3.1. Теологічні теорії походження релігії

Більшість віруючих і духовенства стверджує, що релігію подарував людству Господь, вона вічна і незмінна, саме їхня релігія істинна і не потребує знань щодо її походження. Ця ідея є провідною в ряді теологічних теорій.

Традиціоналістська теорія. Згідно з нею, релігію відкрив людям Бог. У християнстві це викладено в біблійній оповіді про спілкування перших людей Адама і Єви в раю з Богом, а також про надприродні контакти з Богом Мойсея, інших біблійних персонажів. Базуючись на беззастережній вірі, вона не спирається ні на які аргументи, не апелює до розуму.

Такий підхід властивий давній філософії. Так, давньогрецький філософ Платон (428-348 pp. до н.е.) вважав, що існує реальний світ речей і світ ідей, які відображають ці речі. Світ ідей сповнений ідеєю Єдиного. Воно є особливою субстанцією всього світу, його витоком і основою, не має ні початку, ні кінця, жодних ознак, не потребує простору й руху, бо для руху потрібні зміни, а Єдине -незмінне. Релігія, за Платоном, є наслідком споглядання людською душею ідей Єдиного, яке втілює в себе Бога. Отже, сповнена ідеєю Бога людська душа згадує про нього в матеріальному світі, що є основою релігії. Цю теорію також розвивали мислителі, яких церковна ієрархія називала святими отцями церкви. У православ'ї це Афанасій Олександрійський (прибл. 295-373 pp.), Іоан Златоуст (прибл. 350-407 pp.), Іоан Дамаскін (прибл. 675-753 pp.), у католицизмі - Августин Блаженний (354-430 pp.), Фома Аквінський (1225-1274 pp.). Ця теорія проста, доступна для сприйняття, не потребує доведення, оскільки ґрунтується на вірі. Тому набула значного поширення у християнському богослов’ї. Щодо походжен­ня інших релігій - християнство допускає будь-які пояснення.

Теїстична теорія. Ідейним джерелом її є теїзм: 1) форма вірувань і культу, пов'язаних з уявленнями про Бога як творця і вседержителя, 2) релігійне вчення, яке виходить з існування особистого Бога - творця світу і промислителя, який визнає буття Бога як істоти, принципово відмінної від світу речей і явищ, істоти абсолютної, вищої за людину і природу, тобто надлюдської і надприродної. Бог є джерелом усього існуючого, а отже, й релігії. Релігія є результатом розумового розвитку людства. Цю теорію також сповідувало багато визначних мислителів, особливо у XVI-XIX ст.

Концепція вроджених ідей. Згідно з нею, ідея Бога у людини вроджена, вона існує в її свідомості від народження і виявляється як пізнання Бога. Уявлення про Бога, як найдосконалішу істоту, передбачає його існування: людина мислить про Бога, отже, він існує. А мислить вона про Бога тому, що ідея Божества є провідною вродженою ідеєю. Найпомітнішим представником цього напрямку був французький філософ, математик і природознавець Рене Декарт (1569-1650 pp.).

Богословський раціоналізм. На думку засновника цього напрямку німецького філософа Г.В. Лейбніца (1646-1716 pp.), розгортання декартівських вроджених ідей відбувається під впливом досвіду, емпіричних знань. Він вважав, що завдяки цьому людство прийшло до християнства - єдиної релігії одкровення.

Споглядальний теїзм. Його засновник, німецький філософ І.Г. Фіхте (1797-1879 pp.), вважав, що релігія як ставлення людини до Бога є комплексом певних почуттів, породжених усвідомленням нею скінченності свого буття. З цього й народжується благоговіння перед вищою силою.

Містичні теорії. Їх єднає визнання надприродного походження релігії, яка є наслідком одкровення. Вважається, що воно дане раз і назавжди першим людям безпосередньо Богом, є результатом постійного впливу Божества на дух людини, що діє вічно.

Яскравим представником цього напрямку був німецький письменник, філософ-ірраціоналіст Ф.І. Якобі (1743-1819 pp.). За його твердженням, знання Бога людині дають лише її внутрішні почуття. Вони й є джерелом релігії. Людина споглядає Бога внутрішнім зором, не тілесними, а духовними очима. Це споглядання виникає за певних специфічних умов і потребує не розуму, а віри.

Православно-академічна теорія сформувалась у другій половині ХІХ ст. у російському богослов'ї. Засновник - професор Московської духовної академії Федір Голубинський (1798-1854 pp.). Його учень В.Кудрявцев-Платонов (1828-1891 pp.) вважав, що виникнення релігії зумовлене дією двох джерел:

1. об'єктивного, що існує поза людиною і виявляється у впливі Бога на дух людини;

2. суб'єктивного, яке залежить від людини, від засвоєння нею цього впливу.

Для обґрунтування свого погляду він посилався на теорію вродженого знання. Свідомість містить знання, яке існує, коли душа ще до народження тіла споглядає сутності поза межами фізичного світу, тобто Бога. Оскільки, вважав В. Кудрявцев, вроджені ідеї є результатом Божественної волі, вони повинні містити ідею Бога. Ці ідеї і є релігією. Але велика кількість невіруючих у світі тоді пояснюється відсутністю в них вроджених ідей про Бога. Щоб усунути це протиріччя, Кудрявцев стверджував, що не варто припускати, ніби вроджена ідея Бога з самого початку існує у свідомості людини як уявлення чи поняття. Вона існує не як здатність утворювати поняття про Бога, а як вроджене прагнення до нескінченного, потреба здобуття знань про Бога, яка може й не реалізуватися. Тому він велику роль відводить одкровенню. Одкровення, за В.Кудрявцевим, має дві передумови: 1) безмежні здатності Бога; 2) процес людського пізнання. Релігія твориться під впливом Одкровення і людської розумової діяльності.

Академічний теїзм використовує наукові аргументи і тому до певної міри вдосконалює богословські теорії. Однак, визнаючи абсолютний пріоритет віри, він не переходить межі, за якою починається справжня наука, а просто прагне осучаснити релігію.