Вайшешика

Санскритське слово «вайшешика» (vaicesika) означає як прикметник «своєрідний, особливий», а як іменник (сер.р.) «особливість».

Родоначальником вайшешики був мудрець на ймення Улука на прізвисько Канада. Він автор відповідної сутри. У даному випадку це «Вайшешика-сутра». Ця сутра згодом обросла багатьма коментарями.

Як і всяка класична даршана, вайшешика спрямована на звільнення нас від нас самих через «правильне» пізнання реальності. Але кожна даршана робить це в особливий спосіб.

Вайшешика намагається піймати світобудову в мережу з семи категорій, тобто найбільш загальних понять, які не піддаються подальшому узагальненню. Санскритською категорія – падартга: padartha (m.) = pada + artha. Ці категорії розпадаються на дві частини: шість із них категорії буття, а одна категорія небуття.

Почнемо (хоча категорію небуття ввели пізніші вайшешики) з категорії небуття. Небуття – абгава (abhava m). Вайшешика стверджує, що небуття так само реальне, як і буття. Коли ми дивимося на ясне нічне зоряне небо, а це треба робити частіше, тому що, як сказав поет,

Частіше на Небо дивися темною безхмарною ніччю! Зоряним пилом тоді густо покрите небесне склепіння. У кожній пилинці величезний міститься світ... Нескінченність Стала наочною... Який жалюгідний день, що пройшов у суєті!

– коли ми дивимося на нічне небо, ми настільки ж упевнені в небутті на ньому Сонця, як і в бутті Місяця і зірок.

Вайшешика аналізує небуття й проводить там тонкі розрізнення.

В абгаві пізніші вайшешики розрізняли сансарга-абгаву (відносне небуття), відсутність чого-небудь в іншому (S не є в Р) і аньйонью-абгаву (S не є Р), відмінність однієї речі від іншої (абсолютне небуття). Сансарга-абхава як відносне небуття можливе потрійно: праг-абгава – неіснування до виникнення, тхвамса-абгава – неіснування після знищення й атьянта-абгава – відсутність зв'язку між двома речами, наприклад, відсутність кольору в повітря.

Небуття другого виду з його «одне не є інше» – це заперечення тотожності двох речей. Слон не є тигр. Стілець не є стіл. Інакше кажучи, слон інше, ніж тигр. Стілець інше, ніж стіл. Розуміння небуття як іншого буття ми знайдемо далі в приписуваному Платону діалозі «Софіст».

Перейдемо до категорій буття. Буття – бгава (bhava т.). Як було вже сказано, категорій буття шість: дравя, гуна, карма, саманья, вішеша, самавая.

Дравя (dravya n.). Санскритське слово «дравя» означає предмет і річ, речовину і матерію, майно і власність, золото, індивідуальність і особу.

Дравя – те, що має ту чи ту якість, здійснбє чи зазнає ту чи ту дію. Дравя розпадається на дев'ять видів, як тілесних, так і духовних.

1) Тілесне. У свою чергу тілесне розпадається на дві групи: 1А) тілесні елементи і 1В) те, в чому тілесні елементи перебувають.

У свою чергу група тілесних елементів (панча-бгута – раnса-bhuta n.) складається з двох підгруп: 1Аа) перервні тілесні елементи; 1Ав) один безперервний тілесний елемент.

Першу підгрупу (1Аа) перервних тілесних елементів складають прітгіві, джала, теджас і ваю, тобто земля, вода, вогонь і повітря.

Ану (anu m.). Земля, вода, повітря і світло (вогонь) перервні тому, що складаються з ану, дрібних надчуттєвих неподільних, а тому вічних часток. Кожен з цих чотирьох тілесних елементів складається з ану свого роду. Ану схожі на давньогрецькі атоми, але тотожності тут нема, тому що ану мають якості, атоми ж Левкіппа і Демокріта, Епікура і Лукреція безякісні. Ану підкоряються світовому закону – дхармі. Ану внаслідок своєї малості надчуттєві. Їх існування доводиться на основі умовиводу.

Другу «підгрупу» (1Ав) тілесних елементів складає ефір – акаша (аkаса m.,n.) – єдина, вічна, безперервна всепроникаюча реальність.

Тілесні елементи й органи почуттів. У вайшешиці проводиться наївний зв'язок між п'ятьма тілесними елементами, як перервними, так і безперервним, і п'ятьма зовнішніми чуттями, які нібито породжені цими елементами. Земля – запах – нюх. Вода – смак – чуття смаку. Повітря – дотик – чуття дотику. Світло – колір – зір. Ефір – слух – орган слуху.

1B) Tе, в чому виявляються тілесні елементи, простір (дік) і час (кала – kala m.). Як і ефір, простір і час – єдині, вічні, всепроникаючі, невідчутні субстанції.

2) Духовне складається з двох частин: 2А) атман і 2В) манас. Атман ( душа) – вічна і всепроникаюча субстанція. Вона –

основа і носій усіх явищ свідомості. Атман існує в двох видах: 2Аа) параматма, чи ішвара і 2Ав) джіватма.

2Аа) Параматман (paramatman m. = parama + atman) – вищий дух, або ішвара (icvara m.) – бог, усевишній – у ранній вайшешиці влаштовувач, а в пізнішій – творець світобудови. Параматман – причина руху у світі.

2Ав) Джіватман – індивідуальна душа. Таких душ безліч.

2В) Манас як остання з дев'яти видів субстанції – внутрішнє почуття, що сприймає душу, пізнання, почуття і волю.

Гуна. Друга буттєва категорія – гуна, або якість. Якість –

це нерухоме, що перебуває в стані спокою, властивість речі. Вайшешика нараховує 24 види якостей: рупа – колір, раса – смак, гандга – запах, спарша – дотик, шабда – звук, санкхья – число, парімана – величина, прітхактва – визначеність, саньйога – з'єднання, вибхага – роз'єднання, паратва – віддаленість, апаратва – близькість, буддхі – пізнавальна здатність, сукха – задоволення, духкха – страждання, іччха – бажання, двеша – антипатія, праятна – зусилля, гурутва – вага, драватва – плинність, снеха – в'язкість, насскара – прагнення, дхарма – чеснота, адхарма – порок.

Карма. Карма, на відміну від гуна, показує субстанцію в динаміці. Не всі з дев'яти видів субстанції динамічні, а тільки тілесні та перервні: земля, вода, світло, повітря, а також і ум-манас. Ефір,

простір, час і душа як безтілесні всепроникаючі субстанції нездатні змінювати своє місце, нединамічні.

Існує п'ять видів дій: підйом, опускання, стискання, розширення і пересування. Дії землі, води, повітря і світла сприймаються чуттями, дії розуму – манаса не можуть бути сприйняті чуттями.

Саманья (samanya n.). Саманья – загальне. Згідно з вайшешикою, спільності – вічні сутності, що перебувають в одиничних речах. Загальне підрозділяється на найвище загальне, на проміжне загальне і найнижче загальне.

Вішеша (vicesa m.). Вішеша – особливість, те, що властиве тільки даній субстанції, що не має частин, а тому вічне. Простір, час, розум, душі, ану не мають частин. Чим же тоді вони відрізняються один від одного? Категорія вішеша і позначає цей особливий характер субстанцій, котрі інакше були б нерозрізнювані.

Самавая (samavaya v.). Самавая – при-сутність. На відміну від гуна саньйога – з'єднання, самавая – постійний і вічний зв'язок двох сутностей, одна з яких перебуває в іншій.

Такі всі сім категорій вайшешики.

Вайшешика вчила про моральний порядок у світі, якому підпорядкований порядок фізичний. Тому вайшешика – гарний приклад того виду світогляду, в якому етика первинна, а фізика вторинна.

Ньяя

Санскритське слово «ньяя» (пуауа m.) означає «правило; царський указ; положення; принцип; метод; правильний шлях (пізнання); логічний доказ, висновок, силогізм; логіка».

Засновником, ньяї вважається мудрець Готама (Гаутама, Акшапада). У джерелах ньяї лежить особлива сутра – «Ньяя-сутра». Вона складається з п'яти книг по дві глави в кожній. Згодом «Ньяя-сутра» обросла коментарями.

Ньяя склався в період Кушан, тобто в II – IV ст. У XII ст. починається історія нової ньяї. Ця навя-ньяя – уже чисто логічне вчення. Вважається, що навя-ньяя – єдина завершена система логіки, що виникла поза межами європейської науки.

Ранній ньяя у своєму вченні про світ примикає до вайшешики. Ньяя приймає всі сім категорій і всі дев'ять видів субстанції вайшешики. Фізичний світ складається з вічних: 1) перервних, атомарних землі, води, повітря, вогню; а також 2) безперервних ефіру, простору і часу.

Ньяя цілком визнає існування бога. Бог – улаштовувач світобудови. Ціль бога – благо всіх істот. Бог – вічне і нескінченне «Я», котре створює, зберігає і руйнує світи. Бог створює

світ не з нічого, а з тих же вічних атомів землі, води, повітря і вогню, а також з ефіру, простору і часу. Створення світу є його впорядкування. Бог не творець, а деміург. Він підтримує буття світу своєю волею. Але бог і руйнує світобудову. І робить він це з моральних причин. Світобудова має не тільки фізичний, а й етичний характер, тому що в ній є також і уми-манаси і душі. Бог – моральний керівник усіх живих істот. Спотворення морального порядку веде до руйнування світобудови богом.

Докази буття бога: ньяя намагається довести буття бога на таких підставах: 1) однієї матеріальної причини недостатньо для пояснення світобудови в цілому і всього того, що там відбувається, – повинна бути і розумна причина; 2) бог розпоряджається адріштою. Нагадаємо, що адрішта – сукупність достоїнств і недоліків, накопичених нашими гарними чи поганими діяннями як у цьому житті, так і в минулих наших існуваннях. Чеснота сприяє почуттю впевненості, безтурботності і спокою, тобто щастю, порок же ввергає нас у стани підозрілості, розпачу й тривоги. Будучи нерозумним принципом, адрішта має потребу в керівництві з боку бога. Саме він контролює нашу адрішту і дає нам радості й печалі в строгій відповідності з нашою адріштою. Він карає порок нещастям, а чесноту – щастям. 3) На користь існування бога говорить і авторитет Вед.

Разом з тим ньяя стверджує, що буття бога не може бути цілком доведене з ідеї бога, воно повинно спиратись і на безпосередній релігійний досвід, на переживання присутності бога у своїй душі.

Звільнення (мукті, mukti). Як і більшість індійських учень, ньяя стверджував, що життя – страждання і бачив призначення свого вчення в звільненні людини від нього. Шлях до цього звільнення – вище пізнання. Воно повинно позбавити людину від усяких прихильностей: не тільки до зовнішніх тіл, до свого тіла, до своїх почуттів, а й до свого розуму (манасу). Розум обмежує наше істинне «Я». Істинне пізнання повертає нас до нашого справжнього «Я», тобто до атмана і до бога.

Позбувшись пристрастей, бажань і низьких потреб,

людина звільняється від карми і подальших відроджень з їх

неминучими стражданнями, болями й страхами. Однак сама людина

одними своїми силами не здатна досягти цього звільнення. Для

цього потрібна милість бога.

Логіка. Пізнання має чотири самостійних джерела: сприйняття, виведення, порівняння, свідчення.

Сприйняття (пратьякша) буває двох видів: зовнішнє (бахья) і внутрішнє (антара). Внутрішнє сприйняття – це сприйняття розуму (манаса).

Виведення (анумана) – умовивід, силогізм. Він здійснюється

через ознаку (лінга), незмінно пов'язаний з об'єктом. Це середній термін, що пов'язує більший термін (садхья) з меншим терміном (пакта).

Ньяя розрізняє три види умовиводу: 1) від причини до наслідку, 2) від наслідку до причини, 3) від незмінно супутнього до самого супутнього.

Ньяя застосовував пятичленний силогізм.

На горі вогонь,

Тому що на горі дим,

Де дим, там вогонь,

На горі дим,

Отже на горі вогонь.

Тут присутні зайві засновки. Говорять, що спочатку вказується емпіричний факт: на горі вогонь. Однак це зовсім не емпіричний факт, вогонь ми не сприймаємо, ми сприймаємо тільки дим. Досить перших трьох висловлень. Скрізь, де є дим, є і вогонь. (Це помилковий засновок: дим може бути і без вогню, наприклад у випадку толової шашки).На горі є дим. Отже, на горі є вогонь.

Порівняння (упамана) – умовивід за аналогією, за подібністю.

Свідчення (шабда) – знання про несприймані об'єкти, які ми одержуємо від авторитетних осіб, головним чином від авторів шруті (Веди).

Содержание