3.2. Наукові теорії походження релігії

Головна їх особливість - намагання пояснити релігію як результат реалізації певних потреб, інтересів чи неспроможності людей подолати свою залежність від зовнішніх сил.

Політико-державна теорія. Започаткована у V ст. до н.е. давньогрецьким філософом Критієм (460-403 pp. до н.е.), який висунув припущення, що релігія є вигадкою законодавців. Його думку поділяв Лактацій (250-225 pp. до н.е.), який вважав засновником релігії римського цезаря Нума Помпілія. Цю гіпотезу в подальшому розвинули гуманісти та енциклопедисти, мислителі-просвітники XVII-XVIII ст. Релігію вони вважали ошуканством, вигадкою, результатом неуцтва, свідомої нечесної змови для досягнення чиїхось інтересів чи загального суспільного спокою.

Євгемеризм. Його автором був грецький філософ Євгемер (340-260 pp. до н.е.), який припускав, що релігія бере свій початок із вшанування й обожнення найдавніших царів.

Натуралістична (матеріалістична) концепція. Будучи сучасницею євгемеризму, ґрунтувалася на тому, що релігія, як сфера духовного, похідна від матеріального світу. Це фантастичне відображення світу в свідомості людей.

Такого погляду дотримувався Епікур (342-270 pp. до н.е.) - грецький філософ-матеріаліст, який висунув гіпотезу про атомістичну будову світу. Світ, на його думку, вічний і нескінченний, тому не міг бути створений богом.

Цю гіпотезу підтримував і Тіт Лукрецій Кар (пр. 99-55 pp. до н.е.) - римський поет і філософ-матеріаліст. У поемі «Про природу речей», яку можна назвати матеріалістичною філософією давнини, він писав, що уявлення про богів виникло зі спостережень за природою, острах перед її могутніми силами спонукав людей до спорудження богам капищ. Послідовнику Епікура римському письменнику Петронію (пр. 66 р. до н.е.) приписують відомий афоризм: "Перших богів на землі створив страх". Грецький філософ-атоміст і вчений енциклопедист, 70 назв творів якого охоплювали всі галузі знань, Демокріт (460-361 pp. до н.е.) висловлював загальноприйняту тоді думку, що релігія виникла у давніх єгиптян від страху перед природою, в них її запозичили інші народи.

Серед прибічників цієї теорії - англійські філософи Д. Юм, Т. Гоббс, представник німецької класичної філософії Гегель, засновник "Філософії життя" Л. Фейєрбах, представник марксистської філософії Ф.Енгельс та інші.

Натурміфологічна теорія. Її поділяв англійський лінгвіст Макс Мюллер (1823-1900 pp.), який зробив припущення, що релігія бере початок із міфу про Сонце, з обожнювання Сонця. Його висновки про міфологічний характер релігії були ударом по теологічній концепції, адже певною мірою заперечували надприродне походження релігії.

Представниками цього напряму були також брати Грімм (Якоб і Вільгельм) - німецькі філологи і дитячі письменники (1785-1863 pp., 1786-1859 pp.), Олександр Потебня (1839-1891 pp.) - видатний український учений-лінгвіст, засновник лінгвістичного релігієзнавства. У появі віри в надприродне, еволюції релігійних вірувань, за його твердженням, важливу роль відігравали можливості людського мислення і пізнання, зміни у співвідношенні віри і знання. Віру в душу вчений виводить із ролі слова в жіізналні, впевненості людини в тому, що "слова суть духовності сутності речей." Він стояв на позиціях релігійного вільнодумства. Ця теорія є своєрідним продовженням астральної теорії, представник якої вважали її виникнення результатом намагань первісних: людей пояснити метеорологічні та астральні явища.

Анімістична теорія. Поширилась у кінці XIX - на початку ХХ ст. Засновник — англійський етнограф і релігієзнавець Едуард Бернет Тейлор (1832-1917 pp.). Який вважав, що релігія сформувалася від віри в духів і душу. Цю віру він назвав анімізмом, який пізніше, на нього думку, було доісторичними релігійними уявленнями. Так і сформувалися перші релігійні вірування. Е.Тейлор уперше застосував принцип еволюціонізму для вивчення історії релігії. Свої погляди він виклав у праці «Первісна релігія» (1871 p.).

Англійський філософ і етнограф Герберт Спенсер (1820-1903 pp.) виводить походження анімізму з ідеї «двійника»: первісна людини бачила свого двійника чи двійника іншої людини уві сні або мареннях, і в неї з'явилась думка про подвійну сутність людини.

З критики анімізму постала концепція преанімізму, згідно з якою найважливішими чинниками виникнення релігії є людські переживання та емоції.

Концепція преанімізму. Висунута наприкінці XIX - початку XX ст. Р.Марретом, Д.Кінгом як реакція на анімістичну теорію походження релігії, згідно з якою віра в душу є найдавнішою формою релігії, її «мінімумом». Преанімісти підкреслювали виняткову роль емоцій у виникненні вірувань і вважали, що віра в душу передують неусвідомлені імпульси психіки, породжуючи уявлення про надприродну, безлику, духовну силу – «ману», яка керує світом.

Цієї точки зору на походження релігії дотримувались Е. Дюркгейм, С.Хаєр, на думку яких «безлика духовна сила» є найдавнішою категорією надприродного, виникає ідеологічно-афективним чинником.

Концепція аніматизму. Її висунули критики анімізму, стверджуючи, що анімізму перебувало одухотворення речей, всієї природи, згідно з яким кожна річ, кожне явище має "свого господаря", "свій голос". Це був примітивний пантеїзм - обожнення природи. Її пізніше поглиблювали етнографи В.Богораз (1865-1936р і Л. Штеренберг (1861-1927 pp.).

Теорія прамонотеїзму. її автор католицький монах і етнограф А.Ланг (1841-1912 pp.) переконував, що люди споконвіку визнавали існування єдиного Бога за аналогією з батьківською владою в роду я віра, на думку Ланга, виникла в ході розмірковувань первісні людини щодо своєї творчої діяльності та з традицій батьківської влади в родині. Ланг пов'язував зародження релігії з період розвинутого патріархату, але історія доводить, що вона існувала і за часів матріархату.

Магічна теорія. Вона є спробою наукового пояснення походження релігії англійським етнографом, істориком релігієзнавцем Джеймсом-Джорджем Фрезером (1854-1941 рр.) Духовний розвиток людства він розглядав як процес, що проході три стадії: магія, релігія, наука. Основу первісної релігії, на йогу думку, становить магія, в них є спільна риса - обидві мають вплив на надприродні сили. Людина спочатку намагається боротись за свій добробут із допомогою магічних засобів, але, впевнившись у їхній неспроможності, вдається до релігії, яка виникла з магічних образ. Переконавшись у безсиллі релігії, людина «винаходить» науку.

Звідси робиться висновок, що магія, релігія і наука є елемента одного ряду. Насправді ж - це різні сфери мислення і галузі діяльності людей.

Психологічна теорія. Ця теорія пов'язує виникнення релігії особливостями природи, людини. Її започаткував австрійській психолог, автор теорії психоаналізу Зігмунд Фрейд (1856-1939 рр.) Релігія, за Фрейдом, є наслідком психічних переживань людині стресових ситуаціях. Духовний світ первісної людини подібний світорозуміння душевнохворого, бо він, як і первісна людина, вірить у силу своїх ідей. Тому психічне, на думку Фрейда, перед соціальному, зумовлює, визначає його, а отже, психічне сприйняття світу первісною людиною є джерелом її релігійного світорозуміння.

Соціологічна теорія. Її засновником вважається французький філософ і соціолог Е.Дюркгейм (1858-1917 pp.). Він зазначав, і одвічним елементом релігії є обряд тотемізму, який заклав грунт для формування всіх інших релігій. Бог, за Дюркгеймом, - символ, у якому суспільство оцінює себе. Тому все соціальне є релігійним, поняття про Бога є поняттям про суспільство. Отже, релігія виникає разом із першими людськими спільнотами.

Марксистська концепція. Стверджує історичний характер релігії. На думку її представників (К.Маркс, Ф.Енгельс), вона виникає в нерозвинутих умовах первісного суспільства, знаменуючи собою залежність людини від стихійних сил природи та суспільства. Причиною виникнення релігії є низькі пізнавальні можливості людини, примітивний рівень розвитку продуктивних сил.