сект. Так, вшановуючи одного й того самого Бога, читаючи одну й ту саму священну книгу – Біблію, визнаючи засновником своєї віри одного й того самого Ісуса Христа, істинними християнами вважають себе католики і православні, адвентисти і баптисти,

Онтологічний (від грец. “онтос” – сущий, невід’ємний)

І. Уявлення про Бога у свідомості людини виникло як відображення тієї реальності, що Бог є, існує поза свідомістю

II. Поняття про Бога – це поняття про вищу сутність. А вища сутність повинна мати й існування. Без існування немає й уявлення про Бога

Космологічний

Все має свій початок і причину. Звідси – і світ у цілому (Космос) повинен мати свій початок і свою причину. Першопричиною світу (Космосу) і є Бог, отже, він існує

Телеологічний (від грец. “телеос” – мета, доцільність)

У світі панує гармонія, доцільність. їх влаштувала найвища, розумна істота – Бог Моральний

I. Людина – істота моральна, має поняття добра і зла, переживає докори сумління. Звідки це в людині? Лише від Бога

II. Бог – гарант моралі; без віри в Бога, в потойбічну винагороду немає моралі Неспроможність “доведення” I. У свідомості людини можуть існувати як істинні, гак і хибні уявлення. Бог існує лише в уяві, думках віруючих, у нього лише уявне існування. Наука пояснила, як сталося, що

люди повірили в Бога. Віра в Бога виникла подібно тому, як у свідомості людини виникають й інші уявлення

II. Якщо приписати хибним уявленням існування їх прообразів у реальному житті, вони від цього не стануть істинними, не набудуть реального існування

I. Якщо все має свій початок (причину), тоді де, в чому “початок” Бога? У чому, так би мовити, “начало начал”? Г. Гегель назвав такий підхід “дурною безкінечністю”

II. Навіщо шукати причини, начала в уявній величині? Вони містяться у самому безсумнівно існуючому світі. Найглибші фундаментальні причини всіх явищ світу й світу в цілому – у взаємодії, за ним нічого глибшого, істотнішого немає

I. Доцільність – відносна та суб’єктивна.Хижа натура, гострі ікла доцільні для вовка, проте згубні для вівці як його жертви

II. Те, що називають доцільністю, гармонією, є формою прояву закономірностей живої та неживої природи

І. Мораль виникла ще до виникнення віри в Бога, вона має соціально-історичний зміст

II. Від імені Бога століттями проповідувалася вигідна панівним верствам мораль. За змістом в різні часи і в різних народів поняття добра й зла було неоднаковим хлисти і скопці та ін. У кожній з цих релігій, церков, сект вірять в Бога, який практично нічим не схожий на богів інших релігій. Який же з цього сонму богів для віруючих реально існує? Не можуть же вони всі існувати, оскільки кожний з них категорично виключає всіх останніх.

Сторонні говорять, що в кожній релігії один і той самий Бог, але його неоднаково розуміють, йому лише по-різному моляться. Але це лише сторонній погляд. Самі ж віруючі в усіх релігіях вважають істинним лише свого Бога. Християнин ніколи не стане молитися язичницькому ідолові, сикх – індуському Шиві, адвентист сьомого дня – разом з баптистом або православним. Без переконаності в істинності лише свого Бога нема і не може бути віруючої людини.

В ім’я свого “істинного” Бога віруючі ставляться з недовірою до існування богів інших віруючих, готові вірою і правдою обстоювати і поширювати віру у свого Бога. Якщо хоча б одна релігія мала бодай одне справді переконливе свідчення на користь свого Бога, то ніколи б віруючі даної релігії, церкви, секти не переходили б в інші релігії, оскільки в кожній релігії є щирі віруючі, які зовсім не зацікавлені у самообмані; всі віруючі врешті-решт опинилися б у цій єдино істинній релігії з лише їй притаманним істинним Богом.

Нічого подібного не спостерігається ось уже 20 тисяч років. І сталося це лише тому, що Бог – тільки уявна істота, якій нічого не відповідає у реальній дійсності.

II. У кожній релігії є, були й будуть віруючі, щиро переконані в тому, що Бог існує. Нам не потрібні, твердять вони, будь-які особливі докази існування Бога, про своє існування він сам говорить нам у нашому серці. Баптисти, наприклад, сприймають свої щирі внутрішні відчуття існування Бога як свідчення того, що вони обрані для життя у Божому царстві.

Проте не менш щирих почуттів зазнають щодо свого Бога і віруючі всіх інших релігій. А за переконаннями віруючих, немає інших богів, крім їх власного. Отже, почуття інших віруючих вводять їх в оману: говорять їм про якогось Бога, а Бога цього і зовсім немає. Коли ж віруючі рахуються тільки зі своїми внутрішніми почуттями, довіряють їм, то чому при цьому треба ігнорувати почуття інших віруючих? Почуття всіх віруючих – це ілюзорні почуття: вони говорять їм про те, чого насправді немає.

III. Впродовж тисячоліть віруючі уявляли собі Бога в численних варіантах, однак жоден з них не відповідав дійсності, перебував у суперечності з нею. Це змушувало віруючих, як відомо, відмовлятися від цих богів і створювати нових. Але й нові уявлення про Бога виходять не кращими за попередні. Візьмемо уявлення про Бога християнства, ісламу, іудаїзму, синкхізму – найпоширеніших сучасних релігій.

Вони зображують свого Бога піднесеними словами і неодмінно називають Бога добрим і всемогутнім. Коли це справді так, то чому ж у світі існує зло? Якщо Бог не хоче знищити зло, допускає і терпить його, то він не добрий. Якщо він не може знищити зло, то він не всемогутній. Але якщо він і не може, і не хоче, то який же він Бог? А якщо і хоче, і може, то, почнемо спочатку, чому не знищить зла? Адже очевидно для всіх, що зло у світі існує. Отже, оскільки існує зло, немає ні доброго, ні всемогутнього Бога.

http://www.readbookz.com/book/164/4835.html