Веданги й упанішади

Веданги. Веданги – додаткові частини Вед, смріті, що сприяють їхньому розумінню. Крім шести веданг у смріті входять дві сутри, «Закони Ману», пурани, ітіхаси («Махабхарата» і «Рамаяна»), «Дхармашастра» і ін. Саме там акумулювалося реальне знання, плід розуму та практичної діяльності людини.

Розум – одна з найбільш цінимих Ведами якостей як у людях, так і в богах. Боги «Рігведи» премудрі (вибудха). Серед них наставник богів Бріхаспаті, лікар Дханвантарі (йому приписувалось авторство найдавнішого індійського трактату з медицини «Аюрведа»), зодчий, скульптор, тесля, коваль Вішвакарман, бог закону і справедливості Дхарма, богиня красномовства, покровителька наук і мистецтв, мови і мислення Сарасваті, усюдисуща богиня мови Вач, слоноголовий бог мудрості Ганеша зі своїми дружинами Радістю й Успіхом, Тваштар – найбільш умілий ремісник (у грецьк. міфології – Гефест).

Мудрими є і деякі люди. Насамперед ріші, серед яких Бхрігу – законодавець, астроном і лікар.

У «Брахманах» є астрономічні відомості: час релігійних ритуалів визначався фазами Місяця та його місцем на екліптиці. Були відомі сузір'я і планети. Календар складався з дванадцяти тридцятиденних місяців і часом додаткового місяця. Розвиток геометрії стимулювалося тим, що всі вівтарі повинні були мати незалежно від форми однакову площу. У зв'язку з цим виникли математичні трактати – «Шульба-сутра» («Правила мотузки») і ін. Розвивалося мистецтво обчислення. Основою більшості індійських цифрових систем служило число 10. Був уведений знак для нічого – нуль.

У такий спосіб елементи наукового знання (відья) зароджуються в часи ранніх «Упанішад», ще до появи філософії, що дозволяє говорити про древньоіндійське профілософське знання як про друге після художньо-міфо-релігійного світоглядного комплексу духовне джерело філософії в Індії. Про цей рід знання в «Упанішадах» говориться неодноразово. У четвертій главі другого розділу «Бріхадараньяки-упанішади» (ця її частина датується дев'ятим століттям до н.е.) називаються різні науки. У «Чхандогї-упанішаді» один освічений індус говорить про себе так: «... я знаю Рігведу, Яджурведу, Самаведу, Атхарвану – четверту веду, ітіхасу і пурани – п'яту, Веду Вед, правила шанування предків, науку чисел, мистецтво пророкування, хронологію, логіку, правила поведінки, етимологію, науку про священне знання, науку про демонів, військову науку, астрономію, науку про зміїв і нижчі божества» (VII, 1). Тут Атхарвана – «Атхарваведа», п'ятою Ведою названі як ітіхаса (ітіхасаведа, «Веда сказань») – легендарні епічні поеми (наприклад, «Махабхарата»), так і пурани (передання, веди нижчих варн). Веда Вед – граматика. У «Мундака-упанішаді» сказано: «Два знання повинні бути пізнані... вище і нижче. Нижче... – це Рігведа, Яджурведа, Самаведа, Атхарваведа, [знання] вимови, обрядів, граматики, тлумачення слів, метрики, науки про світила» (I, 1). Тут перераховані шість традиційних веданг: учення про вимову – фонетика, обрядовий ритуал, граматика, етимологія, метрика, астрономія –

котрі й склали профілософську науку, яка здійснила вплив насамперед на формування перехідних від міфології до філософії світоглядних форм. Однак в «Упанішадах» усі ці науки оцінюються як нижче знання. Але «Упанішади» дивляться зверхньо й на самхіти. Рівень «Упанішад» – рівень більш абстрактної свідомості. Це стало можливим завдяки профілософській переднауці та її творцеві – практичному розумові. Однак сам цей розум третирується.

«Упанішади». «Упанішада» – віддієслівний іменник: upa-ni-sad («сидіти біля») тобто сидіти біля ніг учителя, одержуючи від нього наставляння і повчання. Дійсно, в «Упанішадах» чимало повчань і наставлянь. Але там присутні й диспути брахманів при царських дворах, і діалоги. Всього «Упанішад» більше двохсот (великих і малих – від однієї сторінки до сотні сторінок і більше). Одні з них написані віршами, інші – прозою; треті змішаним стилем. «Упанішади» створювалися протягом більше двох тисячоріч, починаючи з кінця другого тисячоріччя до н.е. й закінчуючи серединою другого тисячоріччя н.е.

Головні, найстарші, передфілософські «Упанішади»: «Бріхадараньяка-упанішада» (XIII – VII ст. до н.е.), «Чхандогья-упанішада» (той же період), «Айтарея»,«Каушитаки», «Кена», «Катха», «Тайттірія», «Шветашватара», «Майтрі», «Іша», «Мундака». «Упанішади» – останні частини або «Араньяк» або безпосередньо «Брахман». Так, «Чхандогья-упанішада» – третя – десята частини «Чхандогї-брахмани». Як шруті, «Упанішади» анонімні, але усередині них діють живі особи, головним чином брахмани й освічені кшатрії.

Брахмани і кшатрії. У період формування «Упанішад» відбувалася боротьба кшатріїв проти брахманів. Нерідко кшатрій виявляється більш обізнаним, аніж брахман. У найдавніших «Упанішадах» – «Бріхадараньяці» і «Чхандогї» – кшатрій Правахана наставляє брахмана Уддалаку. Виявляється, що є особливе кшатрійське знання, про яке Правахана говорить так: «Адже дотепер це знання не перебувало з жодним брахманом» (Тут і далі назви Упанішад наводяться в скороченні. – Бр. VI, 2). У «Чхандогї-упанішаді» шість учених брахманів звертаються за повчанням до царя Ашвапаті (Чх. V, 11). У «Каушітаці» цар, тобто кшатрій, приймає брахмана в учні, підкреслюючи, що це проти звичаю (Кау. IV, 19).

Більше того, у «Бріхадараньяці» міститься прокшатрійський міф, у якому бог-творець Брахма творить «образ, який ще кращий», ніж брахманство: образ кшатра – персоніфікацію варни кшатріїв. Далі Брахма творить віш – персоніфікацію вайшїв і навіть неарійську варну шудр. Кшатрій кращий від брахмана: «Немає нічого вищого від кшатри» (Бр.1,11). В «Упанішадах» помітна навіть відмова від традиційного протиставлення варн, їхнє розрізнення знімається вищим знанням. Варни – не самоціль. Це говорить про ті соціальні процеси, в умовах яких

підготовлявся генезис індійської протофілософії. Адже її творцями були мудрі кшатрії.

Змінюється становище жінки. Якщо одна з дружин брахмана Яджнявалкі наділена лише «знанням, властивим жінкам», то інша його дружина здатна розмовляти про Брахму і брахмана і стає ученицею свого чоловіка.

«Упанішади» і філософія. Багато вчених вважають «Упанвшади» філософськими творами. Так, П.Дейсен, автор «Філософії Упанішад», порівнює вчення «Упанішад» зі світоглядом Платона. Більше того, в «Упанішадах» нібито передбачена доктрина Канта. З іншого боку, індійський філософ С.Чакраверті бачить у «Упанішадах» не що інше, як «вінець індійської філософії». На користь останньої думки начебто говорить значна раціоналізованість основних понять «Упанішад».

Але «Упанішади» страждають безсистемністю. Не вистачає їм і доказовості. Стиль «Упанішад» афористичний і догматичний. Склад «Упанішад» складний. За своєю формою це сукупність розповідей, повчань, заклинань, молитов, обрядів, гімнів, порівнянь, алегорій, загадок і т.ін. Правда, ритуалізму в «Упанішадах» значно менше, ніж у «Брахманах», і сам він має скоріше внутрішній, ніж зовнішній характер. Споглядальне шанування ставиться вище від традиційних обрядів. Там навіть є елемент глузування над традиційним ритуалом, коли вищезгаданий жертовний пісноспів виконують голодні собаки, які наслідують жерців, – так собаки добувають собі їжу (Чх. I, 12). Але все-таки релігійно-міфологічний комплекс в «Упанішадах» досить великий.

Міфологія «Упанішад». В «Упанішадах» присутня безліч богів. Частіше інших з'являється там Праджапаті. Неодноразово виступає і бог-творець Брахма. Вище наводився соціальний міф про творення Брахмою варн. Далі він же творить дхарму – правду (Бр. I, 4). Про Брахму говориться як про творця всього й хранителя світу. Брахма «виник першим з богів» (My. I, 1). В одному космогонічному міфі розповідається про те, як з первісної пітьми виник бог Праджапаті, а з його частин – Рудра (Шива), Брахма і Вішну (Мт. V, 2).

Міфологія «Упанішад» – міфологія не тільки самхіт, а й «Брахман», релігійна міфологія, тобто міфологія, злита з ритуалом. Тому все, що відбувається у світі розглядається як жертвопринесення. Навіть дихання – обряд (Бр. I, 5). Що стосується життя, то воно суцільне жертвопринесення (Чх. III, 16). Вище говорилося про «Гімн Пуруші» в «Рігведі», де творення світу представлене як приношення богами в жертву всесвітнього чоловіка-пуруші, про яке говориться і в «Упанішадах». Але оскільки в час «Упанішад» людські жертвопринесення були зжиті, то створення світу представлене там алегорією приношення в жертву коня. Тепер уже кінь ототожнюється з Усесвітом, а частини його тіла з явищами

природи: його голова – ранкова зоря, око – Сонце і т.д. (Бр. I, 1). Відповідно до іншого космогонічного міфу, бог-творець, названий голодом або смертю, створює мову, гімни, жертвопринесення, людей, худоба, а потім перетворює своє тіло на коня і сам себе приносить собі в жертву. В «Упанішадах» широко представлені й інші, більш часткові міфологічні сюжети, наприклад, міф про створення жінки (Бр. IV, 4). Творення богом світу – свідомий вольовий акт: «Він подумав: "Тепер я створю світи". Він створив ці світи» (Ай. I, 1).

Художньо-міфо-релігійний світоглядний комплекс «Упанішад» не завжди має самодостатнє значення. Традиційні міфологічні мотиви або наслідування їм служать повчанням і наставлянням. «Упанішади» прагнуть осмислити і міфологію, і ритуал. Цьому осмисленню служить уже те наполягання на внутрішньому ритуалі, про яке говорилося вище. «Упанішади» підкреслюють недостатність одного лише виконання обрядів. «Усе-таки неміцні ці човни в образі жертв», – говориться в них (My. I, 2). Виникає тенденція до монотеїзму. Тисячі богів спочатку зводяться до 33, а потім до одного Брахми. Боги й особливо Брахма стають усе більш абстрактними. Тим самим перед нами вже філософський аспект і навіть філософський комплекс «Упанішад».

Брахман і брахман. Перехід від міфології до філософії в «Упанішадах» досить наочний. Там є присутнім і живим міфологічний бог Брахма (Брахман) – слово чоловічого роду з довгим «а» наприкінці, й абстрактний філософський первень брахман (слово середнього роду з коротким «а» наприкінці, «брахмо»).

Оскільки, однак, міфологічна пуповина брахмана в «Упанішадах» ще не перерізана, іноді важко сказати, хто перед нами: Брахма чи брахман, тому що брахман середнього роду і Брахман чоловічого роду не завжди можуть бути чітко розділені за змістом. В «Упанішадах» вища реальність – і божественна особистість (міфологія), і безособовий принцип (філософія), що по своїй суті наближається до філософського поняття субстанції. Такий брахман – і генетичний і субстанціальний первень усього сущого. Він же – завершення всього сущого (есхатологія). «Воістину від чого народжуються ці істоти, чим живуть народжені, у що вони входять, умираючи, те й прагни розпізнати, те і є Брахман», – сказано в «Упанішадах» (Та. III, 1). Правда, цей новий зміст важко виразити для авторів «Упанішад», тому що філософської термінології майже немає. Тому анонімним авторам доводиться говорити алегорично: наприклад, бажаючи показати субстанціальність брахмана й ієрархію основних явищ природи, «Упанішади» говорять про те, що все суще виткане уздовж і поперек на воді, вода ж виткана на вітрі, вітер – на повітряному просторі. Остання ж основа світобудови – світи Брахмана, про основу яких не можна запитувати. Тут навіть важко сказати, про якого брахмана мова йде – про особистого чи про безособистого.

Однак анонімні автори «Упанішад» іноді піднімаються й до узагальнень, які вони виражають у коротких і виразних формулюваннях. Одна з головних тез Упанішад: «Усе, що не є, є брахман», або «Все є брахман». «Воістину, Брахман – це безсмертне, Брахман – попереду, Брахман – позаду, праворуч і ліворуч, він простирається вверх і вниз; воістину, Брахман – усе це, найбільше» (My. 11,2). Розрізняються два аспекти брахмана: втілений і невтілений. Перший брахман єдиний, другий множинний.

Атман. Але «все це» – не тільки брахман. Ні, «все це є й атман». Якщо корінь безособового брахмана в особистому міфічному Брахмі, то корінь атмана – в пуруші, з яким атман часто в «Упанішадах» ототожнюється. Наприклад, «спочатку [все] це було лиш Атманом у вигляді пуруші» (Бр.1,4).

Слово атман вживається в «Упанішадах» як займенник (я, себе) і в значенні «тіло». Але не це головне. Головне значення цього слова – людина як індивідуальне і як універсальне, космічне психічне буття. В останньому значенні атман – первень, основа й завершення всього сутнього. «Воістину, це спочатку було одним Атманом. Не було нічого іншого, що б мигало. Він подумав: "Тепер я створю світи". Він створив ці світи: небесні води, частки світла, смерть, воду. Небесні води – над небом, небо – [їх] опора, повітряний простір – частки світла, земля – смерть; що перебуває внизу, те – вода» (Аи. I). Таким чином, атман – не тільки генетичний первень, не тільки те, з чого все походить, а й свідома істота, творець світу, Атман. Ясні його міфологічні й антропоморфні корені та джерела. Атман – «володар всіх істот, цар усіх істот» (Бр. II, 5). Однак про нього іноді говориться й у більш знеособленому абстрактному вигляді: «З цього атмана виник простір, із простору – вітер, з вітру – вогонь, з вогню – вода, з води – земля, із землі – трави, із трав – їжа, з їжі – людина» (Та. II, 1).

Атман – не тільки первень, а й основа всього сутнього, субстанція. «На ньому виткане небо, земля і повітряний простір разом з розумом і всіма диханнями» (My. II, 2). Атман пронизує все сутнє, все є проявом атмана. Це «ціле, що виявляється в частинах» (Чх. V, 18). «Його вища могутність відкривається як різноманітне» (Шв. VI, 5). «Як єдиний вогонь, проникнувши у світ, уподібнюється кожному образу, так само і єдиний атман у всіх істотах уподібнюється кожному образові, (залишаючись) поза (ними)» (Ка. II, 2). У «Чхандогї-упанішаді» брахман Уддалакі роз'ясняє своєму синові, що та тонка сутність, яку ми вже не сприймаємо чуттями, є «основа всього існуючого», атман (Чх. VI, 12). У «Чхандогї-упанішаді» є драматичне місце, коли шість брахманів, у тому числі й Уддалакі, просять кшатрія, царя Ашвапаті, пояснити їм, що таке атман. Виявляється, що один брахман думає, що це небо, інший, що це Сонце, третій,

що вітер, четвертий, що простір, п'ятий, що вода, шостий, що земля. Кшатрій доводить брахманам, що атман – не те і не інше, що він ціле, котре являється в частинах як тотожне самому собі (V. 11-18).

Як уже сказано, Атман – не тільки генетично-субстанціальний первень, а й завершення всього сутнього: «... створивши усі світи, він, пастир, згортає [їх] наприкінці часу» (Шв. III, 2). «Як з палаючого вогню тисячами виникають іскри, подібні [на нього], так... різні істоти народжуються з незнищенного і повертаються в нього ж» (Му.Н, 1). Смерть – це злиття з атманом.

Природа атмана і телесна, і духовна. При цьому духовний атман часто ототожнюється з диханням як основою життя. Про взаємовідношення духовного й тілесного атмана говориться так: «Це дихання – пізнаючий Атман – проникло в цього тілесного Атмана аж до волосся, аж до нігтів. Подібно до того як ніж схований у ножнах або вогонь – у пристановищі вогню, так і цей пізнаючий Атман проник у цього тілесного Атмана аж до волосся, аж до нігтів» (Ка. IV, 20). Але в «Упанішадах» превалює розуміння атмана як духовного первня. У «Бріхадараньяці» підкреслюється, що атман складається з розуму, мови і дихання (Бр. I, 5). Будучи володарем, атман «належним чином розподілив речі на вічні часи» (Іша. 8). Атман «внутрішній правитель», нитка, що зв'язує «і цей світ, і той світ, і всі істоти» (Бр. III, 7).

Брахман, атман, пуруша. Уже з вищенаведених характеристик брахмана й атмана видно їхню тотожність. Як про те, так і про інше часто говориться в тих самих словах. Брахман і атман як генетично-субстанціальний первень усього сущого і як останнє його завершення, як єдине, вічне і неминуще, як незмінна сутність явищ, які перебуває як у них, так і поза ними, ототожнюються кожен окремо з усім сутнім. До того ж обоє вони ототожнюються з пурушею. Наприклад, в «Айтареї-упанішаді» пypyшa названий «усепроникаючим Брахманом» (Аи. I, 3). Атман і брахман ототожнюються один з одним. Про тотожність атмана і брахмана в «Упанішадах» говориться неодноразово і на всі лади. Наприклад, «це Брахман, це Атман» (Та. I, 5), або: «Воістину, цей Атман – Брахман», – сказано в «Бріхадараньяці-упанішаді» (IV,4). Пафос ототожнення атмана з брахманом і з усіма формами сутнього добре видно в наступних словах “Упанішад”: «Він [атман] – Брахман, він – Індра, він Праджапаті і всі ці боги і п'ять великих елементів: земля, вітер, повітряний простір, вода, світло; і ці маленькі різноманітні істоти...; і коні, корови, люди, слони; й усе, що дихає, і що рухається [по землі], і літаюче, і нерухоме» (Аи. III, 3).

Цей атман-брахман – «первень, причина, що викликає з'єднання; навіть позбавлений частин, він видимий за межами трьох часів, коли

його вшанують спочатку як різноманітного, основу буття, високоповажного бога, що перебуває в наших думках» (Шв. VI, 5).

Людина. Однак усі ці міркування були б безпредметні, якби вони не торкалися основного питання світогляду – питання про взаємовідношення світобудови і людини, людей. У цьому основний пафос «Упанішад». Цей пафос полягає в ототожненні «я» і брахмана, «я» і атмана. Треба зрозуміти, що «я є Брахман», – сказано в «Бріхадараньяці-упанішаді» (I, 4). Сказавши, що атман – надчуттєва основа всього сутнього, Уддалакі у своєму повчанні синові продовжує: «Те – Атман. Ти одне з тим», або: «Ти еси те» (Чх. VI, 12). Це центральний пункт світогляду «Упанішад». З усвідомленням тотожності «я» з атманом і брахманом в «Упанішадах» пов'язується вищий стан людини, яка стає як богом, так і самою світобудовою. «... хто знає: "Я є Брахман"», той стає всім. І навіть боги не можуть перешкодити йому в цьому, тому що він стає їх Атманом. Хто ж шанує інше божество й говорить: «Воно – одне, а я – інше», той не має знання» (Бр. I, 4.).

Однак в ототожненні людини зі світом і з його ідеалізованою основою більш важливе останнє. У світогляді «Упанішад» суб'єкт розчиняється в об'єкті. Точніше кажучи, він ще відтіля не виділений. Ступінь «Упанішад» – ступінь усвідомлення того, що світ антропоморфний. Вище говорилося, що міфологічний світогляд виникає шляхом стихійного поширення на світобудову рис і властивостей людини і її роду. Тепер же антропоморфність світу в його міфологічній картині усвідомлюється, однак від такого олюднення світу не тільки не відмовляються, але, навпаки, усвідомлення цієї тотожності світобудови і людини перетворюється в головну мету світогляду. У тотожність «я» і світу у вигляді атмана і брахмана треба вірити і цю тотожність треба шанувати. Причому в такій тотожності, що перетворює все в атмана, людина зникає, місця не тільки для особистості, а й для простої індивідуальності не залишається. Шанування атмана і брахмана й осягнення їх тотожності, тобто ідентичності суб'єктивних і об'єктивного первнів – одна з заповідей, які виросли з брахманізму й «Упанішад» індуїзму та веданти.

Світобудова. В «Упанішадах» світобудова – прояв як атмана, так і брахмана. Пізніше деякі послідовники «Упанішад» будуть учити, що світобудова ілюзорна, що вона – майя, тому що існування її примарне, нереальне.

Діалектика. Вчення про атман і брахман як основу буття в «Упанішадах» містить у собі значні елементи діалектики, вчення про єдність протилежностей. Наприклад, «воістину цей Атман є Брахман, що складається... зі світла і не-світла, з бажання і не-бажання, із гніву і не-гніву, із дхарми і не-дхарми...» (Бр. IV, 4), або: «Ось мій Атман у серці, менший, ніж зерно рису,... більший,

ніж земля» (Чх. III, 14) Це те, «меншого чи більшого від якого нічого нема» (Шв. III, 9). «Я – менший від малого, я – більший від більшого» – говорить про себе Шива.

Метод. Знання цінується в «Упанішадах» високо. Наприклад, у сфері ритуалу знання про жертву, тобто алегоричне її осмислення, часто заслоняє саму жертву. Виникає ритуал зосередженого міркування, вказується поза того, хто міркує, спосіб його дихання, місце розташування і т.ін. (Шв. І, 8).

Однак методологія «Упанішад», у якій переважає всякого роду ототожнення, примітивна, ототожнюється те, що, на наш погляд, має потребу саме в розмежуванні. Пов'язуються воєдино частини Всесвіту, деталі жертвоприношення, органи людини і види людської діяльності. Наприклад, складові частини слова удгітха, слова, що означає вид ритуального пісноспіву, а саме: уд, гі, тха – послідовно ототожнюються з елементами життєдіяльності, тобто з диханням, мовою і їжею, далі зі «світами» (трилока), з явищами природи (сонце, вітер, вогонь) і ведами (Самаведа, Яджурведа, Рігведа). Про ототожнення жертвоприношення коня з творенням Всесвіту вже говорилося. Бачили ми й ототожнення брахмана, атмана, пуруші, я – головне ототожнення «Упанішад». Сам стиль «Упанішад» догматичний, авторитарний. Пізнання часто замінюється шануванням.

Пізнання. Гносеологія «Упанішад» підпорядкована вченню про втілений і невтілений брахман-атман. Утілена світобудова осягається нижчим знанням. Це смріті (людське знання), в тому числі веданги. Невтілене, атман-брахман як такий, недоступний звичайному сприйняттю, розумом же він осягається (Бр. IV, 4; III, 4) лише негативно. Від розуму про атман-брахман можна сказати лише те, що він «не [це], не [це]» («Бріхадараньяка», III, 9). Позитивне знання атмана-брахмана досягається тільки особливою йогічною інтуїцією. «Ось правила для досягнення цієї (єдності): стримування дихання, припинення діяльності чуттів, міркування, зосередженість, споглядальне дослідження і повне злиття – це називається шестичастною йогою» (Мт. VI, 18). У «Упанішадах» підкреслюється, що, якщо пізнано атман, пізнано все (Бр. IV, 5).

Етика. Вища мета життя людини – злиття з атманом-брахманом ще за життя, звільнення від сансари й досягнення «світу Брахмана» (брахмалока) після смерті. Це шлях зречення від багатства і навіть від синів: «Непостійне багатство, тому що не досягають вічного невічним». Це шлях зречення від світу і від ученості (Бр. III, 5). «Упанішади» проповідують «подвижництво, милостиню, чесність, ненасильство, правдивість» (Чх. III, 17). Три заповіді Праджапаті своїм дітям: придушення пристрастей, милостиня бідним, співчуття до ближнього (Бр. V, 2). Правдивий брахман той, хто осяг атман, хто звільнився

від прихильностей, суму, заздрості, надії, наділений спокоєм, перебуває в думках, не порушених обманом і самосвідомістю (пізня «Ваджрасучіка-упанішада», 2). Це «шлях богів». Шлях традиційної обрядовості – «шлях предків», шлях сансаріи і карми, шлях вічного перебування у світі страждання.

Елементи матеріалізму. Світогляд Упанішад у цілому передідеалістичний. Але там є і передматеріалістичні погляди: першооснова – їжа; вода; час; простір; вітер, світло, вода, земля разом; матерія (пракріті); сутнє. Але цей світогляд асурів (демонів). Боги (дева) їх спростовують. Це питання буде розглянуте нижче.

Содержание