1.3. Методологічні принципи релігієзнавства

У системі релігієзнавчих досліджень широко використовуються методологічні принципи, найпоширенішими серед яких є принципи об'єктивності, історизму, толерантності і терпимості, культурологічний, антропологічний, правового забезпечення свободи совісті.

Принцип об'єктивності - основна методологічна засада, візовий принцип будь-якого наукового дослідження, що передбачає розгляд феномена релігії таким, яким він є сам собою, незалежно від умов пізнання і засобів, що використовуються в пізнавальному процесі. Він вимагає дотримання вимог достовірності, неупередженості у відображенні релігійних явищ і процесів, закономірностей релігійного життя. Не меншу роль відіграє і вимога наукового. Обґрунтування знань про релігію, опора на всебічно перевірені факти. При цьому нехтуються установки, які часто мають суб'єктивний, емоційний, упереджений, заангажований відтінок.

Принцип об'єктивності повинен доповнюватись принципом позаконфесійності, який орієнтує дослідника на відхід від конфесійної зацікавленості при дослідженні релігійних явищ і процесів.

Методологічна функція об'єктивності реалізується також у нормативних вимогах принципу плюралізму, який передбачає однакове ставлення дослідника до різних конфесій.

Об'єктивність у межах релігієзнавчих досліджень реалізує свій потенціал через установку на цілісне дослідження релігійного феномена, а не окремих його складових. Одиничні вияви релігії не дають можливості осягнути її в цілому.

Принцип історизму - один із вузлових у релігієзнавчих дослідженнях. Він орієнтує на розгляд релігійних явищ і процесів у їх історичному розвитку з урахуванням конкретних просторово-часових факторів. Звідси вимога системності в його дослідженні: з'ясування причин, умов появи, етапів функціонування, еволюції, аналізу нинішнього стану об'єкта, дослідження і, зрештою, прогнозування майбутніх змін, тенденцій розвитку.

Принцип толерантності і терпимості передбачає терпимий, доброзичливий діалог релігійного та нерелігійного світоглядів. Безперечно, їх вихідні засади неоднакові, але обидва типи світогляду мають низку спільних ознак та ідей — загальнозначимі духовні вартості, моральні орієнтири та ідеали: екологічні, естетичні, соціально-політичні та інші цінності. Релігія повинна оцінюватись як загальнолюдське явище, яке акумулює і виражає думки, прагнення і волю всіх людей, функціонує в кожній ділянці суспільного життя, на всіх рівнях соціальної організації. Це відбувається тому, що в релігійній системі цінностей безпосередньо функціонують не лише суто релігійні цінності, а й загальнолюдські цінності реального життя.

Культурологічний принцип дозволяє розглядати релігію та вільнодумство в контексті розвитку духовної культури в історичному та сучасному аспектах. При цьому розв'язується ціла низка проблем: з'ясовуються особливості релігії як феномена культури, властивості релігійно-культурних утворень, своєрідність історичних проявів вільнодумства в духовному житті суспільства та особистості.

Антропологічний принцип зосереджує увагу на аналізі світоглядних питань у контексті проблем буття людини, суті, мети та змісту її життя, смерті й безсмертя, тобто в руслі філософської антропології.

Принцип правового забезпечення свободи совісті передбачає право кожної особи на свободу совісті, світогляду, релігії та переконань. Це право містить свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноосібно чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні чи атеїстичні переконання.

Цей принцип гарантує світськість освіти та заборону формувати світоглядні переконання при викладанні курсу "Релігієзнавство" в навчальних закладах.

РОЗДІЛ 2