§ 5. Формування образу євангельського Ісуса Христа.
Образ Ісуса Христа, чиє ім’я носить одна з найбільших релігій світу, завжди привертав увагу дослідників. Таємниця цієї постаті та її імені знаходить історичну розгадку у витоках християнської церкви.
Для віруючих перших християнських громад, що складалися з євреїв, які увірували в спасіння Богом знедолених. Месія – Христос-Спаситель (він в Апокаліпсисі називається ще Агнцем, Сином Людським, Альфою й Омегою) ще не прийшов, але “скоро гряде”. Сутність цих вірувань відображена у біблійній книзі “Апокаліпсис”.
Образ Ісуса Христа для віруючих другої половини І ст. н. є. – небесна істота. Його очі горять вогнем, ноги з розжареного заліза, голос, мов гуркіт водоспаду. Він появиться на небі, скине Сатану і встановить тисячолітнє царство християн на землі.
Минав час, а обіцяне пришестя Христа на небі не здійснювалося, спасіння віруючих не приходило. Частина християн відійшла від віри, а ті, що залишилися, змінили своє вірування. Вони почали говорити, що Христос з’явиться на Землю у вигляді людини. В першій половині II ст. розвиток християнства відбувається через етап так званого докетизму (грец. “докео” – здаватись) – віри в близьке пришестя Христа.
До середини II ст. серед християн укріплюється вірування, що Христос вже перебуває на землі у вигляді людини. Отже, пришестя вже звершилося, спасіння людей прийшло. Легенди про пришестя на землю Христа-Спасителя, що передавалися з вуст у вуста, у другій половині II ст. набули назви “Євангелія” (“Радісні повідомлення”, “Благі вісті”, “Благовіст”).
На зміну докетизму приходить євангелізм. У вжитку з’явилися понад 40 євангелій. Основні етапи трансформації образу Христа в релігійних віруваннях первісних і ранніх християн простежуються за тими документами, що дійшли до нас, у тому числі й за священними книгами християн, які склали Новий Завіт: Апокаліпсис, Послання апостолів, Євангелія, Діяння святих апостолів. Вони дають змогу окремим вченим зробити висновок, що Христа як історичної особи не було. Не був він також історичним засновником нової релігії.
Біографія євангельського Ісуса Христа складалася запозиченням з “біографій” інших, більш давніх, відомих у Римській імперії і вшановуваних богів. Тому Ісус Христос народжується у день зимового рівнодення – 25 грудня, як бог Сонця Митра, від діви Марії, на яку зійшов дух святий у вигляді голуба, як і бог Будда, на матір якого, Майю, зійшов дух святий у вигляді слона; вмирає й на третій день воскресає, як і боги Осіріс, Аттіс, Адоніс.
Численні дослідники, наприклад, Д. Ф. Штраус, Е. Ж. Ренан, А. Древс, Р. Ю. Віппер, М. А. Морозов та ін., встановили, що в євангельських розповідях про Ісуса Христа майже немає жодного оригінального факту, події або повчання, які не зустрічалися б в дохристиянських релігіях.
У євангеліях перед нами постає компілятивний образ, створюваний у міру вміння й фантазії євангелістів. Про те, що образ Ісуса Христа виводився не з реальної історичної особи, свідчить суперечливість євангельських розповідей про будь-який факт із життя Христа. Богословам так і не вдалося створити за євангельськими розповідями цілісну оповідь про Христа. Взаємновиключаючу суперечність розповідей про Христа діячі церкви подолали тим, що усунули 36 євангелій, залишивши лише чотири, найбільш узгоджені між собою.
Наприкінці II – початку III ст. перед авторами оповідей про земне життя спасителя постала проблема співвіднести походження свого Бога з реальними історичними рамками.
Для цього відсунули земне життя Христа на 150 – 200 років. Саме тоді, на початку нашої ери, в Палестині блукали десятки людей, які називали себе месіями – спасителями народу від римського поневолення.
Серед таких месій був і один з проповідників християнства на ймення Ісус. Про нього відомо, що він був сучасником Іоанна Хрестителя, царя Ірода, прокуратора Понтія Пілата. В нього були брати і сестри, а його брата Іакова закидали камінням в Єрусалимі в 70-х роках І ст. Вірогідно припустити, що його скарав, можливо, розіпнув Пілат, як він карав і всіх інших проповідників християнства. Більше нічого з вірогідних джерел невідомо про життя Ісуса Христа. Історична випадковість виявилася в тому, що ординарний проповідник християнства на ймення Ісус Христос став прототипом євангельського Ісуса Христа.
У сучасному релігієзнавстві набули поширення дві концепції походження образу євангельського Ісуса Христа: міфологічна та історична. Міфологічна школа стверджує, що образ Ісуса Христа склався на основі легенд і міфів дохристиянських релігій. Історична концепція твердить, що це був один із реальних проповідників християнства.
http://www.readbookz.com/book/164/4785.html
- §1. Сутність релігієзнавства і його походження
- §1. Сутність релігієзнавства і його походження
- §2. Релігієзнавство як галузь філософського знання.
- §3. Предмет, категорії й аспекти релігієзнавства.
- §4. Релігія і вільнодумство як світогляди.
- §5. Методологія релігієзнавства.
- §6. Мета і завдання курсу “Релігієзнавство”.
- II розділ. Релігія як соціальне явище.
- §1. Релігія – форма суспільної свідомості.
- §2 Основні структурні елементи релігії.
- §4 Походження релігії
- §5. Еволюція релігійних вірувань
- III розділ. Релігія в сучасному світі
- §1. Типи і класифікація сучасних релігій
- II. Національні. Це релігії, замкнені національною ознакою, існують лише серед певного народу. До національних релігій належать іудаїзм, індуїзм, синтоїзм, сикхізм, даосизм, парсизм.
- III. Світові. Поширені серед різних народів і націй сучасності. В наш час їх існує три – християнство, іслам, буддизм.
- II. Політеїстичні. До них належать майже всі національні релігії (за винятком іудаїзму та сикхізму) і світова релігія – буддизм.
- III. Монотеїстичні. Таких релігій нині чотири. Дві з них – християнство, іслам – світові релігії, дві – іудаїзм і сикхізм – національні релігії.
- §2. Християнство як світова релігія: загальна характеристика.
- II. Очолював Римську імперію, яка об’єднувала численні країни та народи, єдиний імператор. Він, реальний володар на землі, вимагав визнання того, що на небі існує, неподільно панує єдиний Бог.
- §4. Еволюція християнства, виникнення церкви.
- § 5. Формування образу євангельського Ісуса Христа.
- Іv. Розділ. Православ’я
- §1. Розкол християнства, виникнення двох течій – православ’я і католицизму.
- §2. Віровчення і культ православ’я, церковна організація.
- § 3. Історія православ’я.
- §4. Модернізм сучасного православ’я.
- V розділ. Українська автокефальна православна церква (уапц).
- §1. Історія автокефалії в Україні.
- 1685 Р. У Москві луцький єпископ Гедеон Святополк-Четвертинський був призначений митрополитом Київським і прийняв присягу на вірність Московському патріархові.
- §2. Утворення та діяльність уапц (1921–1930 рр.)
- §3. Особливості віровчення та культу, організаційна структура уапц.
- §4. Діяльність уапц у сучасних умовах.
- §1. Католицька церква, її походження, особливості віровчення і культу.
- §2. Соціальна доктрина католицької церкви, ставлення до науки і культури.
- §3. Другий Ватиканський вселенський собор. Модернізм сучасного католицизму.
- §4. Організаційна структура та система управління католицької церкви.
- §1. Причини виникнення угкц. Берестейська церковна унія.
- §2. Історія греко-католицької церкви.
- §3. Діяльність угкц в Україні.
- §1. Причини виникнення протестантизму.
- §2. Ранній протестантизм: лютеранство, анабаптизм, цвінгліанство, кальвінізм, англіканство.
- §3. Сучасний протестантизм в Україні: баптизм, євангелізм, п’ятидесятництво, адвентизм, єговізм.
- §4. Сектантство на грунті православ’я.
- §1. Походження буддизму, його віровчення та культ
- §2. Основні напрями в сучасному буддизмі.
- §3. Соціальна сутність буддизму.
- §1. Походження ісламу, його віровчення й основні напрями.
- §2. Мусульманські свята та обряди.
- §3. Традиціоналізм і модернізм в ісламі.
- §1. Причини появи нетрадиційних релігій, їх специфічні риси.
- §2. Віровчення і культ основних течій нетрадиційних релігій.Товариство свідомості Кришни.
- §3. Неорелігії в Україні
- §1. Основні історичні етапи розвитку вільнодумства. Походження вільнодумства: гносеологічні джерела та соціальні потреби.
- §2. Історичні форми вільнодумства.
- §1. Культурно – історичний зміст вільнодумства.
- §2. Основоположні ідеї вільнодумства в культурі рабовласницького суспільства
- §3. Вільнодумство в епоху середньовіччя.
- §4. Вільнодумство буржуазної епохи: Відродження, Нового часу, революційної демократії.
- §5. Сучасний атеїзм і його форми: марксистський та атеїзм західних філософських шкіл.
- §1. Наука та релігія.
- §2. Співвідношення наукових знань і релігії.
- §3. Релігійне витлумачення людини.
- § 4. Ідея Бога, віра в його існування.
- §5. Наукові основи вільнодумства
- §2. Місце релігії у духовній культурі
- §3. Вільнодумство в системі духовної культури
- §1. Мораль і релігія як форми суспільної свідомості. Теологічна й наукова інтерпретації походження моралі
- §2. Християнська мораль, її сутність і структура. Проблема ідеалу в релігійній етиці
- §3. Загальнолюдські моральні цінності та релігія
- §4. Релігійна концепція гріховності
- §1. Сутність свободи совісті, її формування і розвиток
- §2. Свобода совісті в історії України
- §3. Конституція і законодавство України про свободу совісті
- §4. Ставлення політичних партій і громадських рухів до релігії, церкви, віруючих
- §5. Сучасний стан релігійності і не релігійності в Україні
- Короткий о релігієзнавчий словник
- § 1. Сутність релігієзнавства і його походження 9