Даршани

У середині I тисячоріччя до н.е. в Індії на непорушному фундаменті сільських общин почав складатися другий економічний уклад, пов'язаний з відокремленням ремесла від сільського господарства, з утворенням міст як торгово-ремісничих центрів, населених міськими вайшями – ремісниками, які були розділеними за спеціальностями (касти) і займали кожна група особливий квартал. Далі відбувається спеціалізація не тільки усередині цих центрів, а й між ними. З'являються центри ткацького бавовняного виробництва, центри чорної металургії: залізо витісняє бронзу. Завдяки залізним знаряддям продуктивність праці зростає. Стає можливою боротьба з таким бичем Індії як спустошливі повені.

Розвиваються товарно-грошові, речові, відносини. З'являється монета. Праця рабів починає використовуватися для товарного виробництва. Виникає нова, майнова, нерівність.

У середині I тисячоріччя до н.е. у північній Індії існувало шістнадцять великих держав, як монархій, так і кшатрійських республік. З цих держав піднімається Магадха, але об'єднання Індії відбулося тільки в період династії Мауря. Вторгнення македонської армії в Західну Індію в 327 р. до н.е. викликало там національне повстання. Його очолив Чандрагупта. Він і заснував династію Маурья, вершина якої – правління Ашоки (273-232 до н.е.).

Нова, майнова, нерівність зайшла в суперечність з герметичною замкнутістю варн і з кричущою соціальною нерівністю варнового ладу в індійському суспільстві, насамперед із засиллям жреців-брахманів. У боротьбі проти цього засилля головну роль грали кшатрії, їх підтримували і деякі вайшї. Про боротьбу кшатріїв з брахманами свідчать багато джерел Древньої Індії, а також її усна традиція. Світогляд кшатріїв значно

50

відрізнявся від світогляду брахманів: він був світським. У період піднесення царства Магадха можна говорити про антибрахманські й навіть антиведійські духовні рухи. Ця боротьба була більш успішною в республіках Східної Індії, у долині Гангу, де вплив кшатріїв був сильнішим, ніж на заході Індії, в долині Інду.

Найпоширеніший термін древньоіндійської філософії, найбільш еквівалентний давньогрецькому терміну «філософія», – це слово «даршана» (darcana n.) – «бачення», «зір»; «огляд», «огляд чого-небудь»; «побачення», «відвідування»: «передбачення чого-небудь»; «явище», «поява»; «сприйняття», «пізнавання»; «проникнення», «пізнання»; «дізнавання»; «думка»; «намір», «прагнення»; «видимість»; «зовнішній вигляд», «зовнішність»; «присутність»; «випадок», «подія»; «прояв», «ознака»; «око»; «нарешті», «вчення», «система».

У своїй історії індійської філософії С.Радхакрішнан пише про даршани: «Звертаючись до даршан, або філософських систем, ми бачимо тут могутні й безперервні зусилля систематичного мислення» (Радхакришнан С. Древнеиндийская философия. М., 1956. Т.1. С. 16).

Однак древньоіндійська філософія була незрілою. Відзначимо головні її особливості. Вона характеризується неповною відчленованістю від профілософії та неповною виокремленістю з парафілософії. У древньоіндійській профілософії і парафілософії переважав релігійно-міфологічний світогляд, який задавав древнім індійцям свої вищі цінності. Головна з них – звільнення в тому специфічному розумінні, якого надавав цьому поняттю індійський художньо-міфолого-релігійний світоглядний комплекс, звільнення від страждання, а тим самим і від життя, тому що життя в розумінні більшості даршан є страждання.

Для древньоіндійської філософії характерні, далі, застійне вікове співіснування шкіл, їхня крайня умоглядність, слабкий зв'язок з наукою, традиціоналізм, домінування ідеалістичного бачення світу. При цьому дивною особливістю древньоіндійської філософії є поєднання вульгарного матеріалізму з надідеалізмом: розум, інтелект (манас), інтелектуальна діяльність, мислення, не кажучи вже про відчуття, сприйняття й уявлення, вважалися чимось тілесним, своєрідною фізичною діяльністю, свого роду матеріальним процесом, чому був протипоставлений по суті бездіяльний і в силу цього сам себе заперечуючий дух.

Вражає і войовничий антираціоналізм більшості даршан. Шлях до звільнення лежить через звільнення від розуму. Розум обмежує дух.

В індійському світогляді немає місця індивідуальності й особистості

51

Саме спасіння розуміється як розчинення особистого в безособовому.

Зупинимося на відмінності даршан одна від одної, іноді досить різкій.

Склад даршан спірний. Очевидно, треба говорити про даршани у вузькому й у широкому розумінні слова.

Даршани у вузькому розумінні слова – це ті протофілософські вчення, котрі визнавали авторитет Вед. Вони називалися астпика. Це шість так званих класичних систем індійської філософії: веданта, міманса, ньяя, вайшешика, йога, санкхья.

Даршани в широкому розумінні слова – це загалом усі протофілософські вчення Індії як ортодоксальні, так і неортодоксальні, тобто ті, що не визнають Веди. Останні називалися настика. Nastika= = nа (немає) + astika. Це бгагаватизм, буддизм і джайнізм, засновники яких були кшатріями. Буддизм і джайнізм не визнавали авторитету Вед. Вони ж відкидали розподіл суспільства на варни в ім'я соціальної рівності.

До настики примикало матеріалістичне вчення чарваків-локаятиків, які не тільки не визнавали авторитету Вед, а й прямо висміювали їх. Чарваки-локаятики не вірили в загробне життя.

Звичайно, ставлення до ведійської традиції було досить важливим. Не випадково в «Законах Ману» сказано, що «той двічінароджений, який, спираючись на логіку, нехтує ними (тобто Ведами. – А.Ч.), має бути вигнаний як безбожник».

Але все-таки важливіше з'ясувати ставлення даршан до основного питання філософії, тим більше що часто заперечується навіть приблизна застосовність подібної класифікації до індійської філософії.

Крім того, розділимо даршани на філософські та парафілософські. До останніх відійдуть буддизм і джайнізм (що ж стосується бгагаватизму, то його філософська суть полягає в теїстичній санкхї, про яку нижче).

Таким чином, від настики як власне філософська залишається лише школа чарваків-локаятиків, або локаята. Це найбільш послідовний матеріалізм у древньоіндійській філософії. Як найбільш послідовний ідеалізм йому протистоїть веданта. Інші ж п'ять даршан у вузькому розумінні слова займають проміжне місце між матеріалізмом і ідеалізмом, між чарвакою і ведантою. З метою наочності зобразимо ці сім даршан у вигляді спектра:

52

Дамо попереднє порівняння цих даршан. Даршани у вузькому розумінні слова визнають, як ми вже сказали, авторитет Вед, але спираються на них різною мірою.

Веданта (vedanta m.) цілком визнає верховний авторитет Вед і ведійської традиційної літератури, особливо Упанішад, погляди яких вона добудовує до цілісної ідеалістичної системи. Відповідно до цього веданта стверджує, що джерелом вищої істини є отримане обраними людьми, поетами-ріші, надприродне одкровення про бога, сутність світу і сенс життя; веданта приймає бога як творця світу; вважає первинним духовне в особі Атмана-Брахмана; вірить у посмертне існування душі й відкидає отчуючий нас світ як ілюзію.

Міманса (mimansa f.), на відміну від веданти, не визнає бога як творця світу. Вона багато в чому близька до веданти, але в онтології ближча до вайшешики.

Йога (yoga m.), санкхья (sankhya n.), ньяя (пуауа m.) і вайшешика (vaicesika n.) так само, як і міманса, не визнають бога як творця світу, але на відміну від міманси і веданти, які прямо виходять з Вед, ці чотири даршани будують свої світоглядні системи на власних засадах.

Усі ці шість даршан (від санкхї до веданти) вірять у життя після смерті й бачать головну мету філософії у звільненні від страждання, а оскільки в їх уявленні страждання – атрибут життя, то й від життя.

У цьому, як і в інших відношеннях, усім названим даршанам протистоїть тверезе матеріалістичне вчення чарваків (carvaka т.), до якого примикає матеріалістична санкхья.

Виникнення даршан пов'язане з появою сутр. Сутра – буквально «нитка». Сутри – короткі трактати, в яких у тезовій формі викладені ті чи ті власне філософські вчення, що зароджуються. Датувати сутри важко. Вони не анонімні. Їх пов'язують з певними особами.

«Веданта-сутра» (V ст. до н.е. – V ст.н.е.) приписується мудрецеві по імені Бадараяна.

«Міманса-сутра» (IV ст. до н.е. – II ст. н.е.) пов'язується з мудрецем на ймення Джайміні.

«Йога-сутра» (I ст. до н.е. – I ст.н.е.) належить мудрецеві, чиє ім'я Патанджалі.

«Ньяя-сутра» (середина I-тисячоріччя до н.е. – IV ст. н.е.) створена мислителем на ймення чи то Готама (Гаутама), чи то Акшапада.

«Вайшешика-сутра» (не пізніше I ст. н.е.) має своїм автором мудреця на ймення Улука, а на прізвисько Канада.

«Санкхья-сутра» (автор Капіла) не збереглася. Найдавніший з текстів, які дійшли до нас – «Санкхья-каріка» (III – IV ст. н.е.). Автор – Ішвара Крішна.

53

Вчення чарваків пов'язують з ім'ям мудреця на ймення Брихаспаті. Праці цих матеріалістів загинули не без допомоги ідеалістів.

Важливим джерелом наших знань про древньоіндійські філософські школи є трактат «Сарва-даршана-самграха». Автор – Мадхавачарья. Перший розділ цієї праці присвячений чарвакам.