6.2. Християнство

Вивчаючи християнство, ми розглядаємо величезний рух в історії людства. Християнство справило потужний вплив (як позитивний, так і негативний) на весь навколишній світ. Нині мільйони людей на всіх континентах і практично в кожній країні заявляють тією чи іншою мірою про прихильність до вчення Ісуса Христа. Християнство - найбільш поширена і одна з найбільш розвинених релігійних систем сучасного світу. Сьогодні у світі понад 2 млрд. 150 млн. християн, тобто близько однієї третини населення земної кулі. Протягом XX ст. їх кількість щорічно зростала на 2,6%, тобто перевищувала темпи зростання населення Землі.

Історія християнства нагадує дерево у процесі росту: воно має великі і малі гілки, деякі з яких раптом припиняють свій розвиток, водночас як інші, що довгий час залишались малими, вдивовиж швидко починають проростати багатьма паростками, і деякі з них стають великими гілками. В якийсь період різні церкви мають спільність у поглядах, але ніколи не можна бути впевненим, що дві спільноти, що називають себе християнами, сходяться в розумінні Ісуса Христа, проблем спасіння, специфіки віровчення або самої суті релігії. За видимою простотою основ християнства ховається надзвичайно складна і багатолика релігійна система.

Християнство — космополітична, наднаціональна, монотеїстична світова релігія, В ідеологічному і віросповідному відношенні йому судилось стати найбільш вдосконаленою і обґрунтованою релігійною системою, усталені положення і надбання якої запозичують численні релігії світу. Християнство є офіційною релігією в найбільш економічно і культурно розвинених країнах. Воно пристосувалося до нових історичних реалій, науково-технічного прогресу, світової культури і тим самим вказує іншим релігіям їхнє можливе історичне майбутнє.

Найбільше християн проживає в Європі (27% від їх загальної кількості, щорічний приріст громад складає 2%) та в Америці (39%, щорічний приріст складає 16%). Помітно зросла кількість християн в Азії, особливо в східній її частині за рахунок Китаю, де в 2000 році у порівнянні з 1900 р. їхня кількість збільшилася майже в 23 рази і складає понад 285 млн. осіб. Ще більш разючі зміни відбулися в Африці. За 100 останніх років кількість прихильників християн­ства тут зросла у 41 раз і охоплює 380 млн. осіб.

За оцінками експертів, до 2020 року, згідно з дослідженням з допомогою демографічного інструментарію, християнство своїм зростанням в основному буде зобов'язане п'ятидесятникам і харизматичним рухам. Якщо в 1980 році послідовники цих течій складали 11%, то на кінець XX ст. - 25%.

За своїми конфесійними визначеностями християнство багатовимірне. Якщо в 1980 році у світі існувало 1 720 000 церков, які належали до 20 800 різних течій, то за останні два десятиліття обидва показники зросли десь на 17-20%.

Щоб зрозуміти суть і роль християнської релігії, необхідно знати не тільки зміст, догматику, обрядовість цієї релігії, але перш за все потрібно вивчити умови виникнення і розвитку християнства.

Багатьма своїми коренями християнство сягає в культуру стародавнього Сходу, звідки черпало свій багатий догматичний і ритуальний потенціал. Однак це релігія характерна саме для західного світу на противагу східному з його строкатими релігійними системами. Вона зародилася в середині І ст. н.е. в східних провінціях Римської імперії за часів глибокої кризи рабовласницького ладу. Внутрішня ситуація в імперії відзначалася напруженістю: постійно точилася боротьба між рабами і вільними (повстання Спартака 73-71 рр. до н.е.), багатими і бідними, загарбниками і підкореними (іудейська війна 66-73 рр. н.е.). Поразка народних рухів породжувала настрої песимізму, відчаю, беззахисності, приреченості, надію на допомогу надприродних сил. Віра в Месію, тобто в божественного спасителя, значно поширилася в Палестині внаслідок злиття і взаємопроникнення ідей ряду месіанських сект іудаїзму - ессеїв, зелотів, назореїв та ін. Згідно з християнським вченням, засновником нової релігії є Ісус Христос - Син Божий, який з волі Бога-Отця зійшов із небес на землю, влюднився через народження його Дівою Марією, дав людям заповіді Нового Заповіту, прийняв страждальницьку смерть із метою спокути первородного гріха, воскрес і вознісся на небо і ще раз має прийти у світ для здійснення страшного суду. Зародившись в єврейському середовищі, християнство запозичило від іудаїзму весь канон його священних книг - Старий Заповіт, його Бога, сонм святих, багато елементів культу. Одним із теоретичних джерел християнства була філософія Філона Александрійського (20 р. до н.е. - 50 р. н.е.), зокрема його вчення про Логос - Сина Божого як посередника між Богом і людьми,

Первісне християнство немало уявлень про Трійцю, первородний гріх, боговтілення, хрещення та ін., не мало своєї лімітованої обрядово-культової практики. Тривалий час різні регіональні християнські об'єднання вели між собою дискусії з приводу витлумачення деяких догматів, зокрема Трійці, природи Богородиці, ставлення до обрядів, принципів організації церкви.

Історія формування християнства охоплює період з середини І ст. до V ст. включно. Є різні підходи до виділення окремих етапів його формування. Так, С.В. Павлов та інші дослідники історію поширення і розвитку християнства ділять на два періоди. Перший охоплює 30-313 рр. - заснування, поширення, боротьба з іудейським і грецьким світом, переслідуванні з боку імперії. Другий - епоха Вселенських Соборів. Церква з пригнобленої стає привілейованою і навіть пануючою (IV ст. - 1054 р.). В.І. Лубський і В. І. Теремко вводять поняття «Античне християнство» і розчленовують його на три етапи: первісне християнство (середина І ст. - середина II ст.), раннє християнство (середина II ст. - початок IV ст.) та пізнє християнство (початок IV ст. - кінець V ст.).

Нам більше імпонує періодизація становлення Християнства, запропонована авторами підручника «Академічне релігієзнавство». Вона визначає такі етапи:

1. Стадія іудеохристиянства (перша половина І ст.). Ісус Христос всю свою місіонерську діяльність пов'язує з «обраним народом», тобто євреями. Його учні були переконані, що місія Христа - відновити зруйноване Ізраїльське царство і посадити на престол.

Перш ніж стати християнами, потрібно було стати іудеями (обрізання, святкування суботи тощо). Лише апостол Павло рішуче пішов на усунення іудеохристиянства. Він обґрунтував формулу «універсального християнства» (де нема ані геллена, ані юдея… варвара, скита, раба, вільного, - але все та в усьому Христос!). Зачинателем універсального християнства слід вважати не Христа, а Павла (див. Колос. З.11).

2. Стадія актуальної есхатології (друга половина І ст.). Апокаліпсис дає достовірну картину первісного християнства. Воно ще не розірвало зв'язки з іудаїзмом, проте від нього християн вже відокремлює: 1) напружене очікування грізних подій, які повинні змінити долю як «обраного народу», так і всього світу, створити «все нове»; 2) ненависть до існуючого ладу Римської імперії, «вавилонської блудниці»; 3) очікування приходу Месії - Христа, який має здійснити вселенський переворот; 4) концепція Агнця, принесення якого в жертву Богові є гарантією реальності очікуваних подій. Ідея ненависті і жадоба помсти пронизують Апокаліпсис.

3. Стадія пристосовництва (ІІ ст.). Наступила відносна стабілізація Римського суспільства. Позиція християн поступово змінюється на пристосування до існуючої ситуації, В Євангеліях установка на близький кінець світу компенсується розробкою вчення про безсмертя душі й потойбічне життя. Ненависть до Риму змінюється апологетикою існуючої римської язичницької влади як «Богом встановленої» і закликом підкоритись їй, бо «хто противиться владі, той противиться Божій постанові» (Рим. 13.1-7). Євангелія і послання апостолів закликають рабів підкоритися рабовласникам, працювати на совість, Християнство вийшло за межі Палестини і єврейської діаспори, почало поширюватись серед багатонаціонального населення Римської імперії.

4. Стадія інституційного і догматичного оформленні (ІІІ - V ст.). Для оформлення християнського віровчення мали велике значення Послання апостола Павла (їх у Новому Завіті — 14), Космополітичний характер християнства зумовив необхідність розриву з вченням про винятковість «обраного народу». Якщо месія з'явився для спасіння всього людства, то повинна була отримати нове пояснення й проблема витоків страждання людства, тобто чинник загальнолюдського масштабу, Головним із таких чинників у догматиці паулінізму (в її основі повчання апостола Павла) постало вчення про спадковість перво­родного гріха, який позначився на всьому людстві. Для його викуплення Син Божий повинен був постраждати на хресті (Рим 5.12-19).

Космополітична спрямованість християнства., вироблена ще в II ст., якнайкраще відповідала державній політиці Римської імперії. В 313 р. імператор Костянтин видай едикт (указ) про надання християнству офіційної рівності з усіма релігіями, а в 324 р. оголосив переваги християн над прихильниками інших релігій при наданні статусу державного службовця, анульовано ряд податків для християн, Римського первосвященика було призначено претором (мером) Риму, християнським єпископам було надано право викуповувати рабів при умові, що вони стануть християнами.

В 325 р. за ініціативою та під головуванням імператора Костянтина відбувся І Вселенський собор у м. Ніксї (Мала Азія). На ньому було затверджено «Символ віри» - стислий виклад членів), який мав об'єднати єдиним віровченням розрізнені громади. Собор визначив також час святкування Пасхи та засудив єресь аріанства (Арій виступав проти рівності Бога-Отця і Бога-Сина, вважав, що Син стоїть нижче Отця). II Вселенський собор (381 р. Константинополь) доповнив «Символ віри» ще п'ятьма членами, затвердив формулу троїчності Бога, засудив єретичні рухи. ІІІ Вселенський собор (431 р., м, Ефес) визнав Діву Марію Богородицею. На IV Вселенському соборі (451 р., м. Халкидон) було прийнято догмат про двоєдину природу Ісуса Христа, якого визнано Богом і людиною, тобто таким, що має два єства, але одну іпостась. Окремі церкви не визнали цього догмату, що призвело до першого розколу в християнстві та утворення так званих нехалкидонських (монофізитських) церков; Вірмено-Григоріанської, Коптської (Ефіопія) та ін. Вони стверджували, що Ісусові Христу властива одна природа - божественна. V і VI Вселенські собори (558 і 680 рр., м. Константинополь) засудили монофізитів, монофелітів (останні визнавали за Христом дві природи, але єдину волю, одну «боголюдську» енергію). VII Вселенський собор (787 р., м. Нікея) засудив іконоборство і виніс рішення про вшанування ікон і хреста. Православна церква визнає рішення лише семи вселенських соборів. Католицька церква називає Вселенськими і 14 наступних. Впродовж VI ст. у християнстві склалася церковна організація з центрами патріаршеств у Римі, Константинополі, Александрії, Антіохії та Єрусалимі.

Християнство поступово перетворилось у світову релігію завдяки космополітичному характеру свого вчення, відсутності та ранніх етапах розвитку закріплених форм культу, абстрактності суспільно-політичних і моральних принципів, нівелюванню соціальної нерівності та ін. В організаційному відношенні воно ніколи не було єдиним. В 1 054 р, відбувся поділ християнства на православ'я і католицизм, а в XVI ст. із останнього внаслідок Реформації, сильного антифеодального і антикатолицького руху в Європі виділилася протестантська гілка, яка являє собою сукупність численних течій. Православ'я, поділившись на рад автокефальних церков» також породило у своєму середовищі різноманітні секти і напрями.

Християнство третього тисячоліття остаточно втратило свою європейську ексклюзивність, його сьогоднішнє обличчя все більше набирає африканських, азіатських, латиноамериканських рис.

Серед трьох основних гілок християнства відбувся певний геополітичний розподіл. Католики переважають у Західній Європі, Америці, частково - в Африці. Протестанти - в Центральній і Північній Європі та Америці. Православні - у східній Європі.

В Україні християнство запровадив князь Володимир у 988 р. В 1596 р. частина єпископату Українських християн, прийнявши над собою верховенство папи Римського, стала на шлях утворення уніатської церкви, яка нині називається греко-католицькою. Нині в Україні діє понад 50 різних течій і напрямів християнства. Помітних тенденцій на зближення між ними не існує.