logo
Загальне релігієзнавство (Докаш

Старообрядництва

Це сукупність релігійних течій, що відкололися від Московського православ'я у другій половиш XVII ст. через відмову прийняти церковні реформи Патріарха Никона, Вони стосувалися в основному обрядової сторони: заміна двоперстого хресного знамення триперстим, введення поясних поклонів замість земних, триразового повторення слова «алілуя» в церковному співі (замість дворазового), ходіння під час богослужіння проти сонця (а не навпаки, як було раніше), запровадження зміненої форми хреста (поряд з восьмикінцевим допускався шестикінцевий), а також виправлення церковних книг та ікон за грецькими зразками тощо. Але глибинною причиною неприйняття культових нововведень було те, що вони запроваджувалися одноособовим рішенням патріарха, а це підривало ідею соборності, автономії церкви, утверджувало в ній принцип єдиновладдя і підпорядковувало її монархічній державі. Старообрядництво стало й ідеологічним виразом соціальних суперечностей у країні. В конфлікті навколо реформ виступили три основні сили: дворянська монархія, що ставила за мету підкорити Церкву державі, бояри і феодальне духовенство, які відстоювали свої місцеві станові привілеї, і очолюване Никоном духовенство з наміром централізувати Церкву і поставити патріаршество вище самодержавства (никонівська теза «священство більше царства є»). На боці старообрядництва виступили також селянство, міська біднота, частина козацтва та ін. Вже на кінець XVII ст. воно розділилося на 2 основні напрями - попівщину і безпопівщину, які розпалися на багато різних толків і злагод. На ранньому етапі існування для старообрядництва були характерні заперечення «антихриста» - феодальної держави, відмова від спілкування з «мирським», надія на близький кінець світу, суворий аскетизм, прихильність до старих обрядів і звичаїв і т. п. У 1666-1667 рр. старообрядці були прокляті церковним собором, і лише у 1971 р, звинувачення їх в «єретизмі» офіційно визнані необґрунтованими. Старообрядництво в Україні сьогодні представлено двома згодами; Білокриницькою (готівці) та безпопівською, які разом нараховують 75 громад.

Білокриницька ієрархія - старообрядницька церква попівської орієнтації. Виникла в 40-х рр. XIX ст. у зв'язку з намаганням частини старообрядців створити незалежну від никоніанської церкви вищу ієрархію з правом зводити у священницький сан. Найменування походить від с. Біла Криниці на Буковині (в той час – територія Австрії) - місця проживання громади попівців, які поселилися сюди з Росії. Незабаром її визнали інші старооборядці-попівці, в тому числі рогозька громада (перемазанців) у Москві, куди 1853 р. перемістився духовний центр попівців. У 1862 р. частина старообрядницьких ієрархів виступила з так званим «Окружним посланням», в якому закликала відмовитися від деяких сторін віровчення і культу, що спричинило розрив з офіційною православною церквою. Розбіжності з приводу послання привели до творення двох течій білокриницької ієрархи: «окружників», тобто прибічників послання, і «неокружників», або «розладників». Тепер білокриницька ієрархія посідає провідне місце в старообрядництві. В 1988 р. на своєму соборі з нагоди 1000-ліття хрещення Русі прийняла назву «Руська православна старообрядницька церква» і з цього часу очолюється митрополитом. Має ряд керованих єпископами єпархій, які об'єднують близько 150 релігійних громад у Росії, Білорусі, Молдові. В Україні діє Вінницько-Одеська єпархії цієї церкви. Видає "Старообрядницький церковний календар та іншу релігійну літературу. Старообрядницька церква Білокриницької згоди налічує 65 громад.