Ксенофан

Ксенофан походив з Іонії, з поліса Колофона. Час життя філософа визначається з його слів: «От уже шістдесят сім років, як я з моїми думами ношуся по еллінській землі. А перед тим мені було від народження... двадцять п'ять років» [ДК (2ДО11) В 8]. «Носитися ж по землі» Ксенофану довелося тому, що Колофон був захоплений персами в 546/5 р. до н.е. Звідси випливає, що Ксенофан народився близько 570 р. до н.е. і був живий ще в 478 р. до н.е. Позбавлений батьківщини, Ксенофан вів повне пригод життя мандрівного поета-аеда. У своїх віршах він оспівав заснування поліса Елея, де він став засновником нової філософської школи. Крім того, Ксенофан писав сатиричні вірші – «сілли», де висміював як поетів (Сімоніда), так і філософів (Піфагора). Сатира Ксенофана була також спрямована проти ходячого релігійно-міфологічного світогляду греків.

Антиміфологія. Саме Ксенофан уперше висловив сміливу думку про те, що не людина – творіння богів, а самі боги – творіння людини, тому що являють собою плід її уяви. У Ксенофана стає явним те, що лежить в основі генези філософії, – уявлення, а потім і критика міфологічного світогляду. Згідно з Колофонцем, усі перекази про бої титанів, гігантів і кентаврів – «вимисли минулих часів». Тому замість того, щоб оспівувати на бенкетах яку-небудь титаномахию, греки повинні просити в богів дарування справедливості. Але боги Гомера й Гесіода несправедливі й аморальні, тому що ці поети приписали їм такі пороки, як злодійство, перелюбство і взаємний обман. Боги подібні до людей не тільки своїм зовнішнім виглядом і способом життя, а й рівнем моральності, а краще сказати аморальності.

212

Походження релігії. Але так і має бути, якщо врахувати, що боги творяться людьми за своїм образом і подобою. В ефіопів боги кучерявенькі й чорні, а у фракійців – блакитноокі й рудуваті. Взагалі «смертні вважають, начебто боги народжуються, мають одяг, голос і тілесний образ, як вони» (В 14). Звідси створювані людською уявою образи богів. Але «якби бики, коні й леви мали руки і могли б ними малювати й створювати твори (мистецтва), подібно до людей, то коні зображували б богів схожими на коней» (В 15).

Так Ксенофан розкрив антропоморфні корені релігії (і, звичайно, був далекий від того, щоб побачити соціальні). Правда, від уваги Ксенофана вислизнула неявно антропоморфна релігія, в якій боги діють як люди, хоча їхні риси звіроподібні. Але це не применшує заслуги Ксенофана, оскільки всяка релігія по суті антропоморфна й належить у своїй світоглядній частині до соціоантропоморфічного виду світогляду.

Проте світогляд Ксенофана не тільки негативний, не тільки антиміфологічний. Він і надміфологічний. Ксенофан дає свою картину фізичного світу, що виключає міфологізми.

Космогонія і космологія. Ксенофан як філософ-фізик примикає до іонійської традиції. На нього велике враження зробили, очевидно, знахідки каменів з відбитками на них морських тварин і рослин. Ці емпіричні факти Ксенофан узагальнює: колись уся земля була покрита морем. Але потім частина землі піднялась і стала сушею. Те, що колись було морським дном, стало горами. Тому земля – основа всього сутнього, субстанція. Саме земля простирається своїм корінням у нескінченність. Що ж стосується води, то вона співучасниця землі у створенні життя. «Земля й вода – це все, що народжує й вирощує» (В 33). Навіть душі складаються із землі й води. З води складаються й небесні тіла. Образно кажучи, у Ксенофанана небо відображається в морі, а море – у небі. З води виникають хмари, із хмар – небесні світила. Як усі перші філософи і вчені, Ксенофан ще не розрізняє метеорологічні й абсолютно з ними непорівнянні астрономічні явища. Ксенофанів Місяць – «хмара, що звалялася». Сонце щодня нове. І воно своє для кожної місцевості. Воно загоряється ранком і гасне ввечері. Ксенофанове Сонце утворюється зі скупчення іскорок, а самі ці іскорки – випари води, що спалахнули. Треба відзначити, що й у цих своїх твердженнях Ксенофан не безпідставний. Він посилається на вражаюче уяву явищее, яке самі греки називали Діоскурами і яке, як ми тепер знаємо, пов'язане з атмосферною електрикою. Потім це явище стали називати «вогнями святого Ельма». Це ті вогні, які іноді загоряються на вершинах щогл кораблів.

213

Однак позитивна частина світогляду Ксенофана не обмежується його зв'язком з іонійською традицією. Ксенофан був не тільки завершувачем іонійської фізики. Таким він став останнім у ряду натурфілософів, які брали за субстанціально-генетичний первень світобудови одну з чотирьох стихій. Фалес обрав воду, Анаксимен – повітря, Геракліт – вогонь, а Ксенофан – землю.

Онтологія. Світогляд Ксенофана не тільки надміфологічний за своєю фізичною суттю, а й надфізичний. Він надфізичний у своїй філософічності. У Ксенофана фізична й власне філософська картини світу починають розходитися. Філософія починає виділятися зі світоглядної фізики. Щось схоже було і в іонійських філософів. Вода Фалеса, повітря Анаксимена, вогонь Геракліта, не кажучи вже про апейрон Анаксимандра, були не тільки фізичними явищами, але, будучи сутностями інших форм речовини, несли в собі й надфізичний смисл. Вони були носіями єдності світу. У пізнанні цієї єдності іонійські філософи бачили сутність філософії. Але все-таки ця єдність була занурена в природу. В іонійців вона так і не змогла з неї викристалізуватися. Не те в Ксенофана. Його думка йде далі. Правда, вона усе ще незграбна. Тому Аристотель і говорить про Ксенофана, що той «нічого не розрізнив ясно» в єдиному. Він не визначив його ні як обмежене, ні як безмежне, ні як матеріальне, ні як ідеальне (як те, що «відповідає поняттю»). Але, говорить Аристотель про Ксенофана, глянувши на небо в його цілості, він заявляє, що єдине – ось що таке бог. Аристотель незадоволений Ксенофаном: він як мислитель грубуватий. Аристотелеві більшою мірою імпонує Парменід. Але ми не будемо так строгі до Ксенофана, тому що саме він при розгляді світу в цілому виділив його філософський аспект. Правда, цей аспект у силу історичної незрілості думки Ксенофана виявився злитим із поняттям бога.

Бог Ксенофана. Критика політеїзму велася Ксенофаном не стільки з позицій атеїзму, скільки з позицій монотеїзму. І в цьому розумінні вона була обмеженою. Ця обмеженість добре видна в тому, що Ксенофан так і не зміг перебороти до кінця настільки, здавалося б, ненависний йому антропоморфізм. Так, його бог, як говорить Ксенофан, «не подібний на смертних ні тілом, ні думкою». Однак він всевидющий, всемыслящий, всечуючий. Щодо цього бог Ксенофана, звичайно, антропоморфний. Світогляд Ксенофана антропоморфний, як антропоморфний усякий філософський ідеалізм. Він віднімає у світу всі приписувані йому міфологією людські риси за винятком однієї – мислення, свідомості. Бог Ксенофана – чистий розум. Він не фізичний. У нього немає тілесної сили. Його сила в мудрості. Критикуючи еллінську буденну свідомість і її цінності, Ксенофан говорив, що «мудрість набагато краща від сили людей і коней». Тому філософ, з погляду Ксенофана, більш корисний для суспільства, ніж

214

який-небудь олімпійський чемпіон. Бог Ксенофана і є такий космічний філософ. Він нерухомий. Переходити з місця на місце, шарахкатися по світу, як це роблять звичайні боги, йому не личить. Цей богофілософ усім править однією лише силою своєї думки, без усякого фізичного зусилля. Такий бог один і єдиний. Ось усе, що ми довідуємося з тих шести рядків, які збереглися й у яких Ксенофан говорить про свого бога.

У цих рядках сказано, що бог не подібний на людину. Але те, на що він подібний, зводиться там лише до всемогутності думки. Він не подібний на людину не тому, що він не мислить. Навпаки, хто мислить, так це саме бог. Його думка всемогутня. Вона рухає світом так само, як думка людини рухає її тілом. Але на що ж тоді подібне тіло бога? Про це ми довідуємося з доксографії. Про це було сказано вже в Аристотеля: єдиний бог Ксенофана – небо в його цілості. Від інших доксографів ми довідуємося, що бог Ксенофана подібний на кулю й тотожний з космосом. Богокосмос Ксенофана єдиний, вічний, однорідний, незмінний, непошкоджений і кулястий. Отже, Ксенофан виявляється пантеїстом: бог є все, але це «все» береться не в різноманітті, а у вищій єдності, не в відмінності, а в тотожності. В основі цієї єдності лежить космічна думка. Тому тією мірою, якою це можна говорити про протофілософію (а світогляд Ксенофана залишається ще на протофілософській сходинці), світогляд Ксенофана ідеалістичний, а оскільки він підкреслює незмінність світобудови, то й метафізичний. Це разюче вживаєтся зі стихійним матеріалізмом і наївною діалектикою фізичної картини світобудови у Ксенофана. Але й у рамках онтології ідеалізм Ксенофана обмежений його пантеїзмом.

Гносеологія. Подивимося тепер, які гносеологічні основи цього розколу між фізичною та філософською картиною світу у світогляді Ксенофана. Ми бачимо, що те знецінення фізичної картини світу, котре настільки характерне для елеатів і яке починається вже у Ксенофана, гносеологічно обґрунтовується знецінюванням чуттєвої сходинки пізнання. Згідно з Ксенофаном, відчуття помилкові. Тому він не наполягає на вірогідності змальованої ним картини світу як фізичного феномена. Більш справедливий Ксенофан до розуму. Правда, розум нас теж обманює. Але в Ксенофана цей обман – усе-таки історично минуще явище. Ксенофан звертає увагу на той безсумнівний факт, що істина все ще випадкова. Вона – результат не стільки систематичного мислення, скільки випадку. Ксенофан, власне кажучи, не заперечує можливості пізнання світу. Він заперечує можливість знання про таке пізнання. І це саме в силу випадковості істини. Він говорить: «Якби навіть випадково хто-небудь і висловив справжню істину, то він і сам, однак, не знав би [про це]. Тому що тільки гадка – доля всіх» (В 34). Такому випадковому володінню істиною Ксенофан протиставляє

215

здогад про істину як процес. Цей здогад виражений, звичайно, наївно. Ксенофан говорить так: «Не від початку все відкрили боги смертним, але поступово, шукаючи, [люди] знаходять краще» (В 18). Гносеологічний аспект тут ще не відділений від практичного й морального. Але надзвичайно важлива цілком виразно виражена думка про те, що істина – не результат божественного одкровення. Істина – історичний продукт людських її шукань.