«Сім мудреців»

Велику роль у формуванні античної філософії зіграли «сім мудреців». Слова «сім мудреців» ставлять у лапки, тому що цих мудреців було більше; існували різні списки мудреців, але в кожному списку їх було обов'язково сім. Тут виявилася характерна для профілософської свідомості магія чисел, яку ми знаходимо й у Гесіода. Його поема називалася «Праці й дні», адже в ній наприкінці Гесіод розповідає про те, які дні місяця сприятливі, а які несприятливі для тих або тих справ.

* Тобто гл. 7, розд. В, § 1. ДК – умовне скорочене найменування праці німецького вченого Германа Дільса, який обрав з творів в основному пізніх античних письменників цитовані ними вислови ранніх грецьких філософів, які жили до Сократа, досократиків, а також відомості про життя та вчення цих філософів, праці, продовженої його учнем Вальтером Кранцем. Ці «Фрагменти досократіков» Г. Дильса перекладені з третього видання А.Маковельським (див. Досократики. Казань, 1914 – 1919. Ч. 1 – 3). Однак профілософський період в історія античного світогляду в А.Маковельського відсутній, тому що він був відсутній у третьому виданні в самого Г.Дільса. Нині «Досократики» А.Маковельського – бібліографічна рідкість. Це ж відноситься й до «Софістів» – завершальної частини перекладу А.Маковельського, що вийшла двома випусками малим тиражем в 1940 – 1941 р. у Баку.

170

Різні джерела називають різні імена «семи мудреців». Найбільш ранній зі списків, які дійшли до нас, належить Платонові. Це вже IV ст. до н.е. У діалозі Платона «Протагор» про мудреців сказано: «До таких людей належали й Фалес Мілетський, і Піттак Митилен-ський, і Біант із Прієни, і наш Солон, і Клеобул Ліндійський, і Місон Хенейський, а сьомим між ними вважався лаконець Хілон» (343 А). Діоген Лаерцій повідомляє, що імена «семи мудреців» були офіційно проголошені в Афінах при архонті Дамасії (582 р. до н.е.). Правда, у Діогена Лаерція місце маловідомого Місона з більшим на те правом займає Періандр – корінфський тиран. Думають, що Платон вивів Періандра зі складу «семи» через свою ненависть до тиранії й тиранів. Були й інші списки. Але у всіх сімках незмінно були присутні чотири імені: Фалес, Солон, Біант і Піттак. Згодом імена мудреців були оточені легендами. Наприклад, Плутарх у своєму творі «Бенкет семи мудреців» описав їх явно вигадану зустріч у Коринфі в Періандра.

Час діяльності «семи мудреців» – кінець VII ст. і початок VI ст. до н.е. Це кінець четвертого (після Егейського неоліту, Критської та Мікенської Греції та «гомерівської» Греції) періоду в історії Егейського світу – періоду архаїчної Греції (VIII – VII ст. до н.е.) і початок п'ятого періоду. В VI ст. до н.е. Еллада вступає в «вік заліза». На основі відділення ремесла від землеробства розцвітає античний поліс – місто-держава, в якому включені в поліс сільські місцевості економічно й політично підпорядковані місту. Розвиваються товарно-грошові, речові відносини між людьми. Починається карбування монети. Влада евпатридів, «шляхетних», які ведуть свій родовід від героїв (дітей бога або богині), а тим самим міфологічно обґрунтовують своє право на панування, у ряді найбільш передових полісів скидається. Її місце посідає тиранія. Тиранічна антиаристократична форма правління встановлюється в Мегарі в другій половині VII ст. до н.е., у Коринфі, Мілеті та в Ефесі – наприкінці VII ст. до н.е., у Сікіоні й в Афінах – на початку VI ст. до н.е. На початку VI ст», до н.е. в Афінах була проведена реформа Солона. Відтепер основою соціального розшарування там стало не походження, а майнове становище. Було скасоване й заборонене боргове рабство. Афіняни, продані за борги на чужину, були викуплені й повернуті на батьківщину. Скасування боргового рабства зіграло величезну роль у прогресивному розвитку давньогрецького суспільства.

Життєва мудрість. Вище ми наводили мудрість «семи мудреців» як приклад життєвої мудрості. У своїх джерелах це мудрість фольклору, мудрість, виражена в анонімних прислів'ях і приказках, які піднімаються іноді до великої узагальненості й глибини в розумінні людини і типових життєвих ситуацій. Цим, як ми пам'ятаємо, особливо відрізнялася китайська профілософія і навіть філософія. Але те, що для Китаю було долею, для Еллади було лише

171

епізодом. Свідома й авторська життєва мудрість «семи мудреців», а раніше Гесіода – початок мирської етики. Всі висловлення «семи мудреців» ніяк не пов'язані з міфами, з авторитетом богів, вони плід практичного розуму, а тому відносяться до другої, «наукової», частини профілософії. Однак на відміну від давньокитайської та давньоіндійської, давньогрецька філософія виникла не як етика, а як натурфілософія, а краще сказати, «фісікофілософія».

Мирська етика «семи мудреців» свідчить про кризу міфологічної свідомості, міфологічного вигляду світогляду, соціальна функція якого полягала, як ми вже сказали, в обґрунтуванні права землевласницької аристократії на панування над хліборобами. Згодом починають складатися перші ще дуже наївні, але все-таки неміфологічні системи поглядів. Але спочатку світу богів і героїв протиставляється життєва мудрість, осмислення повсякденного життя в афоризмах, у яких немає нічого від надприродного світу. Це чисто життєва практична мудрість, але така, що досягла свого узагальнення в стислих мудрих висловах.

Такі афоризми, або гноми, Аристотель визначає як «висловлення загального характеру». Гноми користувалися великою популярністю. Вислови «нічого надміру» і «пізнай самого себе» були навіть висічені над входом у дельфійський храм Аполлона.

Три види гном. В особі своїх мудреців античний світогляд звертається від міфологічних теогоній до людини. Уже в гесіодових «Працях і днях» зароджується моральна рефлексія, усвідомлення механізму суспільних заборон і приписів, які досі працювали стихійно. Але й у гномах можна побачити зародження давньогрецької етики. Звичайно, етика – це вчення про моральність, а не сама моральність, але моральна самосвідомість – це вже початок етики. Антична міфологія не відрізнялася ні високим моральним рівнем, ні моралізуванням. Вище говорилося, що в Гомера все в моральному відношенні байдуже, крім мужності – цієї головної і єдиної чесноти й боягузтва – головного і єдиного пороку. Докори совісті Одісею невідомі. Тим часом совість – це переживання відмінності між належним і сущим у поведінці людини. Звичайно, нерідко трапляється, що належне виявляється мнимим – плодом скоріше забобону, ніж розуму, тому самі собою докори совісті ще нічого не говорять про дійсність або недійсність належного. Але в Одісеї взагалі немає ніякого уявлення про належне.

В основі складних етичних норм лежав один найважливіший принцип. Він був чітко виражений уже Гесіодом: «Міри у всьому дотримуйся!» Тому зло було зрозуміле як безмірність, а благо – як помірність. Моральну безмірність греки називали «гюбріс» – наглість, нахабність, зухвалість, брутальність, знущання. Звідси такі гноми, як вислів Солона «Нічого надміру!» і вислів

172

Клеобула «Міра – найкраще». У цьому ж роді й більш конкретні вислови, наприклад поради Біанта – «Говори до місця», Хілона – «Не дозволяй своїй мові випереджати твій розум», Піттака – «Знай свій час» і т.д. Всі ці гноми служили проповіді гармонізації стосунків між людьми шляхом їхнього самообмеження.

До цих гномів примикала гномічна (повчальна) поезія Фокіліда Мілетського, Феогніда Мегарського й інших поетів-моралістів. Серед них ми знову знаходимо деяких з «семи «мудреців». Хілону приписано двісті віршів, Піттаку – шістсот, а Клеобулу – три тисячі. Видатним поетом був мудрець і законодавець Солон.

Загалом кажучи, антична профілософська лірична поезія також зіграла свою роль у формуванні філософії. В ліриці відбувається пробудження особистої самосвідомості, тоді як в епосі особистість поглинена родом. У цьому розумінні лірика ближча до філософії, ніж епос. Міфологія – справа родової свідомості, а філософія – особистої. Профілософська лірика в Елладі – це в основному лірика іонійських поетів кінця VIII – VII і початку VI ст. до н.е. Вона представлена іменами Калліна з Ефеса, Тіртея з Мілета, Архілоха з Пароса, Терпандра з Лесбосу, доричним ліриком Алкманом Спартанським – лідійцем із Сард, Алкеєм і Сапфо з Лесбосу, Стесіхором, Сімонідом з Аморгоса, Мімнермом з Колофона.

Другий вид гном – це щось більше, ніж моральні приписи й заборони. Сюди насамперед відноситься гнома «Пізнай самого себе!» Вона мала не тільки моральний, а й світоглядно-філософський смисл, який, щоправда, був розкритий лише Сократом у V ст. до н.е.

Третій вид гном – гноми Фалеса. Фалес – перший у всіх списках «семи». Він же перший давньогрецький, а тим самим древньозахідний філософ. Фалесу приписані такі мудрі й уже світоглядні вислови, як: «Найбільший простір, тому що він усе в собі містить», «Швидший за все розум, тому що він все оббігає», «Сильніша від усього необхідність, тому що вона має над усім владу», «Мудріший від усього час, тому що він усе відкриває» і деякі інші.

Так, саме Фалес поширив ту форму загальності, що була досягнута в гномах, на світогляд. У цьому йому допомогли й заняття науками. Фалес був не тільки першим серед мудреців, а й першим античним ученим.

173