2.1. Сутність і етимологія поняття «релігія»

Оскільки предметом вивчення релігієзнавства є релігія, то цілком закономірне і питання про зміст та етимологію цього поняття. Однозначної відповіді на нього бути не може, адже ми знаходимо не лише його різне змістовне наповнення, а й велику кількість варіантів етимологічного пояснення слова «релігія» (лат. religio).

Звернемося до основних істотних тлумачень цього поняття, які в кінцевому рахунку визначили його сучасний варіант.

Категорію «релігія», як вважають науковці, можна пов'язати зі старозавітною традицією, яка знала термін « », що означає «зв'язок людини з Богом». Таке розуміння релігії пізніше перейшло й до християнства. Як показує аналіз, в основі різних тлумачень цього поняття є варіанти визначного римського філософа й оратора М.Т. Цицерона (106-43 pp. до н.е.) і представника римського християнства - Л.Ц. Лактанція (бл. 250 р. - після 325 p.).

Так, Цицерон уперше вживає поняття «relegare» (з якого й виводить поняття «релігія») як означення збирання відомостей про богів (relegare - збирати). Лактанцій вже вживав термін «ligo» - «зв'язувати», розуміючи його як вираз означення зв'язку з Богом. Вслід за ним Августин Аврелій (354-430 pp.) запровадив термін „religio", тобто знову ж таки в значенні «зв'язувати з Богом».

Пізній варіант цього слова вже тлумачився як «зв'язок з Богом, служіння Йому і покору через благочестя». Таке його тлумачення закріпилося у християнській культурі.

В сучасній арабській мові вживається поняття din, яке тлумачиться як безумовне підпорядкування владі Аллаха, віддання себе Богу, вдосконалення щирості віри. Din також може розглядатись як іман ("віра, вірити"), іслам ("покірність"), ісхан ("совість", «чистосердечність», «удосконалення в щирості віри»).

Взагалі у плані загального означення термін «релігія» починає вживатися лише в XV-XVI ст. (Мартін Лютер, Христофор Філарет та ін.). Поняття «релігія» використовували також філософи Нового часу (Д. Юм, І. Кант, Ф. Шлейєрмахер, Г. Гегель, Л. Фейєрбах, К. Маркс, Е. Тейлор, Г. Спенсер, Д. Фрезер) та інші дослідники релігії у зв'язку з виникненням релігієзнавства як галузі наукового знання, коли було започатковано науковий підхід до визначення сутності релігії, її структури, специфіки та функцій. В сучасних українських і російськомовних словниках латинське поняття religio тлумачиться як «набожність, святість, предмет культу» або «совісність, добросовісність», «особливе ставлення до священного, яке охоплює релігійні почуття, благочестя, набожність, богошанування, культ». Сучасна релігієзнавча література наводить понад сімдесят різноманітних визначень терміна «релігія», а також десятки теорій його виникнення, що є свідченням того, що це поняття слід розглядати скоріше як збірну назву, ніж позначення однорідного й цілісного явища.

Отже, категорія «релігія» постає як форма думки, що відображає загальну визначеність релігійного феномена.

Як бачимо, єдиного визначення поняття «релігія» не існує. Однак у науковців є єдність у тому, що релігія, як специфічний феномен, нероздільно пов'язана з людським буттям, сутністю мислячої людини, коли вона виокремилась із природного тваринного середовища.

Щоб зняти проблему визначення цього терміна, доцільно взяти за основу його латинський аналог – «зв'язок». Мається на увазі - це все те, що зв'язує, з'єднує людину з божеством.

Релігія - дуже складне явище і поєднує в собі елементи раціонального (наприклад, моральні настанови) та ірраціонального (наприклад, фантастичні образи надприродних істот-чортів, ангелів, коней, що видихали вогонь, сарани з людськими головами тощо). Вона виникла в процесі осмислення людиною сил природи, а пізніше - суспільних сил, є однією з найдавніших форм духовного освоєння світу, випливає з властивостей процесу пізнання.

Фантастичні образи релігії - це форма відображення дійсності, притаманна усім народам. Вона є необхідним ступенем сприйняття світу, зумовлена функціями головного мозку і має таке саме право на існування, як і раціональне наукове пізнання.

Богослови стверджують, що релігія - надприродного, божественного походження, існує споконвічно і що історія людства зобов'язана релігії. Сучасна ж наука доводить, що становлення людини і суспільства охоплює історичний період, який тривав 2,5-3,5 млн. років (за новими даними - до 5 млн. років). Археологи стверджують, що перші релігійні уявлення склалися приблизно 20-60 тис. років до н.е. Причиною виникнення релігійних вірувань вважається такий рівень розвитку продуктивних сил і суспільних відносин, який привів до виникнення в людини вищих, суто людських, пізнавальних здібностей, проте вона ще не могла встановити причинно-наслідкових зв'язків, пояснити ті чи інші явища у навколишньому світі і свою власну природу. Спочатку було безпосереднє сприйняття предметів і явищ, їх зв'язків, згодом розвинулось їх творчо перероблене відображення. З появою здібностей до абстрагування й узагальнення пізнання людина звільняється від необхідності перебувати в безпосередній залежності від об'єктів. Мислення стає відносно самостійним, набуває здатності оперувати думками поза їх конкретними зв'язками з предметами. Це приховує можливість відриву думки від дійсності, створення з матеріалів релігійних вражень фантастичних комбінацій уяви. Така можливість реалізується в ранніх формах вірувань. Іншими словами, вірування у людини виникли тоді, коли вона навчилась абстрагувати, робити узагальнення, фантазувати.

Нині існує понад 500 різних визначень (дефініцій) релігії, але жодне з них не відображає всіх її особливостей. Відомий радянський етнограф Л.Я. Штеренберг підкреслив проблемність у доборі слова, яке «однаково підходило б до вірувань фінікіян, що спалюють на вогні своїх дітей на догоду божеству, і до вірувань вавилонян, що посилали у храм Астарти своїх дочок і жінок займатися проституцією, і до релігії християнина, яка вимагає, щоб люди віддавали своє життя за ближнього, і до релігії буддизму, в основі якої лежить, по суті, повний атеїзм».

Саме складність релігійного феномена й спричинила таку велику кількість його визначень і тверджень декого з дослідників про те, що взагалі неможливо дати загальноприйняте визначення релігії.

Наведемо визначення релігії окремими авторами.

У. Джеме (американський філософ і релігієзнавець): «Релігія - приватне явище. Релігій стільки, скільки віруючих людей».

Е.Тейлор (німецький філософ): «Це особливе почуття залежності людини від нескінченного».

Дж. Фрезер (англійський історик і релігієзнавець): «Це уособлення і умилостивлення тих зовнішніх сил, перед якими людина безпомічна».

Д. Пратт (американський філософ): «Це віра в долю».

Ф.Енгельс (німецький філософ і релігієзнавець, один з основоположників теорії наукового комунізму): «Це фантастичне відображення в головах людей тих зовнішніх сил, які панують над ними в їх повсякденному житті, - відображення, в якому земні сили набувають форму неземних».

Дати універсальне визначення релігії, яке б розкривало її сутнісну природу, багатоманітну функціональність та історичну змінність, неможливо. Тому релігієзнавці вважають, що не варто шукати оптимального визначення, а краще пояснювати ознаки релігії. Головна ж ознака будь-якої релігії - віра в надприродне.

Надприродне - це те, що за своєю сутністю не може бути пізнаним і реальність чого за допомогою звичайних наукових методів довести не можна.