Близькосхідна профілософія

Іран

Народи, які населяли іранське плоскогір'я – мідяни і перси – значно відставали від аріїв Індії, шумерів і аккадців Вавилонії, від древніх єгиптян. На початку I тисячоріччя до н.е., коли в Індії, а тим більше у Вавилонії давним-давно існували ранньокасові держави, на Іранському плоскогір'ї тільки утворилися союзи племен: індійських і перських. Перси належали до індоєвропейської групи народів, були близькі до індійських аріїв, які пришли в Індію саме з Іранського плоскогір'я. Однак в Індії, зазнавши впливу древньої Мохенджо-Даро, арії набагато випередили персів. Проте (починаючи вже з VII ст. до н.е.) мідяни, а потім і перси починають грати значну, а потім і визначальну роль у західній частині смуги древньої цивілізації. У цьому столітті мідяни скоряють персів, а потім у союзі з халдеями зненацька знищують колись могутню ассірійську наддержаву.

В VI ст. перси (Кір Старший) беруть гору над мідянами і створюють свою перську наддержаву, історія якої пов'язана з династією Ахеменідів (558 – 330 р. до н.е.). Ахеменіди у другій половині VI ст. до н.е. поневолюють частину Середньої Азії, північно-західну Індію, Вавилонію, Лідію, давньогрецькі малоазійські області Іонію та Еоліду, Єгипет, грецькі острови Егейського моря, а потім вторгаються й на Балканський півострів, підкоряючи собі Македонію та Фракію. В ході греко-перських війн ( 500 – 449 р. до н.е.) перси дійшли до Афін і зруйнували їх. Однак незабаром колосальна монолітна Перська деспотія зазнала нищівної поразки від маленької й роздробленої, але волелюбної Еллади.

138

Наприкінці IV ст. до н.е. Перська імперія була повністю зруйнована македонянами й греками, очолюваними Олександром Македонським.

Імперія Ахеменідів – типова східна деспотія. Правда, Ахеменіди терпимо ставилися до религій завойованих народів. Тому вавилоняни називали Кіра посланником бога Мардука, євреї – месією бога Яхве і т.д. З метою уніфікації величезної багатоплемінної імперії була створена система доріг, були введені єдині податки, адміністративна система з розподілом імперії на сатрапії, єдина державна арамейська мова, державна пошта, загальне законодавство, єдина грошова система (близько 517 р. до н.е.). Була пущена в обіг золота монета – дарік.

Проте на розвиток науки і профілософії у древніх центрах цивілізації – в Єгипті й Вавилонії – перська навала здійснила найбільш згубний вплив. Паростки профілософії там були затоптані. Що це могло статись і у Вавилонії, і в Древньому Єгипті, підтверджує приклад Іонії – малоазійської частини тодішньої Еллади, де до перської навали вже подекуди виникла філософія – перша філософія в західній частині смуги древньої цивілізації. З приходом персів іонійскій філософії настав кінець, і не будь європейської Греції, ми б нічого не знали про іонійську філософію. Перси залишалися на рівні міфологічного світогляду. Їх профілософія була слабкою.

Іранська міфологія. Міфологія мідян і персів подібна до міфології етнічно споріднених з ними аріїв у Древній Індії. Іранська міфологія подібна до ведійської: у них є спільні сюжети, спільні боги, наприклад Мітра. Однак спостерігається інверсія в назві: якщо в аріїв Індії асури – демони, а дева – боги, то в персів асури (ахури) – боги, а дева (деві) – демони.

Релігія й міфологія персів відомі під назвами зороастризму (від імені її легендарного засновника Заратуштри, або в грецькому варіанті – Зороастра) і маздеїзму (від імені верховного бога персів Ахура-Мазди, інакше кажучи, ахура на ймення Мазда).

«Авеста». Священна книга персів – «Авеста» написана сакральною авестійською мовою. Протягом тисячоріччя «Авеста» існувала тільки усно, у народній пам'яті й передавалася від одного покоління до іншого шляхом запам'ятовування на слух. Письмового тексту не було. Записувалася вона також протягом тисячоріччя (від III ст. до н.е. до VI ст. н.е.). Багато чого було втрачено.

«Авеста» тричастинна. Вона містить у собі: 1) «Яшти» (яшт – гімн окремому божеству); 2) «Ясну» (ясна – молитва), де окремого глави – «Гати» Заратуштри, і як доповнення до «Ясни» – «Вісперед»; 3) «Відевдат» («Закон проти девів»).

139

Для зороастризму характерний дуалізм, який здійснив потім великий вплив на ряд світоглядів Близького Сходу (наприклад, на маніхейство). Це дуалізм і навіть антагонізм асурів і девів, богів і демонів, добра і зла. Сили добра й світла очолює вищезгаданий Ахура-Мазда (у грецькому варіанті – Ормузд), сили зла й пітьми – Анхра-Майнью (грецьк. – Аріман). Вся світобудова – арена боротьби цих двох самостійних і равносильних первнів. Однак добро повинно перемогти. У цьому смисл світової історії, підпорядкованої моральному закону (арта). Антагонізм добра і зла конкретирується як антагонізм світла й пітьми, води й посухи, оазису й пустелі, порядку й безладдя, здоров'я і хвороби, життя і смерті, благочестя і скверни, правди і неправди, праці і розбою, осілості й кочовища. Людина в принципі вільна стати на ту чи ту сторону. Вона може сприяти перемозі як добра, так і зла. Але сприяти перемозі добра може не всяка, а тільки високоморальна, насамперед щира і правдива людина. Лицемірство і неправда служать Аріману. Основний моральний закон Заратуштри: «Чистота думки, слова і дії», – або «Блага думка, благі слова, благі справи».

Пізніше дуалізм зороастризму був переборений зерванізмом, який прийняв як першооснову всього сутнього Зерван (час). Від Зервана нібито походять і Ормузд, і Аріман.