Чарвака-локаята

На відміну від інших даршан, чарвака-локаята категорично відкидає Веди, не вірить у життя після смерті, спростовує існування Бога в будь-якому розумінні, у тому числі і як Атмана-Брахмана, і власне кажучи будує свій світогляд на основі тези про первинність матерії і вторинності свідомості. Немовби єдино тверезі серед п'яних чаркаки-локаятики говорили про реальність і одиничність нашого світу, в якому ми живемо як діяльні й розумні істоти, які забезпечують матеріальне існування представникам фантазуючої свідомості. Тому чарвака-локаята і адвайта-веданта абсолютно протилежні.

Матеріалізм чарвака-локаяти має свою передісторію.

Уже боги самхіт, будучи переважно уособленням явищ природи, при деміфологізації легко розчинялись у своєму вихідному натуралістичному змісті. В Упанішадах при всьому пануванні в них протоідеалістичної лінії Атмана-Брахмана присутній – нехай і в якості сатанинської, асуричної, гнаної – протоматеріалістична лінія, котра за першооснову всього сутнього бере той чи той тілесний первень – від їжі до матерії (пракріті).

Матеріалістичні вчення були й у древньоіндійському епосі, в «Махабхараті».

«Мокшадхарма» («Основа звільнення»). У цій великій частині «Махабхарати» (у «Мокшадхармі» сім з половиною тисяч шлок, або п'ятнадцять тисяч рядків) ми знаходимо цілий спектр світоглядів – від явно теїстичного монізму до рішучого матеріалізму. У ній, зокрема, розповідається про матеріалістичні погляди якогось Бхарадваджу – учня ідеаліста Бхрігу.

Бхарадваджа розійшовся зі своїм учителем на ймення Бхрігу – прихильником учення про посмертне існування душі – джівы. Ідеаліст Бхрігу порівнював мертве тіло зі згорілими дровами, а душу – з погаслим вогнем, який усе-таки продовжує існувати і після свого згасання в просторі, на що матеріаліст Бхарадваджа заперечував, говорячи, що «гине без дров вогонь». Аналогічно без тіла гине душу. Адже живе тіло складається з п'яти сутей: вогню, повітря, води, землі і простору; воно має чуття і розум (манас),

цілком достатні для сприйняття й осмислення світу. Джіва не потрібний. «Говорять, джіва чує, але хіба не вухами чують, навіть коли розум (манас) відсторонений? Усе подібне на себе бачить око, з манасом поєднуючись; а якщо розум відсторонений, то око, дивлячись, не бачить». Отже, взаємодії чуттів і розуму досить для пояснення явищ свідомості і для пізнання світу.

Тому Бхарадваджа робить висновок про марність допущення існування джіви-душі. Безсмертя немає: «Все після смерті розпадається на п'ять сутей...», і «[тільки] насіння існувати продовжує, вилившись раніше: мрець мерцем і гине, а з насіння продовжує розвиватися насіння».

Бхарадваджа висловлював також думку про рівність людей незалежно від їхньої приналежності до варн. «Від жадання, втоми, голоду й турботи, суму, страху, гніву всі не вільні; навіщо розрізняти тоді варни?» – запитує філософ-матеріаліст. Немає різниці між брахманом і шудрою, всі люди однакові.

Матеріалістична санкхья. Вище говорилося про дуалістичну і про моністично-теїстичну санкхью. Був, однак, і матеріалістичний варіант санкхьї, в якому, на відміну від дуалістичної, а тим більше від теїстичної санкхьї, центр ваги світогляду переноситься на матерію-пракріті. Варіант матеріалістичної санкхьї ми знаходимо в «Мокшадхармі», де якийсь Панчашікха висловлюється проти надприродного одкровення і віддає перевагу очевидності й умовиводу: «Одкровення – ніщо, якщо воно порушує очевидність і умовивід». Він звертає увагу на те, що «закономірність Всесвіту порушилася б, якби дарунки й обряди плоди приносили». Душа – не що інше, як тіло. Однаково смертні і тіло, і розум (манас). Ніякої душі, крім манаса, немає. Панчашікха зводить буддхі й аханкару до манаса, який в сукупності з п'ятьма почуттями достатній для пізнання. Для сприйняття необхідні манас, орган пізнання і предмет пізнання. Усе сутнє складається з п'яти сутей. Це вже відомі нам вода, простір, земля, вогонь і повітря. Живе тіло також складається з цих сутей. Смерть – повне звільнення від карми. Померлий також не плямується плодами своїх дій, як лист лотоса не змочується водою: «Зникли його заслуги, гріхи відпали».

Етика Панчашікхи реальна й песимістична. Він нічого не може протиставити всепоглинаючій смерті: «Вмираючій людині з її тендітним життям що в домочадцях, що в минущих починаннях? Адже все залишивши, люди миттєво йдуть і не повернуться більше».

«Анугіта». Суперечка розуму і чуттів. Думка про органічний зв'язок у процесі пізнання розуму і почуттів представлена не тільки в «Мокшадхармі», а й в іншій філософській частині «Махабхарати» – в «Анугіті». Там, зокрема, міститься розповідь про принципову суперечку між чуттями і розумом. Зарозумілий розум (манас) заявляє чуттям:

«Без мене не нюхає ніс, язик не відчуває смаку, образу око не обіймає, не пізнає торкань шкіра; вухо, покинуте мною, ніяк не сприймає звуку», а тому, робить висновок розум, він «з усіх сутностей найкращий». Скромні чуття не заперечують значення розуму в сприйнятті світу, але вони нагадують манасу про те, що він без чуттів може насолоджуватися предметами лише в уяві, що без чуттів розум виснажується і вгасає так само, як гасне вогонь без дров: адже розум тільки осмислює показання чуттів. Чуття – двері у помешкання розуму. «Без нас немає для тебе осягнення», – закінчують чуття свою полеміку з зарозумілим розумом.

Чарвака-локаята. Санскритське слово «лока» (ч.р.) означає «місце»; «край», «країна», «простір»; «світ», «всесвіт»; «земля»; «життя», а в множині – «люди», «народ»; «людство». Деякі виводять термін «локаята» від «локаятама», що означає «точка зору звичайних людей». Цей термін говорить про близькість учення локаяти до буденної свідомості (в усякому разі, в уявленні його опонентів). Синонімом терміна «локаята» слугувало слово «чарвака», пояснити яке важче. За однією версією слово «чарвака» було спочатку ім'ям родоначальника цього вчення. Інші думають, що це презирливе прізвисько древньоіндійских матеріалістів, яке походить від дієслова «чарв» – «є, жувати», оскільки ці матеріалісти нібито проповідували: «Їж! пий! веселися!». Треті виводять термін «чарвака» від «чару» – «приємний» і «вак» – «слово», тлумачачи, таким чином, «чарвака» як «дохідливе, приємне слово».

Усі численні праці чарваків загинули. Якщо що й збереглося, так тільки фрагменти з цих творів в опусах інших більш пізніх авторів. Крім того, погляди чарваків передавались у різних древніх книгах, але як правило критично і навіть карикатурно.

Важливим джерелом свідчень про чарваків є, зокрема, праця філософа XIV ст. Мадхавачарьї «Сарва-даршана-самграха» («Зібрання всіх філософій»), яка викладає філософські та релігійні вчення Древньої та Середньовічної Індії. Тут викладається і вчення чарваків. Мадхавачарья цитує Бріхаспаті, в якому багато хто бачив засновника вчення чарваків-локаятиків.

Критика Вед і релігії. Чарваки покритикували весь світогляд Вед, усі ведійські авторитети і джерела, саму ведійськую релігію. Вони проголосили, що Веди «страждають пороками – облудністю, суперечливістю, багатослівністю», а «ті, хто вважає себе знавцями Вед, просто брехуни і шахраї». В цілому ж Веди – «просто нерозумна балаканина ошуканців, а агніхотра (й інші обряди) – спосіб прогодування їх» (АМФ. Т.1.4.1. С.167).

Сам же Бріхаспаті буквально говорив так: «Агніхотра, три Веди, тріданда (потрійний самоконтроль над своїми думками, словами і вчинками. – А. Ч.) і посипання себе попелом – [усього лише] спосіб

прогодування тих, хто позбавлений мудрості та працьовитості» – й додавав: «Шахраї, блазні, бурлаки – ось хто склав три Веди» (Там же. С. 171). Бріхаспаті їдко висміював релігійні обряди жреців-брахманів, показував безглуздість жертвоприношень.

Смертність душі. Чарваки взагалі й Бріхаспаті зокрема розходяться з ведійським світоглядом, заперечуючи існування душі після смерті: «Коли тіло пертвориться на порох, хіба може воно відродитися знов? Якщо те, що залишає тіло, йде в інший світ, чому ж не повертається воно знову, ваблене любов'ю до своїх близьких?» Звідси чарваки робили висновок про те, що «всі ці обряди поминовення покійних – лише спосіб, установлений брахманами для свого прогодування» (Там же).

Першооснови. Чарваки обмежили першооснови всього сутнього лише речовинними, матеріальними сутностями. На відміну від Бхарадваджі й матеріалістичної санкхьї чарваки-локаятики, яка стоїть за ним, зводили все сутньє до чотирьох, а не до п'яти первнів. Ці чотири первні – чотири великі суті (велика суть – махабхута) – земля, вода, повітря і вогонь (фактично чотири форми існування речовини, якщо під вогнем розуміти плазму). З поєднання махабхут і складається все сутнє у світі. Махабхути активні й самодіяльні. Сила (свабхава) притаманна їм внутрішньо.

Свідомість. Вона також похідна від махабхут. Чарваки впритул підійшли до розуміння того, що свідомість – властивість високоорганізованої матерії. У них свідомість – властивість матерії, похідна від специфічного поєднання махабхут (що це за поєднання, чарваки, зрозуміло, навіть не бралися припускати). Свідомість виникає з махабхут, коли вони, належним чином поєднуючися між собою, утворюючи живе тіло. Самі собою ваю (повітря), агні (вогонь), an (вода) і кшіті (земля) ніякою свідомістю не володіють. Однак властивості, які спочатку були відсутніми в розділених частинах цілого, можуть з'явитися як щось нове при належному поєднанні цих частин.

Так буває нерідко. Наприклад, при змішуванні деяких речовин виникає оп'яняюча сила, котра раніше була відсутстньою. Якщо жувати відразу бетель, вапно і горіх, то суміш набуває яскраво-червоного кольору, який був відсутній і у вапні, і в горісі, і в бетелі.

У такий же спосіб, очевидно, відповідна комбінація землі, води, повітря і вогню викликає появу нового, наділеного свідомістю живого тіла. Тому в Мадхавачарьї ми читаємо про чарваків: «У цій школі визнаються чотири елементи: земля, вода, вогонь, повітря. І саме з цих чотирьох елементів виникає свідомість, подібно до того як при змішуванні кінви й інших (речовин) виникає оп'яняюча сила» (Там же. С. 167). При розпаданні живого тіла на махабхути зникає і свідомість.

Зі сказаного випливає, що існує тільки реальний світ і реальне життя. Богів нема, і тому чарваки – атеїсти. Звідси

питання Мадхавачарьї: «Але як можна вважати вище божество джерелом вічного блаженства, якщо цей погляд рішуче спростовується чарваками – найбільш завзятими безбожниками, послідовниками вчення Бріхаспаті?» (Там же. С. 165.)

Етика. Чарваки – гедоністи. Вони бачать сенс життя у щасті, а щастя розуміють як насолоду. У цьому відношенні вони – повний антипод буддистів, які в усьому бачили страждання. Чарваки визнають, що насолоди іноді пов'язані зі стражданнями, але ми можемо зробити цей зв'язок мінімальним. Бріхаспаті сказав, що «наставляння дурнів» – думати, що «людина повинна відмовитися від задоволень, які даються чуттєвими речами, оскільки вони повязані зі стражданнями»: адже не викидаємо ми наповнене спілим білим насіннями колосся рису тільки тому, що вони в пилюці та в лушпайках! Життєстверджуючий гедонізм чарваків протистояв самознищенню буддистів у нірвані.

Однак не всі чарваки були гедоністами. Є відомості, що школа чарваків розпадалася на сушікшіта і дхурта, тобто на тонких і грубих чарваків. Ідеали «тонких» чарваків були, очевидно, складнішими, вони не зводилися до вчення про те, що єдиний смисл життя людини полягає в насолодах, які доставляються чуттєвими пристрастями.

Пізнання. Чарваки – сенсуалісти. Вони заперечували всяке надприродне знання, авторитети. Навіть розум (манас) не може бути самостійним джерелом знання. Усе знання чарваки виводили з чуттів.

Вплив чарваків деякий час був великим. Мадхавачарья повідомляє, що «багато людей відповідно до науки про політику і задоволення, вважаючи єдиною метою життя багатство і задоволення, й відкидаючи потойбічний світ, дотримуються тільки вчення чарваків» (Там же).

Однак згодом учення чарваків утратило вплив, а праці їх загинули або ж були свідомо знищені тими ж самими брахманами, яких вони так їдко висміювали.

Содержание