logo
А

Веданта (Уттара-Міманса)

Слово «веданта» означає «завершення вед». Веданта розглядає Упанішади як вершину усього і вся. Належачи до астики, веданта перевершила всі астичні ортодоксальні вчення в обожнюванні Вед як продукту надприродного одкровення (шруті). З її погляду, Веди існували ще до створення світу, виникнувши з дихання Брахмана.

Свою реальну передісторію веданта бачить в останній частині (десята мандала) «Рігведи», що оспівує пурушу (першочоловік, потім дух), тапас (космічний жар – фізичний первень світу) й піднімається до думки про єдиний первень усього сутнього, що протистояло плюралізмові повсякденної древньоіндійської міфіки.

Початок же своєї історії веданта знаходить в Упанішадах. При цьому веданта ігнорує демонічну, асурну, матеріалістичну тенденцію Упанішад, і, завершуючи «божественну» інтуїтивно-художню лінію, спираючись також на містичний досвід своїх адептів, висуває закінчену систему поглядів на людину й оточуючий її світ, у центрі якої вчення про ілюзорність цього світу і всього звичайного людського життя та знання, як повсякденного, так і спеціального, наукового, котре є незнання – авідья.

Справжня і вища реальність – брахман-атман. Але ця реальність доступна лише людям, які дотримуються певного способу життя: відмова від мнимих радощів цього недолугого світу, за якими іде тривала скорбота. Ведантист повинен виробити в собі шість моральних якостей: спокій духу, помірність, відчуженість, терпіння, зосередженість і віра.

Реальна історія веданти починається пізно – у II – III ст. Біля витоків веданти лежить «Веданта-сутра». Її автор – Бадараяна. «Веданта-сутра» коротка. У ній 555 сутр (ниток, рядків). Кожен рядок складається з двох-трьох слів. У першій частині розглядається сутність брахмана, його ставлення до світу і до своєї джіви. У другій частині критикуються вчення, котрі відкидають авторитет Вед, тобто настики: чарваки,

68

джайни і буддисти. Санкхья, Вайшешика і міманса начисто не відхиляються. Їм протиставляється веданта. Третя частина – вчення про таємну мудрість. Четверта частина говорить про результати таємної мудрості.

Стислість «Веданти-сутри» приводить до неясності смислу. Звідси різні тлумачення. Однак у головному всі ведантисти сходяться – у вченні про ілюзорність відносного світу і реальності абсолютного Брахмана. Порятунок у звільненні нашого атмана з цього світу і його злитті з Брахманом у вищій єдності.

Серед коментаторів «Веданти-сутри» виділялися Шанкара, Рамануджа і Мадгва. Вони спиралися також на свій містичний досвід і створили три варіанти веданти.

Шанкара. Шанкара жив наприкінці VIII – на початку IX ст. Це був не тільки філософ-містик, а й натхненний поет. Він не наполягав на своєму новаторстві. Він бачив у собі лише коментатора Упанішад, «Бхагавад-гіти», «Веданти-сутри». Його самостійні праці: «Атмабодха», «Вівекачудамані», «Упадешасахсрі» та ін.

Критикуючи інші світогляди, Шанкара виступає проти уявлення про одиничність світу. Світ не один. Є емпіричний множинний мінливий світ, рухливий і поверхневий, щодо нього можливе лише мниме знання, а фактично – незнання (авідъя). І є єдина, неподільна незмінна, нерухома реальність – Брахман.

Ці два світи пов'язані, тому що перший світ – продукт магічної сили Брахмана. Сила ця – майя (maya), її не слід плутати з давньогрецькою німфою на ймення Майя і древньоіндійським асуром-зодчим з тим же ім'ям, що й у німфи. Однак сама майя ілюзорна. Ілюзорне й творіння. Навколишня нас дійсність зовсім не дійсність, а мрія божества. Світ – божественна гра (ліла).

Проте є щаблі прояву майї. Спочатку майя непроявлена. Тоді Брахман – Ішвара. Потім майя виявляється у вигляді таких простих елементів як акаша, ваю, агні, ап, кшіті. Тут Брахман – Хіраньягарбга. Потім утворюються грубі елементи зі складними частками: половину складає простий елемент, інша половина – з інших елементів, кожен з яких становить 1/8 цілої грубої частки. Тут Брахман – Вайшванара.

Ілюзорність для всіх людей однакова. Вона від Брахмана.

На вищому щаблі пізнання ми бачимо, що є тільки Брахман. Реальний лише безособовий абсолютний дух. Він носій трьох атрибутів: cam (буття), чіт (свідомість) і ананда (блаженство). Тому Брахман – самчитананда.

Емпірична людина також ілюзорна. Вона продукт свого незнання. Ілюзорна і пов'язана з тілом чуттєвість. Ілюзорне й похідне від наших чуттєвих сприйняттів чуттєве знання.

69

Ілюзорні навіть розум і пов'язане з ним логічне бачення світу. І емпіричне, й логічне знання – авідья (незнання). Людина, яка помиляється, живе у своєму незнанні. Вона приймає незнання за знання так само, як мотузку за змію.

Такому незнанню Шанкара протиставляє паравідью. Паравідья – надзнання. Усвідомивши, що моє тіло і мій розум – не я, я занурююсь у своє справжнє Я й з його глибини витягаю вищу радість – радість звільнення від усіх мирських турбот і бажань, від повсякденних радощів і скорбот, радість злиття з Брахманом, радість усвідомлення себе цим Брахманом. Мій джіва піднімається на рівень Атмана і розчиняється в ньому. І я джіван-мукта, тобто звільнений ще за життя. Я чернець. Я пустельник. Я відмовник. Але все-таки моя душа, душа як така, що досягла джіван-мукті не може існувати без тіла, не здобула безтілесність, і тому не може звільнитися від свого минулого, від карм.

Остаточне сходження мого джіви до Атмана і злиття Атмана з Брахманом – сон без сновидінь.

Рамануджа. Рамануджа народився близько 1017 р. У своєму варіанті веданти, (цей варіант називається вішішта-веданта) Рамануджа розрізняв «Я » і Бога як частину і ціле. Рамануджа визнав реальність матеріального світу й емпіричної душі. Причина страждання – у залежності від матеріального світу, а причина залежності – не стільки в незнанні, скільки в недостатності бхакті – любові та відданості Богові. Звільнення полягає в присвяті себе Богові, Брахманові. У такий спосіб у Рамануджі веданта стала релігією.

Мадгва. Мадгва (1199 – 1270) учив про повну відмінність між «Я» і Богом.

Веданта стала пануючим напрямом в Індії. І в Новий час знайшла своїх адептів в особі таких мислителів, як Раммохан Рай, Рамакрішна, Вівекананда, Ауробінда Гхош, Радхакрішнан, Бхагаван Дас і ін. Усі вони дістали визнання філософів-ідеалістів Європи й Америки. Ці ідеалісти стверджують, що для Індії типові релігія і містика, віра в потойбічне.

І зараз в Індії збирають юнаків і дівчат із сіл на літні курси і навіюють їм, що життя – сон: «Те, що ви бачите вдень, – денний сон. Те, що ви бачите вночі, – нічний сон. Жоден з них не реальний» (Шрі Сатья Сам Баба. Літні зливи в Брідавані. Спб., 1997. С.73).

* * *

Такі шість «класичних» систем древньоіндійської філософії, астики. До них примикає складне за своїм змістом учення такої частини древньоіндійського епосу як «Бгагавадгіта» – священна книга сучасного крішнаїзму. Ми ж назвемо це вчення бгагаватизмом.

70