Скептики

Термін «скептицизм» походить від давньогрецького слова «скепсис», що означає «розгляд, розглядання, розбір, коливання», і позначає напрям у гносеології, який методично проводить думку, що всяке знання недостовірне. Скептицизм буває повний і частковий, крайній і помірний. Повний скептицизм взагалі заперечує можливість якого б то не було достовірного знання, тоді як частковий скептицизм заперечує можливість достовірного знання про щось певне, допускаючи можливість знання в інших сферах.

Крайній скептицизм стверджує, що з двох суперечних один одному суджень (А є В і А не є В) жодне не достовірне. Це означає, що в скептиків усяке судження повинно мати йому суперечне й становити з ним апорію, тобто «сумнів викликається рівністю протилежних доводів» (Аристотель. Топіка, VI, 6, 145в). Якщо протилежного даному судження в наявності нема, то його треба винайти. У цьому й полягає мистецтво скептика.

Поміркований скептицизм називається пробабілізм (від лат. probabilis – «імовірний», «правдоподібний»).

Скептицизм – вид агностицизму. В античності агностицизм існував у формі скептицизму.

Елліністичний скептицизм має свою передісторію.

Уже елеати відкинули достовірність наших знань про фізичний, просторово-часовий й рухомий світ, а їх предтеча Ксенофан проголосив, що «відчуття помилкові» і що «тільки гадка – доля всіх». Емпедокл учив про те, що те ціле, яке становить світобудову, незриме для ока, нечутне для вуха, неозоре для розуму. Демокріт говорив про суб'єктивність вторинних якостей і про те, що істина приховується в глибинах («на дні морському»). Безсумнівними скептиками були софісти з їхнім ученням про суб'єктивність усякого знання й нерозв'язність основних філософських проблем, наприклад проблеми буття і небуття, буття і мислення, мислення і мови. Але весь цей скептицизм був частковим. Заперечуючи вірогідність чуттєвого знання й применшуючи значення фізики як науки про природу, Платон був упевнений у досягненні істини на рівні інтелектуального знання. Софісти досить упевнено міркували про відмінності між природною і суспільною людиною, про походження релігії, мистецтв, законів.

521

Свою думку про суб'єктивність чуттєвих якостей Демокріт обмежував ученням про те, що всі чуттєві якості мають своє об'єктивне джерело, хоча вони на нього й несхожі; у принципі він не заперечував можливості істинного знання, а тільки підкреслював його важкодосяжність. Також і елеати досить упевнено вирішували питання про відношення буття і небуття, буття і мислення, раціонально-інтелектуальної та чуттєвої картин світу. Так що скептицизм у період класичної Греції якщо й був, то носив частковий характер. Повний скептицизм виникає тільки в період еллінізму. При цьому елліністичні скептики, як це іноді буває, не прагнули довести, що їхнє вчення абсолютно нове, навпаки, вони представляли себе як продовжувачів старого, на їхню думку, вчення; уже Гомер був скептиком, тому що в різних місцях своїх поем він про одне й те саме висловлювався неоднаково. А хіба не був скептиком Еврипід, який сказав, що ми не знаємо, чи не є наше життя – смерть, а наша смерть – життя?

Як було сказано, термін «скептик» походить від слова «скепсис». Сюди ж відносяться такі слова, як прикметник «скептикос» – той хто розглядає, досліджує; дієслово «скептомай» – дивитися, глядіти, спозирати; розвідувати, дізнаватися; розглядати, досліджувати, міркувати; робити умовиводи, судити; вважати, заздалегідь обмірковувати, передбачати, готовити. Інші назви для подібних філософів – апоретики (від «апоретикос» – той що сумнівається, коливається), ефектики (від «ефектикос» – той що утримується від суджень), зететики (від «зететикос» – схильний до дослідження, допитливий, турботливий; присвячений розвідці, дослідницький). «Отже, скептичний спосіб міркування (скептике агоге) називається «шукаючим» (зететике) від діяльності, спрямованої на шукання й оглядання довкола, чи «таким що утримується» (ефектике) – від того душевного стану, в який потрапляє той, хто оглядається довкола після шукання, або «здивований» (апоретике) – або внаслідок того, що він у всьому дивується чи шукає, як кажуть деякі, або від того, що він завжди нерішучий перед згодою або запереченням; він називається також «Пірроновим» від того, що, як здається, Піррон підійшов до питань скепсису наочніше і ясніше від своїх попередників» (СЭ. 2. С. 208).