logo search
Загальне релігієзнавство (Докаш

Новітні релігійні течії і рухи

Релігійний ренесанс, відродження інтересу до релігійно-містичних шукань минулого, виникнення нових релігійно-філософських учень, релігійних рухів і незвичайних містичних шкіл, справжній вибух культів другої половини двадцятого і початку двадцять першого століття - яскрава особливість Нового часу. Строкатість сучасного богошукання фантастична. Вона характерна для всіх частин світу планети, всіх континенті! і регіонів. Ця «епідемія» нетрадиційної релігійності, з одного боку, викликає не сприйняття, різку критику, з іншого - завойовує чималу кількість прихильників. Інколи з нічого навколо пророка, вчора ще нікому не відомого, виникають велиш релігійні формування. Нині поряд зі світовими релігіями, релігійними системами з багатовіковими традиціями діє близько ЗО тисяч інших релігійних учень і культів. Без відомостей про вик уява про релігійну ситуацію в світі буде не повною.

Новітні релігії, неорелігії, нові релігійні течії (НРТ), нові релігійні рухи (НРР) - терміни, якими позначають оформлені в другій половині XX ст. нові конфесії, релігійні групи, духовні течії, церкви, в появі яких відбилися модерністські процеси в релігійній Єдиного погляду на назву та сутність цього явища у релігієзнавців немає. Проблемне тут те, що саме по собі явище нове, малодосліджене і в кожному регіоні, в кожній суспільній системі, культурі розуміється по-різному В науковій та художній літературі, засобах масової інформації для його позначенні використовується дуже велика кількість синонімічних термінів: нетрадиційні релігії, неорелігії, неокульти, новоутворення, псевдорелігії, секти, неосекти, тоталітарні секти, неомістицизм, квазірелігії, позаконфесійні об'єднання, релігії «Нового віку». Велика кількість синонімічних термінів робить це явище ще більш незрозумілим, тому доцільно визначити хоча б найбільш вживані з них.

Терміном «нетрадиційні релігії» належить» мабуть, позначати релігії, які історично не успадковані певним народом від попередніх епох, непритаманні його релігійній духовності, культурно, побутово і ментально не укорінені на етнічній території (для України, наприклад, це іслам та буддизм).

Назви «неорелігії», «неокульти», «нові релігійні течії» слід застосовувати для визначення явищ, сакрального характеру, що виникли в новітню епоху внаслідок пошуку нових духовних цінностей та орієнтирів (неохристиянські, неоорієнталістські рухи, неоязичництво, синтетичні неорелігії).

Поняттям «релігії нового віку», або «нью ейдж», доцільно називати релігії, в основі яких лежить ідея нового віку, що може наступити за рахунок трансформації людської свідомості (саєнтологічні, наукологічні рухи).

Проблема визначення новітніх релігій актуальна з трьох причин:

  1. важливо встановити параметри, за якими можна було б віднести релігійні течії справді до новітніх;

  2. існує необхідність використовувати такі визначення, які б служили ефективним критерієм належності до організацій та рухів, які об'єднує загальна назва – «нові» («новітні»);

  3. не асі рухи, течії та культи, які релігієзнавці чи соціологи відносять до «нових», вважають себе такими (наприклад, Ошо-центр, Шрі Чінмой вважають себе не релігіями, а культурними центрами).

  4. Багато представників новітніх релігій стверджують, що за тривалістю свого існування їх аж ніяк не можна зараховувати до нових. Зокрема, Міжнародне товариство свідомості Крішни претендує на звання найстарішої із релігій, яка начебто веде свій родовід від давніх Вед та оповідей про життя Крішни (3 тис. років до н.е.). Мормони та Свідки Єгови вважають, що відродили традиції Божої церкви, які Господь надав ще Адамові та первісному християнству, Багаї також наполягають на тому що їхня віра — не новітні, а одвічна.

Релігієзнавцями зроблено чимало спроб дати більш-менш чітке визначення сутності новітніх релігій, однак оптимальної їх дефініції поки що не вироблено. Більшість релігієзнавців нині користуються стандартним терміном - «модернізована форма релігій» (Ю.Калінін, В.Лубський, Л.Филипович).

Дискусійним у релігієзнавстві залишається наразі питання, на підставі яких критеріїв цей тип релігій можна називати «новими». Зарубіжні та вітчизняні релігієзнавці по-різному підходять до визначення відповідних часових рамок.

«Новими» інколи називають рухи, що виникли після ІІ світової війни (Кларк, 1987), після 50-х (Баркер, 1989), 60-х та 70-х (Мелтон, Муур, 1982; Бекфорд, 1985; Нельсон, І987) років. Ці часові рамки не можна вважати оптимальними з декількох причин. По-перше, після ІІ світової війни їх виникло відносно мало. Адже основні світові релігії, крім християнства, поширювали свою діяльність на Заході у поствоєнні осипання на час виникнення «нових релігій в західному світі також не можна вважати відповідними, оскільки неорелігії є світовим, а не тільки європейським явищем. Пропонуються 150-річні та 200-річні відтинки виникнення цих релігій.

Вітчизняні релігієзнавці користуються більш короткими термінами виникнення нових релігійних течій та рухів. Вони вважають, що новітні релігії спочатку з'являються в 60-х рр. XX ст. в Україні (Л.. Филипович), Ми приєднуємося до точки зору вітчизняних науковців.

Аналіз процесу еволюції новітніх релігії показує, що є певні відмінності у їх виникненні в США та в Західній Європі. Якщо в США вони прийшли зі своєї батьківщини (здебільшого зі Сходу) разом із родоначальниками (гуру, вчителями), то в Європу, а вже потім і в Україну - з учнями, тобто через посередників.

Якщо мова йде про причини виникнення новітньої релігійності, то тут називають найрізноманітніші чинники, серед яких основними можна. вважати такі.

Дослідник релігійних процесів В. Єленський вирізняє ще одну причину антропологічний протест (несприйняття людиною сучасності як такої).

Причини, які зумовили виникнення неорелігії, стали не тільки рушієм їх розвитку ж нашої популярності серед населення. Вони отримали не тільки широке розповсюдження на всіх контингентах, але й щороку чисельно зростають. Їх можна назвати трансконтинентальними. Так, за даними «Енциклопедії Британіки» (1996), а 1995 р. у світі нараховувалось 121 млн. 297 тис. прихильників нових релігій і близько 1 млн. потенціальних послідовників. Тобто серед 6,5 млрд. населення планети 2% — їх прибічники. Якщо з1980 по 1993рр. приріст прихильників нових релігії становив 33 % то, за прогнозами, до 2006 р. зростання складе 67% при 20-відсотковому зростанні населення. У жодній з давно існуючих релігій таких змін не очікується

Такий активний розвиток неорелігій та їх кількісне зростання сьогодні достатньо розповсюджене. Існує думка про «наступ деструктивних культів», їх претензії на канонічний простір традиційних та історичних релігій. Ця думка необґрунтована, оскільки, як показують дослідження, з усіх, хто з цікавості, а не з релігійній переконань приходить у неорелігійні громади, залишається не більше 0,4 відсотка.

В останні роки в Україні, крім давно існуючих тут (православ'я, греко-католицизм, католицизм, протестантизм, іудаїзм, іслам) релігій, також поширюються нові релігійні течії. Серед них є такі, які історично не успадковані нашим народом від попередніх епох, але набувають популярності внаслідок місіонерства проповідників з їхньої історичної батьківщини. Як вважають автори посібника «Історія релігії в Україні» (К., 1999), нетрадиційними для України є релігії переважно східного (індуїстського та буддійського) напряму.

До нових релігійних рухів належать і неорелігії, що оформилися в другій половині XX століття. Причинами їх виникнення можна вважати зміну світоглядних парадигм, кризу традиційних реліни, взаємовпливи різних культурних світів. Інколи неорелігії виступають результатом релігійної ініціативи окремих осіб, котрі, базуючись на певній віросповідній традиції або синкретизмі кількох, творять нове віровчення, культ, організацію. Ця організація вважається самодостатньою й незалежною від будь-якого релігійного центру, а її засновник і керівник - обраним Богом. Сьогодні в Україні представлені майже всі відомі у світі напрями неорелігій.

Крім нетрадиційних і неорелігій, в Україні є й так звані рухи «нью ейдж» («нового віку»), що виникли у 80-х рр. XX ст. В основі цих рухів лежить ідея нового віку - якісно іншого періоду в розвитку людства, на відміну від попереднього - невдалого, "пропащого". Течії «нью ейдж» пропонують людству цілісні перспективи його буття в єдності тілесного, духовного і ментального начал. Головна ідея «нью ейдж» - пробудження в людині вищого Я. Для реалізації цієї мети використовуються нетрадиційні способи і методи трансформації людської свідомості, поліпшення стану здоров'я як фізичного, так і психічного, освоюються різні практики езотеричних або духовних традицій.

НРТ, що з'явилися в Україні, успадкували всі ті риси, які характеризують модернові релігії взагалі в будь-якій країні (універсалізм, синкретизм, орієнтація на спільний містичний досвід, відкритість до послідовників різних релігій і релігійно-філософських систем, авторитаризм лідера руху, жорстка організаційна структура релігійних громад). Водночас, українським НРТ притаманні й певні специфічні ознаки: їх поява збіглася з періодом релігійного відродження, що може розглядатися як прояв плюралізації релігійного життя; повільність процесу поширення. За даними Державного комітету України у справах релігій, станом на 2004 рік в Україні зареєстровано І 582 організації неорухів, 50 напрямків, з яких 1112 — харизматичні громади.

Всі неорелігії, незважаючи на їхню різноманітність, мають спільні особливості й ознаки.

Насамперед зазначимо, що їм притаманна своєрідна соціально-психологічна орієнтація, при якій прихильники НРТ вдаються до самоізоляції від родинних і соціально-групових зв'язків, колишніх цінностей і уподобань. Це досягається різноманітними засобами психічного впливу, встановленням специфічних правил і норм поведінки членів громади, виробленням своєрідної техніки контролю за ними, а також максимальною насиченістю програми різними груповими заходами, що проводяться протягом доби з метою відволікання їх від позаобщинних справ. Робиться все так, щоб кожна хвилина віруючого була заповнена. Для прибічників цих вчень характерна демонстративна втеча від дійсності, несприйняття існуючого соціального устрою, відсторонення від політичного життя.

Очолює релігійну громаду харизматичний лідер - особа наділена містичними якостями. Йому приписують роль особливого спасителя, посланця Божого, месії. З допомогою активних методів впливу на особистість він може подавляти її волю і свідомість. Інколи віруючі поклоняються йому, а не Богу. Він має необмежену владу, відрізняється нестримним самозвеличенням. Встановлюючи правила та норми поведінки для членів громади, він сам їх не завжди дотримується і живе в значно кращих умовах, ніж рядові члени спільноти.

Прихильники неорелігій - це в основному люди віком від 18 до 45 років, що мають досить високий освітній ценз, причому здебільшого це городяни, вихідці з родин службовців, інтелігенції, військовослужбовців, із невисоким або середнім рівнем матеріальної забезпеченості. Причина знаходження притулку в неорелігіях - порушення соціальних зв'язків, розчарування в наслідках своєї діяльності, втрата перспективи самореалізації, пошук чітко організованого способу життя, твердих моральних правил поведінки.

Сповідуючи свої віросповідні доктрини і обрядово-культову практику, прибічники неорелігій викривають традиційні релігії як хибні, неприйнятні, тому умовно їх можна вважати «неопротестантськими».

Як правило, нові релігії і культи будуються на принципі синкретизму. Їх неофітам пропонуються вчення, запозичені з релігійно-культурних традицій різних народів і різних часів; вони вбирають у себе елементи християнства, буддизму, ісламу, індуїзму, а також окультизму, спіритизму, теософії, антропософії, астрології і ін. Причому кожне вчення НРТ претендує на універсальність і винятковість своїх доктрин.

Проповіді лідерів нетрадиційної релігійності зводяться, в кінцевому підсумку, до пророкування кінця світу. Часто члени громад відмовляються від власного майна на користь релігійної групи, змінюють місце проживання і навіть власні імена.

Особливістю культів є також типовий спонукальний мотив у кар'єрі лідерів - нажива за рахунок рядових членів груп. При цьому керівники неорелігій часто не гребують навіть експлуатацією своїх прихильників, позбавляючи їх найнеобхіднішого. Члени релігійних громад безоплатно працюють, передають до фонду братства свої заощадження та цінні речі. За рахунок цього у проводирів НРТ нагромаджуються великі багатства.

Різні підходи до часових рамок, форм роботи та причин виникнення неорухів зумовлює різноманітну їх класифікацію і видового наповнення. Найбільш вдалими і методологічно виваженими можна вважати класифікації, які поділяють новітні релігійні течії та рухи на сім груп (В. Лубський, Л. Филипович, А. Черній). Правда, термінологія, якою вони позначають цей тип релігійності, та назви класів у них різні. Однак підходи до використання критеріїв для побудови класифікацій - ідентичні.

Як вважає вітчизняний релігієзнавець Л.Филипович, в Україні можна виділити 7 груп НРТ; неохристиянство (Богородична церква, мормони, Новоапостольська церква, Церква Христа, Нова церква або Церква Нового Єрусалиму, харизматичні церкви); релігії орієнталістського напряму (Міжнародне Товариство Свідомості Крішни (МТСК), Трансцендентальна медитація (ТМ), центри Шрі Чінмоя, Ошо-центр, послідовники Шрі Сатьї Саї Баби, Вселенська чиста релігія або Сахаджа його, Дзен-буддизм, Нітірен, Всесвітня віра Багаї); синтетичні релігії (Велике Біле Братство (ВББ), Церква об'єднання або Церква Уніфікації, Аум Сінрікьо або Вчення істини АУМ); езотеричні об'єднання (теософія, антропософія, Братство Грааля); неоязичництво — рідновірство (Рідна віра, РУНвіра, Собор рідної віри, Ладовіра); саєнтологічні (наукологічні) рухи (Діанетика або саєнтологія, Наука розуму, Християнська наука); сатанізм.

У посібнику дається характеристика лише найбільш відомим і розповсюдженим із них.