Мілетці

Першою філософською школою Еллади, а тим самим і Європи була Мілетська школа, що виникла, однак, у Малій Азії.

Фалес. Засновником філософської школи в Мілеті вважається Фалес. Про Фалеса як мудреця вже згадувалося. Фалес був тісно пов'язаний із близькосхідною культурою. Він – перший математик і фізик в Іонії. Існував навіть переказ, що Фалес був фінікійцем, який став громадянином Мілета. Більш правдоподібна версія про фінікійських предків Фалеса. Фалес жив наприкінці VII – першій половині VI ст. до н.е. Він передбачив рік повного для Іонії сонячного затьмарення, що, як визначила сучасна астрономія, мало місце 28 травня 585 р. до н.е. Відомо також, що Фалес був проголошений першим з «семи мудреців» в 582 р. до н.е. Не цурався він і політичної діяльності, був патріотом Іонії. Фалес настійно радив іонійським полісам об'єднатися перед лицем загрози зовнішньої агресії спочатку проти Лідії, а потім проти Персії. Але до порад філософа, як це буде потім часто, не прислухались. У боротьбі Лідії з Персією Фалес, розуміючи, що Персія більш небезпечний ворог, ніж Лідія, допомагав останній як інженер. Він допоміг Крезові, царю Лідії, перейти через ріку Галіс, порадивши вирити водовідвідний канал, що понизив рівень води в ріці.

Фалес дожив до глибокої старості.

В античності йому були приписані твори в прозі: «Про первні», «Про сонцестояння», «Про рівнодення», «Морська астрологія». Самі

178

ці назви говорять про Фалеса як про вченого й філософа, який шукав фізичний первень світобудови. На жаль, від цих праць дійшли до нас тільки їхні назви.

Фалес як учений. Пізня антична традиція одностайна в тому, що всі свої первісні наукові знання Фалес почерпнув в Азії й в Африці, тобто у Вавилонії, Фінікії і Єгипті. Прокл стверджує, що Фалес приніс в Елладу з Єгипту геометрію. Ямвліх говорить, що свою мудрість Фалес почерпнув у жерців Мемфіса й Діополіса. Згідно з Аецієм, Фалес займався філософією вже в Єгипті. Він прибув у Мілет уже далеко не парубком.

В античній традиції Фалес – перший астроном і математик. Молодший сучасник його, Геракліт, знає Фалеса лише як астронома, який прославився передбаченням сонячного затьмарення. Однак, як і вавилоняни і єгиптяни, він не розумів того, що дійсно відбувається на небі під час затьмарень. Його уявлення про небо були зовсім неправильними. Фалес просто спирався на ту періодичність затьмарень, яку виявили жерці Аккада, Шумеру, Єгипту.

Фалесу приписувалося також відкриття річного руху Сонця на тлі «нерухомих» зірок, визначення часу сонцестоянь і рівнодень, розуміння того, що Місяць світить (як усі філософознавці й у тому числі історики філософії) не своїм світлом, і т.ін. У небесних тілах він бачив землю, що запалилася. Фалес розділив небесну сферу на п'ять зон. Він увів календар, визначивши тривалість року в 365 днів і розділив його на 12 тридцятиденних місяців, через що п'ять днів випадали з місяців і були поміщені на початок року так, як це було прийнято в ті часи в Єгипті.

В галузі геометрії Фалес установив ряд рівностей: вертикальних кутів, трикутників з рівною стороною та рівними прилягаючими до неї кутами, кутів при основі рівнобедреного трикутника, розділених діаметром частин кола. Фалес вписав у коло прямокутний трикутник. Ученим жерцям Вавилонії і Єгипту це було відомо, але для Еллади стало відкриттям. Однак принципово нове полягало в тому, що вже Фалес став викладати математику не тільки в емпіричній, а й у абстрактній формі.

Як фізик Фалес намагався зрозуміти причину літніх розливів Нілу. Він помилково знайшов її в зустрічному пасатному вітрі, що, утрудняючи рух води Нілу, викликав підвищення його рівня. Ніл же розливається в результаті літнього танення снігів в одному його витоку й літніх дощах в іншому, ці верхів'я були знайдені з величезними жертвами з боку ентузіастів-мандрівників тільки в минулому столітті.

Фалес як філософ. Найбільш рання інформація про Фалеса як філософа прийшла до нас від Аристотеля. В аристотелівській «Метафізиці» сказано: «З тих, хто першим зайнявся філософією, більшість уважало початком усіх речей одні лише первні у вигляді матерії: те, з

179

чого складаються всі речі, з чого першого вони виникають і в що в остаточному підсумку повертаються, причому основне незмінне, а за властивостями своїми змінюється, це вони й уважають елементом і первнем речей. І тому вони думають, що ніщо не виникає й не гине, тому що подібна основна природа завжди зберігається... Кількість і форму для такого первні не всі вказують однаково, але Фалес – родоначальник такого роду філософії – вважає її водою» (Аристотель. Метафізика. Кн. I. Гл. 3. Далі – Метаф., I, 3). У такий-то спосіб і осмислив Аристотель суть учення перших філософів, яких ми називаємо стихійними матеріалістами.

Вода Фалеса – філософське переосмислення гомерівського Океану, шумеро-аккадського Абзу (Апсу). Правда, назва його праці «Про первні» припускає, що Фалес піднявся до поняття першооснови, інакше він не став би філософом. Фалес, розуміючи воду як первень, наївно змушує плавати на ній землю – у цій формі він і уявляє субстанціальність води, вона буквально перебуває під усім, на ній все плаває.

З іншого боку, це не просто вода, а вода «розумна», божественна. Світ повний богів (політеїзм). Однак ці боги діють у світі сили, вони також душі як джерела саморуху тіл. Так, наприклад, магніт має душу, тому що він притягає залізо. Сонце й інші небесні тіла живляться випарами води. Сказане можна підсумувати словами Діогена Лаертського про Фалеса: «Первнем усього він вважав воду, а світ уважав одушевленим і повним божества» (Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. М., 1979. С. 71. Далі – Д.Л. С. 71).

Стихійний матеріалізм Фалеса містив у собі можливість пізнішого розколу. Божество космосу – розум. Перед нами тут не тільки антиміфологічність Фалеса, який поставив на місце Зевса розум, логос, сина Зевса, який заперечував свого батька, але й закладена в протофілософському вченні можливість ідеалізму.

Онтологічний монізм Фалеса пов'язаний з його гносеологічним монізмом: все знання треба зводити до однієї єдиної основи. Фалес сказав: «Багатослівність зовсім не є показником розумної думки». Тут Фалес висловився проти міфологічної й епічної багатослівності. «Шукай що-небудь одне мудре, обирай що-небудь одне добре, так ти вгамуєш марнослів'я балакучих людей». Такий девіз першого древньозахідного філософа, його філософський заповіт.

Анаксимандр. Анаксимандр – учень і послідовник Фалеса. Про його життя ми майже нічого не знаємо. Він автор першого філософського твору, написаного прозою, що поклало початок багатьом однойменним працям перших давньогрецьких філософів. Твір Анаксимандра називалося «Пері фюсеос», тобто «Про природу». Сама назва цього та однойменних йому творів говорить про те, що перші давньогрецькі філософи, на відміну від давньокитайських і

180

давньоіндійських, були насамперед натурфілософами, або, точніше кажучи, фізиками (самі античні автори називали їх фісіологами). Анаксимандр написав свій твір у середині VI ст. до н.е. Від цього твору збереглося кілька словосполучень і один цілісний невеликий уривок, зв'язний фрагмент. Відомі назви інших наукових праць мілетського філософа – «Карта землі» і «Глобус». Філософське вчення Анаксимандра відоме з доксографії.

Первень. Апейрон. Саме Анаксимандр розширив поняття первня всього сутнього до поняття «архе», тобто до першооснови, субстанції, того, що лежить в основі всього сутнього. Пізній доксограф Симплікій, відділений від Анаксимандра більш ніж тисячоріччям, повідомляє, що «Анаксимандр перший назвав первнем те, що лежить в основі». Такий первень Анаксимандр знайшов у якомусь апейроні. Той же автор повідомляє, що Анаксимандр учив: «Первень і основа всього сутнього – апейрон» /ДК. 12(2)А 91/. Апейрос означає «необмежений, безмежний, нескінченний». Апейрон – середній рід від цього прикметника, це щось необмежене, безмежне, нескінченне.

Всі древні автори згодні з тим, що апейрон Анаксимандра матеріальний, речовинний. Але важко сказати, що це таке. Одні бачили в апейроні «мігму», тобто суміш (землі, води, повітря й вогню), інші – «метаксю», щось середнє між двома стихіями – вогнем і повітрям, треті думали, що апейрон – це щось невизначене. Аристотель думав, що Анаксимандр прийшов до ідеї апейрона, вважаючи, що нескінченність і безмежність якої-небудь однієї стихії привела б до її переваги перед трьома іншими як скінченними, а тому своє нескінченне Анаксимандр зробив невизначеним, байдужним до всіх стихій. Симплікій знаходить дві основи. Як генетичний первень апейрон повинен бути безмежним, щоб не вичерпатись. Як субстанціальний первень апейрон повинен бути безмежним, щоб він міг лежати в основі взаємоперетворення стихій. Якщо стихії перетворюються одна в одну (а тоді вважали, що земля, вода, повітря й вогонь здатні одне в інше перетворюватися), то це означає, що в них є щось спільне, що саме собою не є ні вогнем, ні повітрям, ні землею, ні водою. А це і є апейрон, але вже не стільки просторово безмежний, скільки безмежний внутрішньо, тобто невизначений.

Сам собою апейрон вічний. За збереженими словами Анаксимандра ми знаємо, що апейрон «не знає старості» (В 2), що він «безсмертний і незнищенний» (В 3). Він перебуває в стані вічної активності й вічного руху. Рух властивий апейрону як невіддільна від нього властивість.

Космогонія. Апейрон – не тільки субстанціальний, а й генетичний первень космосу. З нього не тільки складається все по суті в своїй основі, а й усе виникає. Анаксимандрова космогонія принципово відрізняється від вищевикладених космогонії Гесіода й

181

орфіків, які були теогоніями лише з елементами космогонії. В Анаксимандра ніяких елементів теогонії вже немає. Від теогонії залишився лише атрибут божественності, але тільки тому, що апейрон, як і боги міфології, вічний і безсмертний.

Апейрон сам усе із себе породжує. Перебуваючи в обертовому русі, апейрон виділяє з себе такі протилежності, як вологе й сухе, холодне й тепле. Парні комбінації цих головних властивостей утворюють землю (сухе й холодне), воду (вологе й холодне), повітря (вологе і гаряче), вогонь (сухе й гаряче). Потім у центрі збирається як найважче земля, оточена водною, повітряною та вогненною сферами. Відбувається взаємодія між водою і вогнем, повітрям і вогнем. Під дією небесного вогню частина води випаровується й земля виступає частково зі світового океану. Так утвориться суша. Небесна сфера розривається на три кільця, оточені щільним непрозорим повітрям. Ці кільця, говорив Анаксимандр, подібні до обіду колеса колісниці (ми скажемо: подібні до автомобільної шини). Вони порожні усередині й наповнені вогнем. Перебуваючи усередині непрозорого повітря, вони невидимі із землі. У нижньому обіді безліч отворів, крізь які проглядається ув'язнений у ньому вогонь. Це зірки. У середньому обіді один отвір. Це Місяць. У верхньому також один. Це Сонце. Час від часу ці отвори здатні повністю або частково закриватися. Так відбуваються сонячні й місячні затьмарення. Самі ободи обертаються довкола Землі. З ними рухаються й отвори. Так Анаксимандр пояснював видимі рухи зірок, Місяця, Сонця. Він шукав навіть числові відношення між діаметрами трьох космічних ободів або кілець.

Ця картина світу невірна. Але все-таки вражає в ній повна відсутність богів, божественних сил, сміливість спроби пояснити походження й будову світу з внутрішніх причин і з єдиного матеріально-речовинного первня. По-друге, тут важливий розрив з чуттєвою картиною світу. Те, як світ нам являється, і те, чим він є, не те саме. Ми бачимо зірки, Сонце, Місяць, але не бачимо ободів, отворами яких є й Сонце, і Місяць, і зірки. Світ почуттів повинен бути досліджений, він лише прояв справжнього світу. Наука повинна піти далі безпосереднього споглядання.

Походження життя. Анаксимандру належить також перший глибокий здогад про походження життя. Живе зародилося на границі моря й суші з мулу під впливом небесного вогню. Перші живі істоти жили в морі. Потім деякі з них вийшли на сушу й скинули із себе луску, ставши сухопутними. Від тварин походить людина. У цілому все це вірно. Правда, в Анаксимандра людина походить не від сухопутної тварини, а від морської. Людина зародилась і розвинулася до дорослого стану усередині якоїсь величезної

182

риби. Народившись дорослою (тому що дитиною вона не могла б вижити одна без батьків), першолюдина вийшла на сушу.

Матеріалізм і діалектика Анаксимандра. Матеріалістичний монізм (нагадаємо, що монізм – учення, відповідно до якого все виникло з одного первня) світогляду Анаксимандра вражав самих стародавніх греків. Античний автор Псевдо-Плутарх підкреслював: «Анаксимандр... стверджував, що апейрон – єдина причина народження й загибелі» (А 10). Християнський теолог Августин гірко ремствував на Анаксимандра за те, що той «нічого не залишив божественному розуму» (А 17).

Діалектика Анаксимандра виразилась у вченні про вічність руху апейрона, про виділення з нього протилежностей, про утворення чотирьох стихій із протилежностей, а сама космогонія – у вченні про походження живого з неживого, людини від тварин, тобто в загальній ідеї еволюції живої природи.

Есхатологія. Нагадаємо, що есхатологія (есхатологічна мудрість) – це вчення про кінець світу. «Есхатос» – крайній, скінченний, останній. Про це ми довідуємося зі збереженого фрагмента Анаксимандра. Там сказано: «З чого відбувається народження всього сутнього, в те ж саме все зникає за необхідністю. Все дістає відплату (одне від одного) за несправедливість і відповідно до порядку часу» (В 1). Слова «одне від одного» тому стость у дужках, що вони в одних манускриптах є, а в інших їх немає. Так чи інакше, за цим фрагментом ми можемо судити про форму Анаксимандрового твору. За формою вираження це не фізичний, а правовий і етичний твір. Відношення між речами світу виражене в етичних термінах.

Дж. Томсон вважав, що вираз «дістає відплату» взяте з етично-правової практики родового суспільства. Це формула врегулювання спорів між родами, що суперничають. Так що перші грецькі філософи не так уже й абсолютно відрізнялися від китайських і індійських. Але етичною в грецьких філософів була лише форма, в якій представлявся, однак, фізичний світ, світ природи, а не світ людини. Але те, що світ природи представлявся через світ людини, є не що інше, як пережиток соціоантропоморфічного світогляду, що взагалі властиво протофілософії. Однак уособлення вже нема, нема й повної антропоморфізації.

Цей фрагмент викликав чимало різних тлумачень. У чому провина речей? У чому полягає відплата? Хто перед ким винуватий? Ті, хто не приймає виразу «одне від одного», вважають, що речі винні перед алейроном за те, що вони з нього виділяються. Всяке народження є злочин. Все індивідуальне винне перед першоосновою за те, що залишає її. Покарання ж полягає в тому, що апейрон поглинає всі речі наприкінці строку світу. Ті ж, хто приймає слова «одне від одного», вважають, що речі винні не перед апейроном, а одна перед іншою. Треті ж взагалі заперечують виникнення речей з апейрона.

183

У грецькому тексті вираз «із чого» стоїть у множині, а тому під цим «із чого» не може матися на увазі апейрон, а речі народжуються одна з одної. Таке тлумачення суперечить космогонії Анаксимандра.

Ми вважаємо, що речі, виникаючи з апейрона, винні одна перед одною. Їхня провина полягає не в народженні, а в тому, що вони порушують міру, в тому, що вони агресивні. Порушення міри є руйнування міри, меж, що означає повернення речей у стан безмірності, їхню загибель у безмірному, тобто в апейроні.

Апейрон Анаксимандра самодостатній. Апейрон, гордо заявив про першооснову й субстанцію світобудови мілетський філософ, «все обіймає і всім управляє». Апейрон не залишає місця для богів і інших надприродних сил.

Анаксимандр як учений. Анаксимандр увів у вжиток те, що стародавні греки назвали «гномон» – елементарні сонячні годинники, які були відомі раніше на Сході. Це вертикальний стрижень, установлений на розміченій горизонтальній площадці. Час дня визначався за напрямком і довжиною тіні. Найбільш коротка тінь протягом дня визначала полудень, протягом року – літнє сонцестояння, найбільш довга тінь протягом року – зимове сонцестояння. Анаксимандр побудував модель небесної сфери – глобус, накреслив географічну карту. Він займався математикою й «дав загальний нарис геометрії» (А 2).

Анаксимен. Анаксимен – учень і послідовник Анаксимандра. На відміну від свого вчителя, який писав, як відзначили самі древні, «вигадливою прозою», він писав просто й невигадливо. Це говорить про становлення наукової та філософської мови, про звільнення її від пережитків міфології і соціоантропоморфізму. Анаксимен, як і інші мілетські філософи, був ученим. Але коло його наукових інтересів вужче, ніж в Анаксимандра. Питання біології і математики його, очевидно, не цікавили. Анаксимен – астроном і метеоролог. Він автор твору «Про природу».

Апейрон як повітря. Не утримавшись на висоті абстрактного мислення Анаксимандра, Анаксимен знайшов першооснову всього сутнього в найбільш безякісній з чотирьох стихій – у повітрі. Анаксимен називає повітря безмежним, тобто апейроном. Так апейрон перетворився з субстанції на її властивість. Апейрон – властивість повітря.

Космогонія. Анаксимен зводив усі форми природи до повітря. Все виникає з повітря через його розрідження й згущення. Розріджуючись, повітря стає спочатку вогнем, потім ефіром, а згущаючись, – вітром, хмарами, водою, землею і каменем. Анаксимен підійшов тут до діалектичної ідеї переходу кількісних змін у якісні. Розрідження він пов'язував із нагріванням, а згущення – з охолодженням. Це, звичайно, невірно. Оскільки дихання тепле, йому здавалося, що повітря при видиханні розріджується й тому теплішає.

184

Анаксимен вважав, що Сонце – це земля, що розжарилася від свого швидкого руху.

Земля й небесні світила ширяють у повітрі. Земля при цьому нерухома, а інші світила рухаються повітряними вихрами.

Психологія й атеїзм. Перші мілетські філософи, Фалес і Анаксимандр, наскільки нам відомо, мало говорили про душу, про свідомість. Фалес пов'язував душу зі здатністю до саморуху. Магніт, говорив він, має душу, тому що він притягає залізо. Тим більше цінне те, що ми знаходимо з цього питання в Анаксимена. Завершуючи побудову єдиної картини світу, Анаксимен бачив у безмежному повітрі початок і тіла, й душі. Душа повітряна.

Що ж стосується богів, то Анаксимен також виводив їх з повітря. Августин повідомляє, що «Анаксимен богів не заперечував і не обійшов їх мовчанням». Але він, повідомляє Августин, був переконаний, що «не богами створене повітря, а що вони самі з повітря» (А 10). Отже, боги – модифікація матеріальної субстанції. Що ж тоді в них божественного? – викликує християнський теолог.

Наукові здогади. Деякі здогади Анаксимена досить удалі. Град утворюється при замерзанні води, що випадає з хмар, а якщо до цієї замерзаючої води домішане повітря, то утворюється сніг. Вітер – ущільнене повітря, що невірно. Плоска Земля нерухомо ширяє в повітрі. Там же ширяючі плоскі Сонце, Місяць і планети, які Анаксимен відрізняв від зірок, рухаються космічними вітрами.

Анаксимен виправив помилку Анаксимандра й помістив зірки за Місяцем і Сонцем. Стан погоди він пов'язував з активністю Сонця.