Де виникає філософія

З цього питання також є розбіжності. Деякі з філософів і філософознавців начисто заперечують східну філософію як філософію. Існує нібито лиш європейська філософія. З цього погляду, древньосхідна філософія – фікція. Так думали Гегель, Гайдеггер і ін. Зі свого боку багато представників східної філософії, особливо індійської, вважають справжньою лише свою філософію.

Ми ж думаємо, що філософія виникла у межах міднобронзової смуги древньої цивілізації (40°–20° півн. широти) і в Китаї, і в Індії, і в Греції. Що ж стосується країн Близького Сходу, то там (Вавилонія, Сирія, Фінікія, Іудея, Єгипет) була можливість виникнення філософії у формі профілософії (особливо у Вавилонії та Єгипті, де високого рівня досягли протонауки), але ця можливість не реалізувалася через перську навалу, в результаті якої Перська наддержава поглинула всі ці найдавніші цивілізації і культури.

Виникнення філософії в Китаї, Індії і Греції відбувалося по суті однаково: на початку «віку заліза», з появою предметної абстракції – монети, в умовах великих соціальних потрясінь, руйнування традиції та пошуку нового світогляду. Велике значення мали політичні зміни, демократизація

суспільства, поява можливості вільного мислення. Повною мірою це проявилось у передових полісах-державах Древньої Греції. Але елементи якщо не політичної, то духовної свободи були й на Сході, інакше філософія там не могла б виникнути, не міг би скластися плюралізм філософських шкіл, проти якого свідомо боролися прихильники однодумності.

Тому, будучи в основному однаковими, процеси генези філософії на рівні особливого відбувалися по-різному.

У класичній формі генеза філософії мала місце саме у Древній Греції. Філософія виникає там як світогляд міського, незнатного, територіально організованого населення, демосу, який бореться з засиллям родової аристократії, з евпатридами-землевласниками. Реформа Солона в Афінах прямо перебудувала суспільство з родового принципу на майновий. Це трапилося на початку VI ст. до н.е. Наприкінці того ж століття реформа Клісфена в Афінах рішуче перебудувала родову організацію суспільства в територіальну.

В Індії цей суспільний процес був менш чітким. Там саме шляхетні, кшатрії, ці, так сказати, індійські евпатриды, боролися проти засилля жерців-брахманів, а оскільки це засилля спиралося не на фізичну силу, а на міфологічний світогляд, ця боротьба набула світоглядної форми. Антибрахманістами були, зокрема, джайни і буддисти.

Елементи «боротьби кшатріїв проти брахманів» були й у Греції. Геракліт – за індійськими поняттями «кшатрій»: він царського роду, і його світогляд відверто протистояв міфологічному – виступав проти міфології, хоча, треба зазначити, у Греції не було централізованого стану жереців, як в Індії. Жрецтво в Греції було роздроблене й локалізувалось у храмах. Але в основному в Древній Греції філософія як вид світогляду була пов'язана з міським демосом. У Древній Індії ж роль вайшїв у побудові нового світогляду була невелика.

Це не могло не відбитися на ступені зрілості індійської філософії. Вона так і не змогла розірвати свою міфологічну пуповину, і шість «класичних» даршан (навчань) належали астике, тобто тим, хто не заперечував авторитету Вед, що не заважало даршанам перевершувати рівень Вед принципово в якості понятттєво організованого світогляду.

У Древньому Китаї філософія процвітає в жорстокий період боротьби царств, на які розпалась імперія Чжоу. Нові верстви населення виступили проти родової аристократії, вимагаючи скасування спадкування державних посад, і за рівні можливості для всіх освічених китайців, незалежно від походження.

Однак і в Індії, і Китаї зв'язок філософії з наукою був слабким. Тому в Китаї у філософії переважав скоріше практичний, ніж

теоретичний розум, а в Індії – невгамовна й хвороблива уява. Грецька ж філософія із самого початку стояла на плечах близькосхідної переднауки.

Особливості генези філософії на Сході й на Заході. В усіх трьох частинах смуги древньої цивілізації в першій половині першого тисячоріччя до н.е. склалася, загалом, однакова світоглядна ситуація. Але рівень профілософської науки був не скрізь однаковий. У Древньому Китаї і Древній Індії цей рівень був нижчим, ніж у Вавилонії і Древньому Єгипті. Відмінність, можливо, визначалася тим, що античний спосіб виробництва проявився на Сході слабше, ніж на Заході. На Сході сама границя між «віком бронзи» і «віком заліза» була стертою. Тривале панування древньоазіатського способу виробництва в Азії та у Північній Африці (Єгипет) увічнило пов'язані з бронзовим віком духовні світоглядні форми. Сила традиції в Афразії була сильнішою, ніж у Європі, де в ті часи так і не склався стан жерців – у Древній Греції жерці існували при храмах, які були присвячених різним богам і знаходилися в різних місцях, і не були об'єднані, як це мало місце в Індії, а також і в інших державах Афразії, наприклад у Єгипті, де жерці як першорядна ідеологічно-політична сила іноді протистояли царям-фараонам.

У силу всіх цих причин, а можливо, і завдяки деяким психологічним відмінностям народів Древнього Китаю, Древньої Індії, Вавилонії, Сирії і Фінікії, Іудеї й Ізраїлю, Древнього Єгипту філософія в Афразії не набула таких класичних форм, як у Древній Греції, тобто в Європі. Під класичними формами філософії тут розуміється гармонічне співвідношення світоглядного і раціонально-системного аспектів філософії, її зв'язок з науками і розвиток усередині неї логічного апарату, що в цілому дозволяє філософії чітко відокремитися від про- і парафілософії. У Древньому Китаї й у Древній Індії в силу нечисленних там елементів античного способу виробництва і слабкого зв'язку філософії з науками філософія існувала в трохи інших формах, ніж на Заході. У Вавилонії та Єгипті вона зовсім не виникла. Древньосхідна філософія була недостатньо виокремлена з профілософії і недостатньо відділена від парафілософії, часто зливалася з повсякденною моральною свідомістю (у Китаї) і з релігійно-міфологічним світоглядом (в Індії).

Зворотний вплив філософії на профілософію, що стала парафілософією. Виникнення філософії не означало зникнення того середовища, з якої вона виділилася. Вона продовжувала існувати в мистецтві як 1а) суб'єктивно-художній світогляд, як 1в) міфологічна алегорія і як 2) світоглядна частина релігії.

З виникненням філософії профілософія, зрозуміло, не зникає.

Стосовно філософії вона стає парафілософією. Міфологія продовжує існувати в мистецтві, у релігії, у повсякденній свідомості. У своєму світоглядному значенні вона вже обмежена філософським світоглядом. Однак взаємодія між філософією і світоглядною профілософією (тут «про» вже в логічному, а не в історичному аспекті, тобто світоглядною парафілософією продовжується. Що стосується науки, то завдяки філософії вона одержує деякий простір для подальшого розвитку до рівня теоретичного знання. Але це головним чином у Європі.

Сучасна соціальна міфологія. ХХ століття принесло нову форму міфології – світську мирську міфологію з культом вождя, що ставить, здавалося б, земні, але фактично надумані й практично нездійсненні й у цьому розумінні потойбічні цілі і заради цього «заводить» людину не через її розум, а через емоції й у такий спосіб через волю, тобто не через переконання, а через навіювання. Так міфологія стала пропагандою і рекламою.

Протофілософія. Терміни «профілософія» і «парафілософія» корисно доповнити терміном «протофілософія» («первинна філософія»). Протофілософія – первонароджена філософія, філософія, що тільки-но виникла з міфології під впливом мислення, що розвивається, і несе на собі родимі цятки соціоантропоморфічного комплексу. Для протофілософії характерні значні пережитки міфології, нерозвиненість філософської термінології, слабкий розвиток самосвідомості, стихійність, а також відсутність скільки-небудь чіткого розчленовування на матеріалізм і ідеалізм, що є плодом лише досить зрілої філософії.

Содержание