Давньоукраїнська релігія

Релігійна історія українського народу пройшла всі етапи розвитку, характерні для інших народів, увібравши в себе риси, притаманні стародавнім суспільствам, що існували на теренах української землі. Її важливою особливістю було те, що вона зазнала перехрещування культурних і релігійних впливів між Сходом і Заходом, надбань могутніх цивілізацій кімерійців, скіфів, готів, гунів та інших народів, які не загубилися безслідно. Вони знайшли своє відображення у релігійній свідомості етно-племінних спільнот, зокрема східнослов'янських племен. У синтезованому вигляді - це вірування і культи слов'янських племен, що мешкали в основному в межах сучасної України, та політеїстичні вірування формованого українського етносу. Праісторією давньоукраїнської релігії є язичництво ("язики" - народи, тобто релігія праслов'янських народів - трипільців, арійців, скіфів, які побутували на теренах України в 3-2 тис. до н.е.). Ці культи ще називають дохристиянськими. Язичництво давніх українців глибоко запорошене в індоєвропейській культурі і в східнослов'янській та в давньоукраїнській міфології представлене образами добрих і злих духів - упирів, берегинь, русалок, домових, водяних, лісовиків, рожаниць. Пізніше уявлення про них позначилися на змісті образів богів.

Основою релігійного світогляду українського язичництва, як зауважують волхви та віщуни - автори культової пам'ятки українців «Велесової книги», є вчення про Праву Права означає універсальний космічний закон, за яким невпорядкований стан (хаос) перетво­рюється в гармонійно упорядкований Всесвіт (Космос), Права дає лад кругооберту Всесвіту. Цей лад збігається з істиною. Права керує Всесвітом і ритуалом, вона невидима смертним, визначається не ззовні, а із самої себе (зсередини). Вона визначає все, включаючи і саму себе. Навіть діяння богів є окремими проявами Прави, Права регулює рух Сонця, дощ, житія рослин, тварин, людей, діяння Богів. Безсмертя душі пояснювалося постійним обертанням душ через світи Прави, Яви і Нави. Боги світу Прави посилають душу на землю, Ява отримує тіло, а Нава здійснює перехід до царства Предків, яке поступово знову вливається у світ Прави. Тіло - одяг душі, який дає Бог.

Другою світоглядною засадою етнічної релігії українців є поняття трьохвимірності світу («Велесова книга» та «Волховник»), що відображено в ідеї священного дерева (дерева життя), коріння якого сягає підземних гли6ин, світу Предків, минулого часу, світу Нави (Нав'я) - це коріння нашого Роду.

Стовбур і гілки священного Дерева уособлюють проявлення буття - світ живих людей, теперішній час, світ Яви. Крона і листя є житлом Володарів вищого світу, світу Прави, світу Богів, які правлять Всесвітом, та героїв, які загинули за свій народ і відійшли до Неба Богів у майбутній час, коли душі зливаються з Богом. При взаємодії небесної і земної сил народжується третя - Синівська сила. З триєдності буття постає Рід.

Існує багато легенд (про це йде мова і в «Слові о полку Ігореві») про кровну спорідненість русичів-українців із Богом.

Багатий пантеон Богів українського язичництва свідчить про розвинуте богорозуміння, яке формувалося протягом кількох тисячоліть. Багатопроявність Божественної істоти відображається й постатях багатьох Богів, які слід розглядати як багатоіменну цілісність чи множественну єдність, а не як абсолютний політеїзм — багатобожжя.

Для слов'янина-язичника кожний прояв божественної сили мав бути названий словом; грім і Блискавка - Перуном, весняне Сонце — Ярилом, літне — Дажбогом, водна стихія - Даною, Мокошею. В уяві праукраїнців творенням роду опікується Род і Рожаммці, родючістю поля - Русалки, Берегині

«Велесова Книга»" зберегла для нас повідомлення про сорок Богів, імена яких записані у 72 варіантах, а також імена покровителів місяців чи тижнів» які досі вважалися втраченими; доприч, листвич, етнич, житнич, пташич, цвітень, Кожне Божество вшановується згідно з Календарем «Коло Свароже», де Батько Сварог є небесним зодіаком, а його сини - Сварожичі - зодіакальними сузір'ями, яких є тринадцять.

Найголовнішими в цьому календарі - свята сонцестояння і рівнодення, а також проміжні між ними (всього вісім): Різдво Божича - Коляда, Колодій, Великдень, Дажбожий, Русалії, Купайло, Боги-Спаси, Світо вид Осінній та Калита. Часом і календарем керує ^{Числобог.}

Кожне із цих свят є певним етапом у сезонних господарських роботах хліборобського народу, які починалися спеціальними благословеннями, моліннями, жертвопринесеннями (борошно, зерно, плоди, овочі, квіти, молоко).

Українське язичництво мало свої специфічні культи: Землі-Матері, Батька-Неба (Сварога), Живої води, Вогню-Сварожича, Предків, Дерев, Лісу, Хліба. Найчастіше в пам'ятках давньоукраїн­ської культури зустрічаються імена таких богів, як Род, Сварог, Дажбог, Перун, які сьогодні відроджені в українському неоязичництві. Род, зокрема, поєднував у собі орудну і деміургічну функції, виступав заступником урожайності і плідності худоби, був водночас і творцем життя. Сварог - бог неба і вогню - мав риси культового героя , дарував людям ковальське ремесло (аналог грецького Гефеста). Велес був покровителем скотарства (одночасно богом підземного царства, його ім'ям присягали, його також вважали богом багатства і торгівлі). Дажбог - син Сварога, бог сонця і джерело живильних променів, творець життєвої сили. Перун - бог вогню і воїнства, в часи Володимира очолював побудований ним пантеон.

Українському язичництву притаманний специфічний світоглядний плюралізм. Добро і зло, день і ніч, вогонь і вода, чоловік і жінка (плюс і мінус) не протиставляються в ньому, а існують як нерозривна єдність, В розумінні язичника існування обох начал породжувало гармонію Всесвіту.

Добре розроблене в праукраїнців і вчення про душу. Вона, за їх уявленнями, - тонкий, неречовинний людський образ, чимось подібний до пари, повітря, є причиною думки і життя тієї істоти, яку одуховнює. Душа володіє свідомістю і волею свого тілесного господаря в минулому і теперішньому; здатна залишити тіло і невидимо рухатися у просторі; невидима, але має деяку фізичну силу. Може з'являтися людям під час сну або безсоння як привид, віддалений від тіла, але схожий на нього.

Матеріально душа пов'язана із зіницею ока, з пульсацією серця (кров'ю), легенями (диханням). Тому слова «дихання», «дух», «душа» у всіх слов'ян вважалися синонімами. Душу також уявляли у вигляді вогню, зірки, пари, вітру, птаха, метелика.

Вірили давні українці і в потойбічне життя душі (уявлення сформувалися в трипільському суспільстві та в арійські часи - близько II тис. до н.е.).

Ритуал сімейно-родового культу в релігіях давніх українців виконували глави сімей, громадський культ здійснювали професіонали - волхви, чаклуни. Вони організовували обрядові «події», керували процесом язичницького богослужіння, складали календарі та зберігали в пам'яті міфи, ворожили. Їх діяльність була багатофункціональною: волхви-хмаровідгонителі своїми магічними діями створювали людям необхідну погоду; волхви-цілителі лікували людей засобами народної медицини; волхви-хранителі керували виготовленням амулетів-оберігів, орнаментальних символічних композицій.

Волхви поділялися на дві категорії: нижчого рангу - ті, що виконували культи, і волхви вищого рангу, які розробляли ритуали, володіли знанням язичницької космології, керували створенням складних і всеосяжних композицій - на зразок збручанського ідола (чотиригранна й триярусна кам'яна статуя світовида, що означала 7 координат, за якими слов'яни визначали світ). Якщо перша категорія обслуговувала низи, то друга – знать.

Давньоукраїнський культ мав свої священні та жертовні місця, окремі святилища та храми із зображеннями та ідолами богів.