Міманса (пурва-міманса)

Санскритське слово «міманса» (ж.р.) означає «дослідження, вивчення».

Варто розрізняти те, що називається «пурва-маманса» (purva-mimansa) – «перша міманса», і те, що називається «уттара-маманса» (uttara-mimansa) – «більш висока міманса», або веданта.

У джерелах пурва-маманси лежить «Міманса-сутра» (сер.р.) Джайміні. Згодом ця сутра обросла коментарями. Основний коментар створив Шабарасвамі.

Як і попередні даршани, обидві миманси відносяться до астики, але якщо санхья і йога, вайшешика і ньяя, визнаючи, а точніше не відкидаючи, авторитет «Вед», виходили зі своїх основ (пуруша і пракріті в санкхьї й у йозі, бгава й абгава у вайшешиці й у ньяї), то пурва-міманса й уттара-міманса прямо виходять з авторитету «Вед», які, на їхню думку, так само вічні, як світ, і істинність яких самоочевидна.

Однак пурва-міманса й уттара-міманса виходять з різних шарів «Вед». Якщо уттара-міманса виходить з четвертого шару «Вед» – з «Упанішад», то пурва-міманса – з другого шару, тобто з «Брахманів», у яких головне місце займає опис жрецького ритуалу і де цей ритуал почав набувати самостійного значення.

66

Відповідно в пурва-мімансі вихідний результат залежить не від свободної волі богів, у чиїй владі прийняти або відкинути жертвопринесення, а від правильності виконання ритуалу. Таким чином, цей ритуал із прохаюче-самопринижуючого, де головне – умилостивлення (за допомогою жертви і молитов) того чи того бога, щоб домогтися якого-небудь блага чи уникнути якого-небудь зла, перетворюється на примусовий. А це означає, що в пурва-мімансі релігія витісняється магією.

Не відкидаючи існування традиційних богів індійського пантеону, міманса заперечує бога-творця і всі докази на користь його буття.

Світобудова реальна (у цьому пурва-міманса принципово відрізняється від уттара-міманси) і вічна. Багато прихильників пурва-міманси поділяли уявлення вайшешики про світ. Тіла складаються з вічних атомів землі, води, повітря і вогню, перебувають у безперервному ефірі й існують у просторі та часі. Світобудова керується не волею особистого бога, а безособовим законом карми.

Крім тіл, у світобудові існують душі. Заперечуючи бога-творця, пурва-міманса не визнає і єдину верховну душу, як це було у вайшешиці, визнаючи, однак, існування безлічі індивідуальних душ. Кожна з цих душ вічна, вона оживотворяє й одушевляє тіло, але не вмирає разом з його смертю, тому що вона повинна пожати плоди своїх колишніх діянь. Душа продовжує своє існування в іншому тілі за законом карми, а отже, страждаючи. Уявлення про життя як про страждання, спільне для переважної більшості індійських учень, характерне й для міманси.

Мета ритуалу, згідно з мімансою, в припиненні сансари через звільнення душі від пануючого над нею закону карми, через що карми, накопичені в минулому, знищуються – і душа більше не втілюється і не страждає (вона взагалі позбавляється свідомості), але також і не зазнає і задоволення, а тим більше позитивного блаженства.

Благо (щастя) – ніхшрейяса (nihcreyasa n.) – у звільненні душі від тіла, яке прив'язує душу через свої органи чуттів, органи руху, через низькі потреби, бажання і пристрасті до тілесної світобудови, де малі задоволення супроводжуються великими стражданнями.

У гносеології пурва-міманса, визнаючи реальність світу, допускала і вірогідність його пізнання. Вона вчила про безпосереднє сприйняття через досвід, що, однак, говорить лише про існування того чи того предмета, про те, що він є. Потім іде, якщо це можливо, розуміння того, що він є, – опосередковане сприйняття. Чуття нас не обманюють, не створюють усього-на-всього ілюзію існування, як стверджувала уттара-міманса.

Пурва-міманса постулювала, тобто припускала наявність причини, яка не сприймається

67

як єдино можливого пояснення сприйманого явища (наприклад, якщо студент не займався протягом семестру, але добре відповідає за екзаменаційним білетом, то ми можемо постулювати, що він під час підготовки до відповіді списав).

Пурва-міманса бачила джерела достовірного знання також і в логічному виведенні (анумана) і в порівнянні (упамана).

Але головне джерело достовірного знання ця міманса бачила в авторитеті індійського «Священного писання», в авторитеті шруті, «Вед».