Релігії народів Давнього Дворіччя

Релігійні комплекси Дворіччя (регіон між річками Тигр і Євфрат) беруть свій початок у месопотамській цивілізації в середовищі шумерів (народ, що жив у Південній Месопотамії в IV-II тис. до н.е. і який створив державу Шумер). У Месопотамії, з безліччю її державних утворень (царств), які розквітали і занепадали (Шумер, Аккад, Ур, Ларс, Ассирія, Вавилон), при порівняно невисокому рівні централізації політичної влади, а відповідно, й обожнювання правителя, легко співіснувало багато богів, із присвяченими їм храмами і жерцями.

Релігійні уявлення цього періоду мали політеїстичний характер (близько 3 тис. імен богів, які об'єднувалися в пантеон із певною ієрархією). Слідів тотемізму в месопотамській цивілізації практично немає, хіба що невелика кількість знахідок зображень людино-голового бика, крилатих левів, орла з лев'ячою головою тощо.

Месопотамська релігія вважається релігією зірок, оскільки божества тут уособлювали стихійні сили природи й ототожнювалися із зірками і планетами.

За уявленнями месопотамців, великі боги Нанна (аккадський син), Уту (аккадський Шамаш) та Інанна (аккадська Іштар), втілені в Місяці, Сонці, Венері, панували над усім зодіаком. Бога Сина, наприклад, зображали у вигляді бика, що пасеться на зоряному пасовищі, Інанна була богинею кохання і плодючості, Нергал (планета Наро) - богом війни, хвороб і смерті. Вавилонське божество Мардук ототожнювалося з планетою Юпітер. Усе це спричинило розквіт астрології в Месопотамії.

Антропоморфічний пантеон месопотамських богів (кінець III тис. до н.е.) був ієрархічним і багатофункціональним. На першому місці перебувала космічна тріада (Ану, Енліль, Еа) та астрономічна група богів (Син, Шамаш, Іштар).

Головним у пантеоні був Ану - цар богів неба, країн, покровитель царів. Він - верховний бог, хоча дещо пасивний і не дуже доброзичливий. Центром його культу було старовинне місто Урук з його величним ансамблем святинь Еанна («будинок неба»). Енліль, що займав другу позицію після Ану, вважався богом землі й головним богом шумерів. Щороку у своєму священному місті Ниппур він промовляв устами жерця слова настанови для царя і країни. За царя Хаммурапі (поч. II тис. до н.е.) Енліль втрачає популярність і поступається місцем богу Мардуку.

Найвідомішим богом-творцем на той час вважався бог води Еа, який створив людину і ставився до неї доброзичливо. Як бог мудрості, він дав людству засади науки та хліборобства, був покровителем ремесел, мистецтва і співу. Йому приписувалися знання всіх таємниць і передбачення майбутнього. Значуща його роль і в магії, адже вода є чарівним засобом очищення. Центром культу Еа було місто Еріду.

Пантеон месопотамських богів був створений згідно з їхніми уявленнями про структуру космосу. У відповідності з легендами про створення світу, земля тут побудована на зразок неба. Зодіак - земне царство на небі, де живуть боги, що відкривають себе людям в образі семи великих світів. Сам Всесвіт поділяється на три царства: небесне - над яким владарює Ану, земне - Енліль та водне - Еа.

Ці три божества утворюють панівну над світом тріаду, управління ж зодіаком вони доручили трьом головним світилам: Сину, Шамашу та Іштар (Сонцю, Місяцю і Венері). Важливою четвертою частиною Всесвіту є підземне царство («світ померлих»), звідки немає вороття. Там володарює богиня Ерешкигаль та бог Нергал. Вважається, що останній посилав нещастя і дарував життя, а також був справедливим суддею. Пізніше його ототожнювали з богом Сонця.

Набуває поширення в цей час і культ богині-матері, яку називали по-різному: Нінмах, Нинту, Мами, Аруру. Як активний початок у народженні, плодючості, постійному оновленні рослинності, про­ростанні зерна, у збільшенні кількості домашніх тварин і продовженні людського роду, вона -"велика цариця", «цариця богів», сила землі, мудрість. Богиня-матір виконує роль творця разом із богом Еа.

Боги, в уявленні месопотамців, були як справедливими, так і жорстокими. Тому людина мала служити їм зі страхом, покорою і довірою. Перш за все вона мусить утримувати богів і робити приємним їхнє життя. За це вона може сподіватися на допомогу від них. Відповідно взаємозв'язок богів і людей виявляється в жертвопринесеннях, молитвах, у функціонуванні храмів. Храм у месопотамській цивілізації виконував двоєдину функцію: релігійну і господарську. З одного боку, в храмі поклонялися богам, виконували жертвопринесення та культові дії, з іншого - в його структуру входило хранилище зерна, де, як вважалося, знаходився дух зерна та інші божества, від яких залежали життя та добробут людей. При храмах також існували школи для навчання чиновників.

Взагалі релігійному мисленню народів Дворіччя був властивий дуалізм, у якому простежувалося два начала: життя і смерть, царство неба, землі й підземне царство померлих. Вони не завжди протиставлялися, бо життя землеробів з культом родючості, зміна пір року з почерговим оживанням і сном природи зумовлювали їх уявлення про тісний і взаємозалежний зв'язок між життям і смертю, вмиранням і воскресінням. Цю закономірність природи втілювали в собі безсмертні боги. Вона звучить у міфі про смерть і воскресіння Думузи (вавилонський Таммуз) - бога вічно живої природи.

В месопотамській релігійній системі особливе місце займали проблеми долі, безсмертя людини. Так, вавилонянин, наприклад, молився перш за все за земні блага, смерті він боявся. Тому ідея потойбічного життя в цій релігії відігравала незначну роль, хоча її не відкидали. Правда, вавилоняни вважали, що в підземному світі - темному царстві божественного подружжя Нергаля та Ерешкигаль - продовжує жити дух померлого, а не плоть.

Царство померлих сумне, світло туди не проникає, а довкола - лише жалюгідне життя тіней. Жахливіше від перебування в царстві тіней - залишитися непохованим. Найгіршим покаранням для ворога було відмовити йому в похованні або сплюндрувати його могилу.

Підземне царство мертвих у тодішньому світогляді - це велике місто з величезним палацом, де сім стін оточують велику в'язницю, звідки немає вороття. Інколи дух померлої людини за згодою бога або втікаючи, все ж таки повертається у світ земний у вигляді марева, щоб лякати людей, які не піклувалися про нього. Долі людей після смерті різні: щасливі в тих, хто славетно загинув у бою і був з честю похований; добре померлому, чиї спадкоємці піклуються про небіжчика. Існувало у вавилонян також і уявлення про рай (острів щасливих), розташований у гирлі річки, де живуть ті, хто отримав безсмертя.

В релігії народів Дворіччя є вірування і про нижчих духів, здебільшого злих і згубних. Це духи землі, повітря і води - Аннунаки і Ігігі - уособлення хвороб і нещасть. Для боротьби з ними використовувались заклинання, які складали жерці. Найнебезпечнішими вважалися «сім духів безодні» - винуватців усіх хвороб. У заклинаннях перераховували їхні імена та вчинки. Для захисту від злих духів (демонів), окрім численних заклинань, уже широко використовувались амулети - апотропеї (обереги), що являли собою зображення злого демона в такому мерзотному вигляді, від якого демон повинен був із жахом утекти. Практикувалися й різноманітні магічні обряди: лікувальної, застережної, злочинної та військової магії.

У Вавилоні й Ассирії великою популярністю користувалося мистецтво передбачення (мантика). Вважалося, що боги підказували людям розвиток подій у майбутньому, тому їм необхідно було звертатися до них через жерців, молитви і жертвопринесення.

Існував у Месопотамії і культ жриць, пов'язаний з культом богині кохання Іштар, які практикували храмову проституцію і брали участь в оргіїстичних обрядах.

Велику роль у Месопотамії відігравав клас жерців, який виник у період об'єднання общин і утворення перших держав. Вони вважалися посередниками між богами і людьми, вчителями (оскільки будь-яке знання тлумачилось як релігійне одкровення), охоронцями священної літератури (дар творіння мистецтва вважався божественним). Походили жерці зі знатних родів, успадковували від них свій титул, становили впливовий суспільний прошарок.

Жерці проголошували молитви сонячним богам, будували обсерваторії, щоб спостерігати за Сонцем, обчислювали його траєкторію і моменти затемнення, сповідували певні етичні норми, викладали в храмових школах божественні правила, займалися математикою, розробляли систему правознавства.

Храм у Месопотамії був центром не тільки релігійного життя, але й економічним і науковим утворенням. Навколо нього концентрувалися різноманітні жрецькі братства, що виконували й певні світські функції. Храм, як помешкання богів, був відтворенням небесного світу. На його стінах зображали головне божество цього храму та інших богів.

У храми приносили дари і виконували обряди жертвопринесення. Поряд із храмом знаходилася вежа з трьома уступами (зикуратами) - уособлення потрійного Космосу. Сім її поверхів відтворювали послідовність небесних східців семи планетних сфер, знизу вгору кольори її поверхні чергувалися у такому порядку: чорний (Сатурн), темно-червоний (Юпітер), світло-червоний (Марс), золотий (Сонце), біло-жовтий (Венера), синій (Меркурій), срібний (Місяць).

Міфологія Дворіччя складалася з космологічних сюжетів про створення Землі та її мешканців, легенд про подвиги героїв, розповіді про великий потоп. Фрагменти шумерських оповідань у деталях нагадують біблійну легенду про Ноя.

Центрами цивілізацій Дворіччя були храмові організації, які тримали в своїх руках вавилонсько-асирійську науку, техніку, писемність, літературу і мистецтво, які справили значний вплив на подальший розвиток людства.

Отже, для релігійної системи народів Месопотамії характерними були:

1. легенда про створення світу, появу першої людини Адама. Її виліпили повитуха богів мудра Мамі та володар водного світу Еа (Енкі) з глини, замішаної з кров'ю одного з богів («боже змішалося з людським» - тогочасний вислів); він втратив безсмертя через свою необачність;

2. поява уявлення про гріхопадіння людини як причину її страждань;

3. надання жерцям статусу посередників між богами і людьми;

4. культ вмираючого і воскресаючого бога Таммузи;

5. міф про всесвітній потоп як покарання за гріхи людей, від якого Бог Еа (Енкі) врятував улюбленого жерця (за іншими версіями - царя) Ітнапиштима (Атрахасиса), порадивши йому завчасно побудувати ковчег;

6. відсутність монополії на духовне життя людини, що давало простір для самостійної, незаангажованої думки і поштовх для зародження вільнодумства в античному світі;

7. ідея безсмертя, потойбічного життя.

Релігійні системи Месопотамії серйозно вплинули на характер формування релігійних уявлень народів Східного Середземномор’я - Сирії та Фінікії, а також увійшли суттєвою частиною в іудаїзм, християнство, іслам.