З чого виникла філософія

На цей рахунок існують дві крайні концепції і три середні.

Відповідно до першої крайньої концепції, філософія ні з чого не виникала. Вона настільки якісно відмінна від попередніх їй форм духовної культури, що стосовно неї саме питання «з чого?» безглузде. Філософія, таким чином, виникла немовби з нічого. Друга, протилежна, концепція говорить, що філософія була завжди, коли була «людина розумна».

Обидві ці крайні концепції, на наш погляд, неправильні. Не випадково у філософознавців переважають середні концепції. Філософія була не завжди. Вона виникла. Були часи, коли філософії не було, але було щось аналогічне їй, так що вона виникла не з нічого, а з «чогось».

Але це «щось» різні філософознавці розуміють по-різному. І тут теж є свої вже помірні крайнощі. Одні стверджують, що філософія виникла з міфології і тільки з міфології або навіть релігії, інші ж думають, що філософія виникла зі знання і тільки зі знання, з елементів наук. Між цими двома помірними крайнощами містяться ті концепції генези філософії, котрі говорять про два початки філософії: міфологічний і науковий.

Але і тут є своє різнодумство. Одні принципово розділяють філософію на філософський ідеалізм і філософський матеріалізм настільки, що в них і сама генеза філософії роздвоюється: філософія виникла не як така, а окремо як матеріалізм і ідеалізм. Філософський ідеалізм був продовженням лінії віри. Філософський матеріалізм був продовженням лінії знання. Першу концепцію з числа помірних ми називаємо міфогенною. Другу з числа помірних – гносеогенною. Третю – дуалістичною гносеогенно-міфогенною концепцією генези філософії.

Наше розуміння. Всім цим концепціям генези філософії ми протиставляємо свою моністичну гносеогенно-міфогенну концепцію генези філософії.

В основному майже всі згідні з тим, що філософії передували мистецтво, міфологія, релігія. Також існувала й сукупність норм поведінки як розумних, так і нерозумних, тобто стихійна моральність. Але оскільки сама по собі моральність замкнута на стосунках між людьми, тобто не є світоглядом, то вище ми виключили її з розгляду видів світогляду, оскільки світогляду немає там, де немає основного питання світогляду – питання про взаємовідношення людини (людей) і світобудови. Однак моральність може виводитися з того чи того розвязання основного питання світогляду. Тоді вона здобуває світоглядний аспект.

Проблема профілософської науки. Що стосується науки, то багато хто заперечують можливість існування науки до філософії, профілософської науки. Відповідно до думки одних, наука виникла разом із філософією, згідно з іншими – після філософії, та все-таки у древності, відповідно до думки третіх – уже тільки в Новий час, так що в них виходить, що Архімед і Евклід не вчені, не представники античної науки.

Ті ж, хто допускає існування науки у древності, іноді зводять науку до філософії, обмежуючись аналізом думок філософів про науку, ігноруючи саму цю науку.

Ми не будемо вдаватись у складне питання про те, що варто розуміти під наукою. Не будемо сперечатися про слова. Щоб не загрузнути у суперечках, обмежимося тим, що порушимо питання – чи існував і діяв до філософії глузд, розум, інтелект, індійський манас, грецький логос? Тим, хто в цьому сумнівається, ми запропонуємо елементарну задачку з давньоєгипетського математичного папірусу II тисячоріччя до н.е. на поділ семи хлібів на вісім рівних частин при мінімальній кількості розрізів. І ми стверджуємо, що ніякі міфи не допоможуть вирішити цю й аналогічні їй найпростіші математичні задачі. Тому що для цього потрібна кмітливість.

І все життєзабезпечення – плід кмітливості. Вся технічна мудрість, усе те штучне, все те, що створене людиною, все «технэтос» – результат діяльності міркування.

Народження людини. Залишивши осторонь проблему анатомічного формування людини, зупинимося лише на проблемі виділення людини з природи, із тваринного світу. І тут необхідним є одне уточнення. На наш погляд, сугубо людське – не стільки зміна людиною середовища її мешкання, скільки добудовування нею самої себе заради цієї зміни. Бобри підгризають дерева своїми природними зубами. Людина ж озброюється створеними нею ж штучними знаряддями праці і війни.

Дуалізм первісної свідомості. Часто говорять про синкретизм, тобто про нерозчленованість первісної свідомості взагалі. Це глибока помилка. Якщо й була нерозчленованість, то всередині художньо-міфолого-релігійного світоглядного комплексу (ХМРСК). Але в цілому ж нерозчленованість первісної свідомості удавана. Ми стверджуємо, що первісна свідомість дуалістична: у ній здавна існував глибокий розкол між реальними знаннями – плодом діяльності практичного розуму (розуміння) і ХМРСК – плодом світоглядної уяви.

Походження світогляду. Генезі філософії передувала генеза міфологічного світогляду. Причина цієї генези для нас зрозуміла: почавши добудовувати себе і через це добудування змінювати навколишнє середовище, людина почала виділятися з природи, що й було, якщо висловлюватися теологічною мовою, справжнім «первородним гріхом» людини, її самовигнанням з «безречового» раю тваринного самодостатнього існування в пекло «речизму» і «зайводіяння» (тварини зайвого не роблять, через що вони скоріше «sapiens», чим людина), у пекло винищення природи і самопротезування аж до своєї роботизації. Так чи інакше, коли людина стала добудовувати себе і виділятися з тваринного світу, в світобудові зародилося нове відношення – практичний розкол між ВОНО (світобудовою) і МИ (людьми). Цей практичний розкол мав свій духовний аспект у вигляді стихійно зародженого основного питання світогляду, питання

про взаємовідношення ВОНО і МИ. На це питання людина могла відповісти тоді тільки в міру своїх слабких можливостей.

Виділяючись із природи, людина компенсувала це виділення, цей відхід із тваринного раю тим, що у своїй уяві олюднювала природу, тобто антропоморфізувала та соціоморфізувала її. Антропоморфізм – наділення явищ природи і суспільних явищ якостями і навіть зовнішнім виглядом людини (чому передує зооморфізм). Антропоморфізм може бути повним і явним та неповним, неявним. Але така якість людини, як свідома цілеспрямованість, неодмінна.

«Походження» надприродного світу. Оскільки байдужій до нас світобудові глибоко чуже все людське, перенесення (метафора) на неї рис людини і родового суспільства неминуче породило у свідомості людини надприродний, неприродний світ міфологічного псевдобуття. У міфологіях усіх народів існували різноманітні світоглядні міфи про походження світобудови і людини; тобто космогонічні й антропогонічні міфи.

Реальне знання. Ніякі міфи не можуть замінити реального знання, без якого ніяке плем'я, ніякий народ не вижив би. Реальні знання часто існували в оболонці міфів, магічних дій і заклинань. Наприклад, посівна завжди супроводжувалася магічними діями. Звичайно, ці дії не підмінювали реальні.

Знання, звичайно, можуть обслуговувати релігію. Хронологія обчислює дати релігійних свят. Математика допомагає будувати храми, перебудовувати вівтарі ( наприклад, в Індії зміна геометричної форми вівтаря була можливою лиш за умови збереження його площі). Черз те, що одна з досить складних математичних задач називалась у Древньому Єгипті задачею бога Ра, вона не перетворювалася на частку міфології. Деякі числа ототожнювалися з надприродними істотами. Добре відоме апокалиптичне число 666.

Магія і релігія. Ми говорили, що міфологічна частина релігії, власне кажучи, нічим не відрізняється від чистої міфології. Різниця функціональна: міфологічний світогляд релігійний, коли він обслуговує релігійний культ. Однак цей культ може набути самостійної сили, незалежної від волі богів. Тоді релігійний ритуал перетворюється в магічний.

Адже в релігії результат релігійної дії (звичайно це жертвопринесення) і прохання (молитва) опосередкований свободною волею того чи того бога, який може як прийняти, так і не прийняти жертву, тоді як у магії заклинання й діяння примусові.

Магія і наука. На перший погляд магія подібна до науки. Справді, магія припускає наявність у світі необхідних зв'язків, при-

чинно-наслідкових відношень. Магія має свою техніку. Шаман користується спеціальними пристосуваннями. Однак подібність магії і науки мнима. Магія виходить з уявлення, що імітація процесу і сам шуканий процес пов'язані так, що імітуючи процес, можна викликати сам цей процес (наприклад, розбризкування води може викликати дощ), що, далі, вплив на відторгнену частину предмета може впливати на предмет (спалюючи відрізане волосся, заподіяти шкоду колишньому їх хазяїну), впливаючи на зображення людини, заподіяти шкоду самій людині (тому не слід фотографуватися, дарувати свої фотографії, а тим більше допускати друкування своїх фотографій у газетах і журналах). Ми говоримо тут про чорну (шкідливу) магію. Але є й біла (благотворна) магія, у тому числі лікувальна, котрою зараз намагаються доповнити, а то й замінити наукову медицину.

Профілософія. Отже, художньо-міфолого-релігійний світоглядний комплекс, з одного боку, і реальні знання й уміння, з іншого, й склали профілософію. У найбільш широкому розумінні слова профілософія – сукупність розвинутої міфології (плід уяви) і початків, необхідних для життєзабезпечення знань (плід діяльності розуму).

Така профілософія – у своїй сутності дофілософська парафілософія – парафілософія без філософії. Звичайно, про парафілософію можна говорити лише тоді, коли утворилася філософія. Тоді філософія – ядро. А парафилософия – шкарлупа. Тоді філософія – Сонце. А парафілософія – сонячна корона.

Але якщо ядра нема, то парафілософія – лише туманність, у якій ще належить зародитися зірці.

У більш вузькому розумінні слова профілософія – те, що й у міфології, і в елементах наук безпосередньо слугувало генезі філософії. У міфології це стихійна постановка світоглядних, великих питань. Принаймні настанова на великі питання. В елементах наук – це не стільки самі знання, скільки розвиток мислення, самого наукового духу і наукового методу, інтелект.

Далі в комплексі профілософії починається взаємодія її світоглядної та протонаукової частин. Плід цієї взаємодії – перехідні форми між міфологією та філософією. Так що в ще більш вузькому розумінні слова профілософія – саме ці перехідні форми між міфологічним і філософським світоглядом.

У найбільш вузькому розумінні слова профілософія – суперчність між заснованим на емоційній і нераціональній уяві світоглядом і елементами наукового тверезого мислення, між фантазуючою міфотворчістю і науковим методом, який зароджується, і критичним мисленням. Такі духовні передумови філософії.

Содержание