logo search
А

Джайнізм

Термін «джайнізм» походить від слова «джіна» – переможець. Представники джайнізму – джайни – ведуть своє вчення з міфічних часів, пов'язуючи фантастичну передісторію джайнізму з діяльністю 24 праведників – тіртханкарів («які ведуть через океан буття»), з яких реально існували лише два останніх. Це Паршва і Махавіра.

Паршва заснував у Біхарі (Східна Індія) свою громаду, куди приймались і чоловіки і жінки. Члени громади поділялися на мирян і аскетів і дотримувалися чотирьох обітниць: ахімса – не наносити шкоди живому, сатья – бути правдивим, астейя – не красти й апаріграха – неприхильність, відчуженість.

Махавіра з варни кшатріїв, який жив у VI ст. до н.е., наклав на джайнів обітницю цнотливості (брахмачарья), вимагав від аскетів повного стримування від сексу, а від мирян – дотримання подружньої вірності й обмеження себе в насолодах. Ченці-аскети жили в

78

лісах голими. Сам Махавіра став главою громади джайнів лише після того, як у віці тридцяти років покинув сімю і прожив у лісі без одягу і майже без їжі дванадцять років, поки не досяг «прозріння».

Джерела. Згідно з джайнською традицією, Махавіра залишив своїм учням чотирнадцять книг. У III ст. до н.е. у місті Паталіпутрі на вседжайнскому соборі був складений і затверджений канон джайнів – «Сіддханта», з якого найбільш шанована «Кальпасутра».

У цьому каноні багато свідчень наукового і практичного характеру з питань астрономії, географії, космогонії, хронології, з архітектури, музики, танців, еротики, методів виховання гетер і т.ін.

Джайнізм і брахманізм. Як і «Бхагавад-гіта», «Сіддханта» містить у собі елементи критики брахманізму. Джайнізм заперечує святість «Вед». Він висміює брахманський ритуал. Наприклад, якщо правда, що за допомогою обмивань холодною водою можна досягти досконалості, то тоді жаби, черепахи і змії його досягли.

Відповідно до обітниці ахімса джайни засудили криваві жертвоприносини брахманізму і закликали берегти всяке життя. Джайнізм допускав жінок до чернецтва і до вивчення священних книг джайнів, тоді як у брахманізмі жінка прирівняна в цьому відношенні до шудри. Джайнізм шанує не богів, а тіртханкарів і джинів.

Разом із тим між джайнізмом і брахманізмом багато спільного. Джайнізм вірить у сансару, карму і мокшу, його ціль – звільнення від тягот життя через звільнення від самого життя, що розуміється як страждання. Цій практичній меті й повинно служити життя в громаді. Правда, на відміну від брахманізму, джайнізм вважає, що закон карми не можна умилостивити жертвами богам, однак його можна перемогти. Джіна – той, хто переміг закон карми. Наслідки поганих справ, учинених у минулих утіленнях, можна побороти ще в цьому житті. Але найголовніше – звільнення від сансари.

Дуалізм. Як і бхагаватизм, джайнізм дуалистичний. Але якщо там говориться про пракріті й пурушу (котрі сходяться, щоправда, в атмані, тому дуалізм «Гіти», як ми бачили, відносний), то джайни поділяють світ на неживе (аджіва) і живе (джіва). Неживе містить у собі матеріал (пудгала), який складається з неподільних часток (яму). Це те, що може бути зєднане і роєднане. Позбавлені життя і простір (акаша), і час (кала). Сюди ж відноситься середовище, яке стимулює (дхарма) і не стимулє (адхарма) рух.

Живе ж ототожнюється з одушевленим. Одушевлені, а отже, наділені життям і земля, і повітря, і вода, і вогонь, і рослини. Правда, їхня одушевленість обмежена наявністю в них одного лише чуття дотику. Навпаки, птахи, тварини і люди наділені всіма п'ятьма чуттями.

Джіва як душа вічна, неминуща і єдина. Але вона розпалася на безліч убраних у дуже різні матеріальні оболонки душ,

79

які переходять з одного тіла в інше (сансара). Це зло. Звідси іде обітниця ахімса, що забороняє заподіювати зло живому. Мокша розуміється в джайнізмі як повне й остаточне роз'єднання джіви й аджіви і відновлення єдності джіви. З'єднання ж джіви й аджіви і є карма як така. Карма різноманітна. Одна карма визначає народжуючу нас сім'ю і природу нашого тіла, інша – тривалість нашого життя, третя – ставлення до насолоди, пристрасність, яка і є, відповідно до джайнізму, основа неналежного поєднання джіви з аджівою.

«Три перлини». Для звільнення ще за життя необхідні правильна поведінка, правильне пізнання і правильна віра. Правильна віра – віра в авторитет тіртханкарів. Правильна поведінка – дотримання п'яти обітниць, а також прощення, смиренність, чесність, правдивість, чистота, помірність, строгість до себе, жертовність, неприхильність до зовнішнього світу, незворушність і т.ін. Третя перлина – правильне пізнання.

Гносеологія. У джайнів існує досить розроблена система пізнання. Вони розрізняють шруті як знання, засноване на авторитеті, і маті – звичайне знання, що складається з безпосереднього сприйняття органами чуттів зовнішніх і розумом внутрішніх предметів, пам'ять, упізнання і виведення.

Від такого безпосереднього пізнання джайни відрізняють інше, коли душа (джіва) не спирається ні на чуття, ні на розум, а змикається з предметами пізнання без усякого посередництва чуттів і розуму. Однак досягти такого знання нелегко. Цьому заважають наші карми.

На першому щаблі такого вищого знання джіва сприймає як віддалені, так і дрібні предмети, тобто володіє ніби телескопічним і мікроскопічним сприйняттям. На другому щаблі душа, але не всяка, а лише та, що переборола в собі заздрість і ненависть до людей, дістає прямий доступ до їх теперішнього і навіть минулих думок. На третьому щаблі досягається всевідання, абсолютне знання, доступне лише джінам – звільненим душам.

Однак, реальні знання джайнів були невеликі – і їхня могутність лиш уявна. Інакше не були б настільки фантастичні уявлення джайнів і про світобудову, і про історію.

Світобудова. Відповідно до уявлень джайнів, існує кілька розташованих один над одним світів, причому в двох нижніх живуть демони, які мучать душі грішників, середній – наша земля, у більш високому світі живуть боги, а у вищому – самі джіни-переможці. Разом з тим джайни заперечують існування Бога, вважаючи, що всі докази його існування помилкові: на користь буття Бога не говорять ні сприйняття, ні умовиводи. Джайни поклоняються тіртханкарам і джінам, які, як було сказано, живуть на вищому небі. Це небо мокші, небо звільнення.

Історія. Історія, згідно з джайнами, розпадається на три ери –

80

минулу, теперішню і майбутню. У кожній з цих ер були свої 24 тіртханкари. У кожній ері люди проходять нелегкий шлях від щастя до нещастя і знову до щастя.

Так відбувається й у нашій ері. Колись усі були рівні та ситі, тому що рясні були джерела їжі – якісь незвичайні дерева. Із занепадом їхньої врожайності на людей насунулася загибель. Однак перший тіртханкар на ймення Рішабха, який жив незмірно давно і незмірно довго, врятував людей; обдарувавши їх законами, землеробством, торгівлею, скотарством, мечем і чорнилом.

Дігамбари і шветамбари. Джайнізм розпадається на дві секти. Це помірні – шветамбари, тобто одягнені в біле, і крайні – дігамбари, тобто одягнені простором: приналежні до цієї секти джайни іноді не носять ніякого одягу. Дігамбари не визнають джайнський канон. Вони вкрай обмежують себе в харчуванні. На їхню думку, жінка нездатна досягти повного звільнення – мокші. Вони супротивники каст. У них три щаблі аскетизму. Щоб стати аскетом-анувратом, треба залишити сім'ю, обстригти волосся і жити при храмі на милостиню. Аскет-махаврата має тільки набедренну пов'язку і їсть рис з долоні один раз у день. Аскет-нірвана завжди оголений, їсть рис через день. Шудри аскетами бути не можуть. Аскетизм помірних джайнів-шветамбарів менш строгий. Але й вони носять тільки білий одяг і зав'язують рот білою пов'язкою, щоб ненароком не проковтнути яку-небудь комашку. Джайнські аскети не повинні довго перебувати на одному місці, вони вічні мандрівники. Але йти вони можуть лише при світлі і розмітаючи перед собою дорогу віником, щоб кого-небудь не роздавити.

Джайни існують в Індії і зараз: Вони становлять приблизно піввідсотка населення Індії. Джайни впливові, тому що багаті.